Купайло наближається
...продовження ( початок)
"Як на емблему сонця треба дивитись і на міфічний цвіт папороті, що цвіте й гасне так ясно й так швидко як іскра. Так хорвати звуть цвіт папороті перуновим цвітом, а хорутане - сонцем. Про цвіт папороті народ в Україні розказує багато всякого дива. Народ вірить, що папороть цвіте в глупу північ, ще як не співають півні, і падає туди, де в землі лежать гроші. Як розцвітається папороть, то тріщить і так блищить огневим або червонокривавим цвітом, що й очі не видержать. Цвіт папороті можна достати таким способом: треба зайти в ліс, куди не заходить курячий голос, сісти коло папороті на розісланому рушнику, обвести кругом себе свяченої крейдою круг і держати в руці хресті ножик. Вхопивши в жменю цвіт, треба зараз підоізати шкуру на мізинці лівої руки і закласти туди цвіт. Тоді нечиста сила: відьми, чорти, вовкулаки, мерці, домовики - підіймуть шум, регіт, ґвалт, галас, щоб перелякати чоловіка і одняти цвіт. Розказують, як чорт спокусив чоловіка, перекинувшись жидом і мировим посередником. Раз у чоловіка пропали воли на Купайла. Шукаючи волів, він ліг спати в лісі, і вночі в його постоли впав цвіт папороті. Чоловік зараз угадав, де його волиЮ знайшов, зайняв і погнав додому. Коли назустріч йде жид і дає йому за постоли капшук грошей. Тільки чоловік оддав постоли, як жид зареготався, щез, а з грошей стали черепки 4. Цвіт папороті - то світ сонця або блискавки, що має велику силу і робить дива в природі. Всі ті страховища, що стережуть цвіт папороті і з жадобою крадуть його і однімають од неї чудову потайну силу, то темні зимові силиЮ вічні вороги світлих сил, готові вічно з ними боротись і однімати од їх силу життя. Не один цвіт папороті служить емблемою сонця і блискавки, а й другі квітки, трави й коріння. Так серби вірять, що в одномудивному саду цвіте кущ рожі. Пвд корінням такого куща лежить звір. Якби звір вивернув коріння куща, то од сього висохла б земля. В рожах того куща лежить грім і блискавка. На угорській Русі в веснянках сонце зветься червоною палаючою рожею. Із сього всього ми бачимо, що на празник Купайла народ святкував богиня Сонце і цілу групу світлих небесних сил, котрі доходять у місяці Червці до найбільшої сили над землею і грають найбільшу роль у житті природи.
Друга купальська кукла зветься Мареною. На Марену ми дивимося як на емблему богині Хмари, як на емблему божества небесної води-дощу, котрий має роль для землі й усього життя на землінарівні з сонцем. На празник Купайла вода має роль нарівні з огнем. Дівчата, розклавши на березі огонь, забравши в руки пучки палаючої соломи і убравшись у вінки з полину й всякого польового зілля, скакають через огонь просто в воду; плаваючи в воді, вони держать в одній руці пучки соломи. Скупавшись, дівчата ворожать на воді: пускають вінки на воду, приліпивши й запаливши воскові свічечки. На який бік понесе вінокЮ з того кутка треба ждати скженого (Канівщина). Після празника дівчата кидають Марену в воду, приспівуючи:
Утонула Мареночка, утонула,
Та наверх кісонька зринула!
