Позитивні понеділки!
Ой, давно я тут не була)
І так, вєсті з полів. Короче кажучи, вчора я та мої прекрасні дівчата за ініціативою spam_do_boga їздили до діток у будинок "Надія", який знаходиться у Кривошиїнцях (140 км від Києва).
На зворотньому шляху якимось дивом нас занесло, крутануло та кинуло в сугроб. У мене це вже вдруге за грудень. Але цього разу за кермом була не я і машина була міцінша. Honda CR-V така ж молодчинка, як і її водійка. Не повірите, але нас було 5 дівок, наймолодшій - 6 років, і ніхто паніку не бив. Знову чоловіки прийшли на допомогу. в той момент, як вони викопували нас і виштовхували, були схожими на новорічних ельфів. Такі добрі чарівники, які не кинули в біді. Дай ім Боженька здоров'я!!!
Але ж мова не про це. Мова про дітей. Там такі діти, там такі історії, такі емоції. Там є 9-річна Оксанка, яка виглядає не старше 5-6 років. Вона розповідає, що мама годувала її супом з мівіни і то було дуже смачно. Цю малу там усі люблять, обіймають, цілують та називають Сенечкою. Сеня попросила нас заплести їй багато косічок, щоб завтра бути красивою.
А ще там є Таня, у якої дуже гарне волосся і дуже сумний погляд. Завтра вона поїде в Америку. Дуже боїться літати, але хоче побувати десь за межами цього села.
У "Надії" є ще Аня, яка заплела нам такі гарні колоски. У неї померла мама, а 3 братів і сестер мають свої сім'ї, тому не забирають її до себе. Аня старша і допомагає вихователям з малюками.
За хлопців взагалі мовчу. Чого лише вартий Коля з сережко у вусі, який обходив нас у їдальні, як кращий офіціант. Сашко, який випросив фотоапарат та влаштував мені фотосесію, ганяючи по усьому будинку. Фотки, щоправда не чіткі, але яка різниця)) Там ще багато дітей і кожен із них особливий.
Там ми наобіймались, награлись, наговорились. Там нас нагодували смачним обідом, і розповідали свої секрети. Як хочеться, щоб ці дітки були щасливими!
І так, вєсті з полів. Короче кажучи, вчора я та мої прекрасні дівчата за ініціативою spam_do_boga їздили до діток у будинок "Надія", який знаходиться у Кривошиїнцях (140 км від Києва).
На зворотньому шляху якимось дивом нас занесло, крутануло та кинуло в сугроб. У мене це вже вдруге за грудень. Але цього разу за кермом була не я і машина була міцінша. Honda CR-V така ж молодчинка, як і її водійка. Не повірите, але нас було 5 дівок, наймолодшій - 6 років, і ніхто паніку не бив. Знову чоловіки прийшли на допомогу. в той момент, як вони викопували нас і виштовхували, були схожими на новорічних ельфів. Такі добрі чарівники, які не кинули в біді. Дай ім Боженька здоров'я!!!
Але ж мова не про це. Мова про дітей. Там такі діти, там такі історії, такі емоції. Там є 9-річна Оксанка, яка виглядає не старше 5-6 років. Вона розповідає, що мама годувала її супом з мівіни і то було дуже смачно. Цю малу там усі люблять, обіймають, цілують та називають Сенечкою. Сеня попросила нас заплести їй багато косічок, щоб завтра бути красивою.
А ще там є Таня, у якої дуже гарне волосся і дуже сумний погляд. Завтра вона поїде в Америку. Дуже боїться літати, але хоче побувати десь за межами цього села.
У "Надії" є ще Аня, яка заплела нам такі гарні колоски. У неї померла мама, а 3 братів і сестер мають свої сім'ї, тому не забирають її до себе. Аня старша і допомагає вихователям з малюками.
За хлопців взагалі мовчу. Чого лише вартий Коля з сережко у вусі, який обходив нас у їдальні, як кращий офіціант. Сашко, який випросив фотоапарат та влаштував мені фотосесію, ганяючи по усьому будинку. Фотки, щоправда не чіткі, але яка різниця)) Там ще багато дітей і кожен із них особливий.
Там ми наобіймались, награлись, наговорились. Там нас нагодували смачним обідом, і розповідали свої секрети. Як хочеться, щоб ці дітки були щасливими!