Місто Вінні Пуха
Не без пригод ми нарешті доїхали до Вінніпега. Назва має індіанське коріння, і означає «брудна вода», тому віднині ведмідь Вінні Пух постає у моїй брудним і мокрим. Було пізно і хлющив дощ, тому добрий дядько Ганс, лаючись який же ж цей Вінніпег все таки покручений, підвіз нас під самий будинок. У місті на дві ночі нас прихистила чудова дівчина, моя подруга Мар'яна (ні, в неї немає вдома скриньки!), хоча перед тим як потрапити в дім, довелося разом з кицькою хором пом'явкати кілька хвилин на порозі.
Вінніпег можна охарактеризувати двома словами - місто пам'ятників Тарасу Шевченку і ведмедям. Шевченків ми бачили всього кілька - десь до п'яти штук, зате косолапі тут на кожному кроці.
Шевченко зсередини
Для початку ми окупували алкомагазин, бо з надійних джерел надійшла інформація, що там продають Львівське і Славутич. Виявляється, алкоголь не можна тримати в салоні машини, тому він відправився в багажник. Ностальгію ми заліковували у парку під палючим сонцем, яке нагадало мені про мій перший вірш, який я написала у другому класі: «Сонце варить, сонце жарить, я сиджу у холодку. Все умре і я умру».
Нас всі, кому не лінь, лякали північним районом - Вінніпезькою Троєщиною. Я таке видиво пропустити ніяк не могла, тому таки заморочила голову Мар'яні проханнями туди навідатись. Колись це був український район, а зараз його заселили індіанці. На ділі все менш страшно - ну деякі будинки страшненькі, стіни облуплені, білизна у дворі сушиться. Все як у людей:).
До речі, до теми індіанців, я помітила: що далі ми їхали на захід Канади, то більше людей у розмовах торкалися цього питання. Хоч ніхто так сильно, як Тоні, не переймався цією проблемою, але видно, що вона таки існує насправді.
Мар"яна оглядає місто
Крім усього іншого, ганяючи містом вздовж і впоперек, у Вінніпезі ми встигли затусуватись в гей фестиваль, де до Мар'яни, розсипачи компліментами, причепилася лесбіянка, а також поїсти гамбургерів з м'яса бізонів, якими нас пригостили батьки Мар'яниного друга Дена - надзвичайно приємні, розумні, інтелігентні люди.
За тим всім, запросивши купу людей до України, ми зібрали манатки і виповзли раненько на трасу, наївно сподіваючись потрапити до Едмонтону…
Табурет у Вінніпезі
Вінніпег можна охарактеризувати двома словами - місто пам'ятників Тарасу Шевченку і ведмедям. Шевченків ми бачили всього кілька - десь до п'яти штук, зате косолапі тут на кожному кроці.
Шевченко зсередини
Для початку ми окупували алкомагазин, бо з надійних джерел надійшла інформація, що там продають Львівське і Славутич. Виявляється, алкоголь не можна тримати в салоні машини, тому він відправився в багажник. Ностальгію ми заліковували у парку під палючим сонцем, яке нагадало мені про мій перший вірш, який я написала у другому класі: «Сонце варить, сонце жарить, я сиджу у холодку. Все умре і я умру».
Нас всі, кому не лінь, лякали північним районом - Вінніпезькою Троєщиною. Я таке видиво пропустити ніяк не могла, тому таки заморочила голову Мар'яні проханнями туди навідатись. Колись це був український район, а зараз його заселили індіанці. На ділі все менш страшно - ну деякі будинки страшненькі, стіни облуплені, білизна у дворі сушиться. Все як у людей:).
До речі, до теми індіанців, я помітила: що далі ми їхали на захід Канади, то більше людей у розмовах торкалися цього питання. Хоч ніхто так сильно, як Тоні, не переймався цією проблемою, але видно, що вона таки існує насправді.
Мар"яна оглядає місто
Крім усього іншого, ганяючи містом вздовж і впоперек, у Вінніпезі ми встигли затусуватись в гей фестиваль, де до Мар'яни, розсипачи компліментами, причепилася лесбіянка, а також поїсти гамбургерів з м'яса бізонів, якими нас пригостили батьки Мар'яниного друга Дена - надзвичайно приємні, розумні, інтелігентні люди.
За тим всім, запросивши купу людей до України, ми зібрали манатки і виповзли раненько на трасу, наївно сподіваючись потрапити до Едмонтону…
Табурет у Вінніпезі