Потопаюча Марена нагадує про ту дівчину в колядках, що пливе Дунаєм, потопає в Дунаї або в морі, а колядчана потопаюча дівчина - то богиня Хмара, бо хмара, пливучи по небу, як по морю, розпливається і щезає після дощу. Саму куклу Марени найбільше роблять з кленового гілля, а часом Мареною звуть просто гільце з чорнокленка. В тому гільці ми бачимо міфічне мирове дерево дуб, що росте на якомусь морі або пливе по морю. Як саме міфічне мирове дерево, так і купальська Марена - то емблеми літніх дощових хмар. Марена з кленового гільця, кинута в воду, зовсім має аналогію з тим міфічним деревом, що росте на воді, як про нього співають у колядках. У купальських піснях співають про якесь дивне дерево достоту так, як і в колядках:
Ой весли ми деревце
Через наше селце,
А з того деревця
Рублена церковця
Розламавши гільце, дівчата розносять додому і кидають на грядки огірків, щоб вони лучч росдили.Очевидячки тут хочуть звести з неба на грядки дощ з ліьньої хмари. В купальських піснях співають про якусь відьму, що "на дуб лізла, кору гризла, з дуба впала, зілля купала". Тут описується якась німфа небесної води в хмарах, що сидить на хмарах, падає на землю дощем і поливає чи купає зілля. Відьми , як потім побачимо, - то напівміфічні істоти і, певно, колись були в давні часи богинями небесного молока-дощу. Тим-то народ вірить, що в купальську ніч настає царство відьом: вони тоді найбільше люблять доїти корів і збираються на Лису гору. На Купайла русалки виходять з води і люблять гуляти по землі, так що дівчата цілий день носять під пахвою полин, щоб оборонятись від русалок. День Купайла - то разом празник і русалок, водяних німф. Словом сказатиЮ Купайло був празником богині Сонця, котре доходить до найбільшої сили і дає родючу силу землі, і богині Хмари, що посилає на землю дощ і помагає плодючій силі землі. Тим-то в купальських піснях співають про одну дівчину, котру брат зарубав, посік на макове зерно, посіяв на грядках, і з того зерна виросло тройзілля. Та дівчина - то літня хмара, що од грому розсипається дощем і ростить на землі всяке зілля.
Треба спом'янути, що на празник Купайла народ примітив і повертання сонця з літа на зиму і дивився на те, як на умирання світлого божества. В купальських піснях вже чуємо мотиви смерті і похорону: "Петречко вмер, Настечка кричить: біжите, дзвоніте!" співають у купальській пісні. Акт умирання сонця виявився в празникові бога Ярила, котрий справляли подекуди в Україні разом з Купайлом. Молодиці роблять солом'яну куклу з дітородними органами, кладуть у домовину і по заході сонця виносять на улицю. Няні молодиці плачуть і приказують: "Помер він, помер!" Потім закопують в землю."
4 Чубинський П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императ.Рус.геогр.о-вом. Юго-Западный отдел. - СПб., 1872. - Т.3. - С.197, С.198.
(Світогляд українського народа. Ескіз української міфології. Написав Іван Левицький. У Львові, 1876. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу /Ескіз української міфології/. - К., 1992. - С. 33-39).
Джерело Антологія українського міфу: У 3-х томах - Том 1 (Автор:Валерій Войтович)
"Як на емблему сонця треба дивитись і на міфічний цвіт папороті, що цвіте й гасне так ясно й так швидко як іскра. Так хорвати звуть цвіт папороті перуновим цвітом, а хорутане - сонцем. Про цвіт папороті народ в Україні розказує багато всякого дива. Народ вірить, що папороть цвіте в глупу північ, ще як не співають півні, і падає туди, де в землі лежать гроші. Як розцвітається папороть, то тріщить і так блищить огневим або червонокривавим цвітом, що й очі не видержать. Цвіт папороті можна достати таким способом: треба зайти в ліс, куди не заходить курячий голос, сісти коло папороті на розісланому рушнику, обвести кругом себе свяченої крейдою круг і держати в руці хресті ножик. Вхопивши в жменю цвіт, треба зараз підоізати шкуру на мізинці лівої руки і закласти туди цвіт. Тоді нечиста сила: відьми, чорти, вовкулаки, мерці, домовики - підіймуть шум, регіт, ґвалт, галас, щоб перелякати чоловіка і одняти цвіт. Розказують, як чорт спокусив чоловіка, перекинувшись жидом і мировим посередником. Раз у чоловіка пропали воли на Купайла. Шукаючи волів, він ліг спати в лісі, і вночі в його постоли впав цвіт папороті. Чоловік зараз угадав, де його волиЮ знайшов, зайняв і погнав додому. Коли назустріч йде жид і дає йому за постоли капшук грошей. Тільки чоловік оддав постоли, як жид зареготався, щез, а з грошей стали черепки 4. Цвіт папороті - то світ сонця або блискавки, що має велику силу і робить дива в природі. Всі ті страховища, що стережуть цвіт папороті і з жадобою крадуть його і однімають од неї чудову потайну силу, то темні зимові силиЮ вічні вороги світлих сил, готові вічно з ними боротись і однімати од їх силу життя. Не один цвіт папороті служить емблемою сонця і блискавки, а й другі квітки, трави й коріння. Так серби вірять, що в одномудивному саду цвіте кущ рожі. Пвд корінням такого куща лежить звір. Якби звір вивернув коріння куща, то од сього висохла б земля. В рожах того куща лежить грім і блискавка. На угорській Русі в веснянках сонце зветься червоною палаючою рожею. Із сього всього ми бачимо, що на празник Купайла народ святкував богиня Сонце і цілу групу світлих небесних сил, котрі доходять у місяці Червці до найбільшої сили над землею і грають найбільшу роль у житті природи.
