Кідьош, село славетних виноробів, з таємничим храмом на пагорбі
Село Кідьош (населення близько 900 чоловік, площа 1,3 км²) розташоване за 5 кілометрів від міста Берегово, біля підніжжя гори Нодьгедь. Назва села в перекладі з угорської значить «зміїне», через що в радянській час було перейменоване в «Зміївка». Виникла така назва, вочевидь, через ім’я однойменного потічка. Це село стало доволі відомим як серед мешканців Берегівщини, так і туристів, що бувають в наших краях, завдяки своїм славетним виноробам. Перше місце тут займає винний підвал Карла Шоша, який примудряється не ховаючись робити свою справу, всупереч усій державній політиці, спрямованій на гноблення приватного виноробства (а також палінковаріння та броварництва) задля забезпечення надприбутків алкогольних королів. Окрім пана Шоша, в Кідьоші є ще кілька домогосподарств, в яких можна придбати місцеве вино різних сортів - поціновувачі вина знають адреси, і передають їх іншим. Втім, село цікаве не лише вином та виноробами…
Сліди перших людських поселень на території села визначаються кінцем 2-го тисячоліття до н.е. Поселення засноване в кінці XII століття, перша письмова згадка - в документі 1332 р., де воно фігурує під назвою «Кікош» (Kykos). Спочатку село знаходилось в королівській власності, в 1364 р. перейшло до домініканців з Берегсасу (Берегова). В 1557 р. село отримало статус містечка та власну гербову печатку. В XVII ст. землевласниками тут були родини Перені та Форгачі, з XIX ст. - графська родина Карої. В радянській час село було позбавлено адміністративної самоврядності, і з 1952 по 2001 рр. знаходилось в складі Великоберезької сільської ради, з 2001 має окремий адміністративний статус.
Найвидатнішою архітектурною спорудою села Кідьош є костел Івана Хрестителя. Його не побачиш з центральної дороги, якою зазвичай проїжджають селом в напрямку з Берегова на Іршаву. Аби побачити цей храм, слід звернути з головної вулиці до центру, де містяться Будинок села та дитячий садок.
Повз дитсадок, що розмістився в гарному будинку (скоріш за все, колишній садибі заможного пана) треба пройти доріжкою вгору, на пагорб.
Тут в ХIV столітті й був зведений храм, причому побудований він на основі каплиці, збудованої століттям раніше, та монастирю, від якого лишились тільки камені. Церква на пагорбі мала оборонний характер, була обнесена муром та захищена ровом. Про оборонний характер свідчать товсті стіни храму та вузькі вікна-бійниці. В 1590 році населення Кідьоша перейшло в реформатську конфесію, і костел з католицького став реформатським храмом. До апсиди-каплиці був добудований готичний неф, і таким чином, церква складається з двох різних частин, але виглядає цілісною.
Після переходу в реформатство храмові фрески були забілені.
В 1657 році під час карального походу польських рейтарів, в храмі ховались селяни. Тоді костел був пошкоджений пожежею. Захисний мур був розібраний на будматеріали, коли в ньому відпала потреба. Частина рову збережена й понині, і через нього до храму перекинутий місток.
Церкву реставрували в 1827, 1889 та 1911 рр.
Поруч із костелом в XVIII ст. була зведена дерев’яна дзвіниця. Великий старовинний дзвін був конфіскований в Першу світову війну, в 1924 р. на пожертви селян була відлита його копія.
Історію цього храму цікаво описав в своїх краєзнавчих дописах берегівський історик Валерій Разгулов. Зокрема, розповів, що будівництво монастиря, на основі якого зведений костел Івана Хрестителя, пов’язують з ім’ям угорського короля Соломона (Шоломона), який, за переказами, жив біля села на самоті з 1063 по 1074 р. Батьком Соломона був Ендре І з династії Арпадів, а його матір’ю була Анастасія, дочка київського князя Ярослава Мудрого. Після смерті Ендре І в родині почалася боротьба за престол, і Соломон програв її, та лишився влади. Після цього він втік і до кінця життя переховався в березькому краї, збудувавши монастир в Кідьоші. Монастир був зруйнований під час Реформації. Іншу легенду пану Разгулову розповів незадовго до своєї смерті церковний ключник Імре Нодь, який чув її від свого діда. Начебто, під підлогою каплиці місцеві мешканці відкопали двері, але йти в підземелля заборонив настоятель церкви, а вхід в нього наказав назавжди закрити, пригрозивши обивателям, що той підземний хід охороняє нечиста сила…
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1761 «мурований костел в селі Кідьош» був занесений до переліку Пам'яток архітектури національного значення.
