Перші Фрідманівські читання: новий ракурс старого міста
Хто ви, містер Фрідмен?
Які видатні особистості асоціюються у людей із містом Берегово? Місцеві люди назовуть талановитого лікаря та мецената Берталона Ліннера (якому народна міфологія приписує навіть медичну консультацію Йосипу Сталіну), оперну діву, зірку угорського кіно періоду його зародження Шарлотту Федак та художницю й скульптора Ганну Горват. Електронні довідники розкажуть також про Хуго Гріна, місцевого рабіна, який став відомим диктором у Лондоні, та Юліуса Ребека, що народився в місті наприкінці 2-ї світової, а опинившись в США, став там відомим хіміком. Але навряд чи пересічний берегівчанин знає, що найчастіше в інтернеті його рідне місте пов’язується із Мілтоном Фрідменом, лауреатом нобелівської премії з економіки, радником президента США Роналда Рейгана, носія та ідеолога лібералізму - як в економіці, так і суспільному житті. Щоправда, сам він до Берегова має непряме відношення - бо народився за океаном, але в місті народилися й жили до еміграції його батьки. І цей факт завжди згадується у всіх біографіях Фрідмена, як україно- та російськомовних, так на „інгліш”. Тим самим, популяризує й саме місто серед людей непересічних, знайомих із економічною теорією та сучасними концепціями суспільного устрою. Було б вкрай несправедливо ігнорувати Мілтона Фрідмена і не знайомити з його чималим науковим доробком берегівчан, закарпатців та гостей нашого краю.
„Вождь економічної контрреволюції”
Певен, нашим читачам також буде цікаво дізнатись, хто ж такий Мілтон Фрідмен, і за які заслуги він отримав „нобелівку”. Почнемо з того, що його батьки, Єно (Джено) Саул Фрідмен та Сара Етель Ландау до еміграції жили в австро-угорському Берегсасі. Достеменно невідомо, коли саме вони виїхали за океан в пошуках кращого життя, але у 1912 в сім’ї єврейських мігрантів народилася вже четверта дитина, єдиний хлопчик на ім’я Мілтон. „Американська мрія” давалася дуже нелегко: у батька не було постійної роботи, основний (та вельми скромний) дохід приносила мати, працюючи продавщицею в галантерейній крамничці. Через рік після народження сина сім’я переїхала поближче до Нью-Йорку, в невеличке місто Раухей, що в 20 милях від мегаполісу. Коли Мілтону виповнилося 15 років, життя стало ще важчим - помер батько, і матері зі старшими сестрами довелося самотужки утримувати сім’ю. Маючи глибокий інтерес до математики, у 1928-му молодший з Фрідменів поступив до Рутджерського університету (штат Нью-Джерсі), із нечастим на той час правом отримувати стипендію, і по його закінченні здобув ступінь бакалавра економіки та математики. Викладачами у нібито провінційному, але потужному університеті, були непересічні особистості. Зкорема, інтерес до економічної теорії молодому Фрідмену прищепили А. Ф. Берні, майбутній директор Федеральної резервної системи США, та Г. Джонс, видатний спеціаліст в області фінансів. За рекомендацією останнього Мілтону Фрідмену була запропонована стипендія економічного факультету Чиказького університету, в якому він і продовжив наукову роботу в галузі економічної теорії, яка в ті часи набувала нових форм, все більше залучаючи до досліджень математичні методи. Варто зауважити, що свої перші кроки в економічній теорії Фрідман робив саме в той час, коли світ трясла глобальна економічна криза, яка розпочалася саме в США, отримавши назву Велика Депресія (1928-1933 рр). Майбутній економіст-теоретик добре знав на власному досвіді, що воно таке, адже його батько аж до своєї смерті так і не спромігся, попри всі спроби, започаткувати власну успішну справу. „Фінансова криза була нашим постійним супутником” - напише згодом М. Фрідмен у своїй автобіографії.
У 1935 року Фрідмен бере участь у великомасштабному проекті Національного комітету із природних ресурсів, досліджуючи споживчі бюджети в посткризовій Америці, через два роки переходить на роботу в Національне бюро економічних досліджень (NBER) у Нью-Йорку. Там він працює під керівництвом іншого емігранта, вихідця з сім’ї білоруських євреїв Саймона (Семена) Кузнеця. Відомо, що С. Кузнець, народившись у Пінську, у дитинстві з батьками переїхав до Рівного, а потім вчився в Харківському комерційному інституті, за океан мігрував у перші роки радянської влади. У 1971 році він стане Нобелівським лауреатом з економіки - трохи випередивши свого учня Мілтона Фрідмена. Цікаво, що у Саймона Кузнеця був ще один учень - Роберт Фогель, який отримав свого „нобеля” у 1993 році. А ще цікавіше, що цей дослідник має коріння в Одессі. (Та й дружина самого Фрідмана - Роуз (Роза) Директор, його багаторічна помічниця, сестра Аарона Директора, також потужого економіста-теоретика (померла минулого року у віці 99 років) - походженням з України, з села Старий Чорторийськ на Волині). У співпарці із Кузнецом Фрідмен пише роботу «Доходи від незалежної приватної практики» (1940 р), яка стає основою майбутньої дисертації виданого економіста. Ключеве слово тут - „незалежна”, адже саме економічним (а також і політичним та суспільним) свободам Фрідмен присв’ятить своє життя. Через шість років у Колумбійському університеті він отримає ступень доктора з економіки.