Друга купальська кукла зветься Мареною. На Марену ми дивимося як на емблему богині Хмари, як на емблему божества небесної води-дощу, котрий має роль для землі й усього життя на землінарівні з сонцем. На празник Купайла вода має роль нарівні з огнем. Дівчата, розклавши на березі огонь, забравши в руки пучки палаючої соломи і убравшись у вінки з полину й всякого польового зілля, скакають через огонь просто в воду; плаваючи в воді, вони держать в одній руці пучки соломи. Скупавшись, дівчата ворожать на воді: пускають вінки на воду, приліпивши й запаливши воскові свічечки. На який бік понесе вінокЮ з того кутка треба ждати скженого (Канівщина). Після празника дівчата кидають Марену в воду, приспівуючи:
Утонула Мареночка, утонула,
Та наверх кісонька зринула!
Потопаюча Марена нагадує про ту дівчину в колядках, що пливе Дунаєм, потопає в Дунаї або в морі, а колядчана потопаюча дівчина - то богиня Хмара, бо хмара, пливучи по небу, як по морю, розпливається і щезає після дощу. Саму куклу Марени найбільше роблять з кленового гілля, а часом Мареною звуть просто гільце з чорнокленка. В тому гільці ми бачимо міфічне мирове дерево дуб, що росте на якомусь морі або пливе по морю. Як саме міфічне мирове дерево, так і купальська Марена - то емблеми літніх дощових хмар. Марена з кленового гільця, кинута в воду, зовсім має аналогію з тим міфічним деревом, що росте на воді, як про нього співають у колядках. У купальських піснях співають про якесь дивне дерево достоту так, як і в колядках:
Ой весли ми деревце
Через наше селце,
А з того деревця
Рублена церковця
Розламавши гільце, дівчата розносять додому і кидають на грядки огірків, щоб вони лучч росдили.Очевидячки тут хочуть звести з неба на грядки дощ з ліьньої хмари. В купальських піснях співають про якусь відьму, що "на дуб лізла, кору гризла, з дуба впала, зілля купала". Тут описується якась німфа небесної води в хмарах, що сидить на хмарах, падає на землю дощем і поливає чи купає зілля. Відьми , як потім побачимо, - то напівміфічні істоти і, певно, колись були в давні часи богинями небесного молока-дощу. Тим-то народ вірить, що в купальську ніч настає царство відьом: вони тоді найбільше люблять доїти корів і збираються на Лису гору. На Купайла русалки виходять з води і люблять гуляти по землі, так що дівчата цілий день носять під пахвою полин, щоб оборонятись від русалок. День Купайла - то разом празник і русалок, водяних німф. Словом сказатиЮ Купайло був празником богині Сонця, котре доходить до найбільшої сили і дає родючу силу землі, і богині Хмари, що посилає на землю дощ і помагає плодючій силі землі. Тим-то в купальських піснях співають про одну дівчину, котру брат зарубав, посік на макове зерно, посіяв на грядках, і з того зерна виросло тройзілля. Та дівчина - то літня хмара, що од грому розсипається дощем і ростить на землі всяке зілля.
Треба спом'янути, що на празник Купайла народ примітив і повертання сонця з літа на зиму і дивився на те, як на умирання світлого божества. В купальських піснях вже чуємо мотиви смерті і похорону: "Петречко вмер, Настечка кричить: біжите, дзвоніте!" співають у купальській пісні. Акт умирання сонця виявився в празникові бога Ярила, котрий справляли подекуди в Україні разом з Купайлом. Молодиці роблять солом'яну куклу з дітородними органами, кладуть у домовину і по заході сонця виносять на улицю. Няні молодиці плачуть і приказують: "Помер він, помер!" Потім закопують в землю."
4 Чубинський П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императ.Рус.геогр.о-вом. Юго-Западный отдел. - СПб., 1872. - Т.3. - С.197, С.198.
(Світогляд українського народа. Ескіз української міфології. Написав Іван Левицький. У Львові, 1876. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу /Ескіз української міфології/. - К., 1992. - С. 33-39).
Джерело Антологія українського міфу: У 3-х томах - Том 1 (Автор:Валерій Войтович)