В центрі села, навпроти дитячого садка, в 2009 році встановили дерев’яний стовп в традиційному угорському стилі, на честь віднайдення угорцями своєї нової батьківщини.
В 1990 р. на сільському цвинтарі було встановлено два монументи, один - в пам’ять про загиблих у Другій Світовій Війні, а другий - жертвам сталінського режиму.
На виїзді з села є цікава будівля, що належить Боржавському лісництву, вік якої - не менше ста років, в минулому - військового призначення. На жаль, після останнього ремонту двохрічної давнини внутрішнє оздоблення будівлі втратило автентичний вигляд.
Сліди перших людських поселень на території села визначаються кінцем 2-го тисячоліття до н.е. Поселення засноване в кінці XII століття, перша письмова згадка - в документі 1332 р., де воно фігурує під назвою «Кікош» (Kykos). Спочатку село знаходилось в королівській власності, в 1364 р. перейшло до домініканців з Берегсасу (Берегова). В 1557 р. село отримало статус містечка та власну гербову печатку. В XVII ст. землевласниками тут були родини Перені та Форгачі, з XIX ст. - графська родина Карої. В радянській час село було позбавлено адміністративної самоврядності, і з 1952 по 2001 рр. знаходилось в складі Великоберезької сільської ради, з 2001 має окремий адміністративний статус.
Найвидатнішою архітектурною спорудою села Кідьош є костел Івана Хрестителя. Його не побачиш з центральної дороги, якою зазвичай проїжджають селом в напрямку з Берегова на Іршаву. Аби побачити цей храм, слід звернути з головної вулиці до центру, де містяться Будинок села та дитячий садок.
Повз дитсадок, що розмістився в гарному будинку (скоріш за все, колишній садибі заможного пана) треба пройти доріжкою вгору, на пагорб.
Тут в ХIV столітті й був зведений храм, причому побудований він на основі каплиці, збудованої століттям раніше, та монастирю, від якого лишились тільки камені. Церква на пагорбі мала оборонний характер, була обнесена муром та захищена ровом. Про оборонний характер свідчать товсті стіни храму та вузькі вікна-бійниці. В 1590 році населення Кідьоша перейшло в реформатську конфесію, і костел з католицького став реформатським храмом. До апсиди-каплиці був добудований готичний неф, і таким чином, церква складається з двох різних частин, але виглядає цілісною.
Після переходу в реформатство храмові фрески були забілені.
В 1657 році під час карального походу польських рейтарів, в храмі ховались селяни. Тоді костел був пошкоджений пожежею. Захисний мур був розібраний на будматеріали, коли в ньому відпала потреба. Частина рову збережена й понині, і через нього до храму перекинутий місток.
Церкву реставрували в 1827, 1889 та 1911 рр.
Поруч із костелом в XVIII ст. була зведена дерев’яна дзвіниця. Великий старовинний дзвін був конфіскований в Першу світову війну, в 1924 р. на пожертви селян була відлита його копія.
Історію цього храму цікаво описав в своїх краєзнавчих дописах берегівський історик Валерій Разгулов. Зокрема, розповів, що будівництво монастиря, на основі якого зведений костел Івана Хрестителя, пов’язують з ім’ям угорського короля Соломона (Шоломона), який, за переказами, жив біля села на самоті з 1063 по 1074 р. Батьком Соломона був Ендре І з династії Арпадів, а його матір’ю була Анастасія, дочка київського князя Ярослава Мудрого. Після смерті Ендре І в родині почалася боротьба за престол, і Соломон програв її, та лишився влади. Після цього він втік і до кінця життя переховався в березькому краї, збудувавши монастир в Кідьоші. Монастир був зруйнований під час Реформації. Іншу легенду пану Разгулову розповів незадовго до своєї смерті церковний ключник Імре Нодь, який чув її від свого діда. Начебто, під підлогою каплиці місцеві мешканці відкопали двері, але йти в підземелля заборонив настоятель церкви, а вхід в нього наказав назавжди закрити, пригрозивши обивателям, що той підземний хід охороняє нечиста сила…
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1761 «мурований костел в селі Кідьош» був занесений до переліку Пам'яток архітектури національного значення.
В центрі села, навпроти дитячого садка, в 2009 році встановили дерев’яний стовп в традиційному угорському стилі, на честь віднайдення угорцями своєї нової батьківщини.
В 1990 р. на сільському цвинтарі було встановлено два монументи, один - в пам’ять про загиблих у Другій Світовій Війні, а другий - жертвам сталінського режиму.
На виїзді з села є цікава будівля, що належить Боржавському лісництву, вік якої - не менше ста років, в минулому - військового призначення. На жаль, після останнього ремонту двохрічної давнини внутрішнє оздоблення будівлі втратило автентичний вигляд.