Одночасно із науковою роботою Мілтон Фрідмен займався у й практичною. З 1941 по 1943 рр. працював як економіст у міністерстві фінансів, беручи участь у розробці податкової політики у воєнний час. Наступні два роки провів за роботою на замовлення міністерства оборони США, опрацьовуючи статистичні данні з широкого кола проектів. Після другої світової війни вчений певний час працював у Парижі в якості консультанта уряду Сполучених Штатів з реалізації плану Маршалла, що передбачав відновлення практично знищеної економіки країн Західної Європи. Згодом, до виходу на пенсію у 1977 році, Фрідмен викладав у Чиказькому університеті, будучи при цьому радником з економічних питань у президентів США Річарда Ніксона та Роналда Рейгана.
Мілтон Фрідмен на дружньому шаржі
За рік до завершення викладацької діяльності, у 1976, Мілтон Фрідмен стає лауреатом Нобелівської премії з економіки із формуліровкою „за досягнення у дослідженні споживчого аналізу, розробці грошово-кредитної теорії та демонстрації складності стабілізаційної політики”. Але й до цього визнання вченого знають у широких колах в ролі пропагандиста вільного ринку як запоруки громадських свобод. У своїй книзі „Капіталізм та свобода” (1962 р). він зазначає: „Капиталізм є необхідною умовою політичної свободи. Необхідною, але не достатньою”. Справедливість цих слів він побачить невдовзі на практиці, у Чилі, де в 1973 році владу захопила хунта на чолі з Аугусто Піночетом. Відомо, що Фрідмен зустрічався із диктатором, а також читав лекції з економіки в Чилі часів військового режиму. Це стало причиною критики вченого з боку його ідейних опонентів. Втім, сам Фрідмен висловлював відверте невдоволення політикою Піночета, попри те, що кілька його учнів, відомих як „чиказькі хлопчики”, зайняли провідні місця в чилійському уряді. В 1980 році він видає ще одну книгу, яка викликала широку дискусію в суспільстві - „Свобода вибору”. Книга зроблена на основі 10-серійного фільму, циклу лецій на різні теми, прочитаних американській аудиторії того ж року. Цікавою була лекція (й глава книги), присвячена кризі державної середньої освіти. Чимало з неї актуально й для наших, українських реалій. Незадовго до смерті від серцевого нападу (2006 р) Фрідмен пророкував, що нова світова валюа - євро - не втримається у боротьбі з доларом, і за нетривалий термін обвалиться, а Європа повернеться до купи національних валют. На початку нового тисячоліття це здавалось наклепом американця, що заздрить новому економічному конкуренту - об’єднаній Європі. Нині в самій Європі все частіше згадують пророцтво економіста, втім, і щодо самих США та її валюти нині є чимало скептиків. Після подій 11 вересня 2001 89-річний Фрідмен виступив у пресі з маніфестом, скерованим на критику політики Дж. Буша щодо стрімкого згортання громадянських прав та економічних свобод громадян США. В той самий час сам він, а з ним і економічне вчення, визначене терміном „монетаризм” (концепція, згідно з якою вільна від державного втручання ринкова економіка із вільними цінами здатна успішно функціонувати) стали об’єктами критики з боку нової суспільної течії - антиглобалізму. Найяскравіше ця критика висловлена в книзі канадської журналістки та соціолога Наомі Кляйн „Доктрина шоку:розквіт капіталізму катастроф” (2007). В ній економісти Чиказької школи на чолі із Фрідменом звинувачуються у невдачах економічних реформ за їхніми сценаріями в піночетівській Чилі та Росії часів Бориса Єльцина. Однак не все так просто. Бо саме Фрідмен за життя закликав розпустити Міжнародний валютний фонд (основий об’єкт критики антиглобалістів) та безкоштовно роздавати акції державних підприємств громадянам. Як будь-яке серйозне вчення, спадщина Фрідмена містить чимало спірних моментів та протирічь. Недаремно ще за життя за вченим закріпилось прізвисько „вождь економічної контрреволюції”, яке можна трактувати на будь-який лад...
та недружній карикатурі...
Прогулянка „єврейським Берегсасом”
Розділяти чи ні погляди Мілтона Фрідмена - справа особиста. Напевно, і в середовищі українських (та закарпатських, зокрема) економістів є альтернативні погляди на спадщину цієї непересічної людини. Одне можна сказати певно: той факт, що Фрідмен батьківськими коріннями пов’язаний із Закарпаттям, а саме Берегсасом-Берегово, варто використовувати. Бо що ж виходить - за кордоном про це знають, а в на „малій прабатьківщині” - ні? Вочевидь, для міста було б корисним „розкручування” імені видатного економіста. І мова не просто про туристичний об’єкт - прямо скажемо, якусь захоплюючу атракцію навколо Фрідмена вигадати важко, та й непотрібно. Цікавіше поширювати знання про економіста світового рівня в контексті історії Берегова, міста з колись потужною єврейської громадою. Адже й нині чимало представників цього народу, що нині проживають по всьому світі, а більше всього в США та Ізраїлі, відвідують Закарпаття як колиску своїх предків. Не менш цікаво й інше - розвивати інтелектуальний потенціал міста, збираючи разом розумних та небайдужих людей під гідним приводом. Об’єднати ці два підходи вдалося ентузіастам Перших Фрідманівських читань, заходу, що відбувся у Берегові 24 серпня, спеціально у свято Дня Незалежності, себто свободи, яку так цінував Мілтон Фрідмен. Цього дня до групи місцевих ентузіастів, очолюваних киянином Дмитром Кобрінським, приєдналось кілька гостей з ближнього зарубіжжя. Сам пан Дмитро віднедавна став мешканцем Берегова, змінивши галасливу столицю на затишну провінцію, де зручніше займатись справою життя - професійними дослідженнями у галузі філософії та соціології. До активістів місцевої організації „Чистий Берег”, яка виступила співучасником заходу, приєднався Берегівський туристично-інформаційний центр та кілька місцевих журналістів. Разом із гостями Кобринського, філософами з Росії (Петрозаводськ та Архангельськ), Єревану, а також Одеси та Дніпропетровська (всі вони приймали участь у тривалому семінарі з прав людини, що відбувався у нашому краї) учасники заходу здійснили освітній тур містом. Спочатку відвідали районний музей у графському дворі Бетлена, директор якого, Іван Шепа, розповів про історію Берегсасу часів Єно та Сари Фрідмен, батьків майбутнього „нобелянта”. Гостей міста вразила інформація про геноцид весни 1944 року, коли більшість місцевих єврєїв була вивезена в концтабір Аушвіц, звідки майже ніхто не повернувся. У списку депортованих було й чимало Фрідманів, можливо, й родичів Єно та Сари...
Далі була екскурсія у будинок, який, за припущеннями місцевих журналістів, був рідним домом Єно Фрідмана (але цей факт ще треба достаменно встановити через архів - і тоді просити у міської влади влаштувати відповідну пам’ятну табличку). Нині в будівлі розмістився офіс Червоного Хреста.
Будинок, в якому, вочевидь, жив батько Мілтона Фрідмена
Потім була зупинка із міні-лекцією з історією берегівської друкарні, яка була започаткована на гроші місцевого єврея. А тоді гостям показали будівлю Великої Синагоги, з якої за радянської влади зробили Будинок культури, перетворивши прикрасу центру міста на бетонного уродця.
Такою була Велика Синагога у центрі Берегсасу
а таким став Будинок культури у центрі Берегово...
Містяни сподіваються, що колись знайдуться меценати, які повернуть будівлі колишній вигляд - нехай вже й не в якості синагоги, адже іудаїзм у Берегові нині сповідують всього кілька десятків чоловік. Ці люди збираються в єдиній діючій малій синагозі, збудованої 1923 року. Екскурію в середину будівлі дозволили наглядачі синагоги, і це було новиною навіть для берегівчан, адже двері цієї релігійної споруди відкриваються нечасто і не для всіх.
Остання синагога міста
В розташованому поруч туристично-інформаційному центрі його директор Йосип Торпої показав учасникам заходу документальний фільм з історії берегівського єврейства. Ввечері була ще й екскурсія на єврейське кладовище, де є кілька похованих Фрідманів (ступінь їх родства з Мілтоном чекає свого дослідження). Таким чином, учасники читань започаткували новий туристичний маршрут - єврейським Берегсасом.
Друга частина Перших Фрідманівських читань була більш академічною - в вигляді вільної дискусії навколо поглядів економіста, та можливих шляхів залучення його імені для розвитку міста Берегово. Сюрпризом для учасників став організований телеміст (точніше, „скайп-міст”) із іншим Фрідманом, Віктором, молодим публіцистом, що мешкає у Москві. Свого часу батькі Віктора виїхали до США, і він зростав за океаном. Але, як і його видатний однофамілець, відчув згортання свобод після 11.09.2001, і повернувся до рідного міста. Нині Віктор Фрідман - автор кількох яскравих публіцистичних книжок, зокрема, „Соціалістичні Штати Америки” - того, чого так побоювався Мілтон Фрідман.
Учасники читань вирішили продовжувати починання, аби зробити їх традиційними, задля просування ідей свободи та презентації Берегова в новому ракурсі.