Купайло наближається
Присвячено до свята Купайло
"Давній язичеський празник Купайла народ переніс тепер на празник Івана Хрестителя (проти 23 червця), може тим що саме слово "хреститель" підходить до слова "купати". Само слово Купайло вийшло, певно, од того, що ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може, й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в чудову її силу, як і тепер у Великоросії купаються в ополонках на Водохрещу, віруючи у велику чудотворну силу води.
Ніч на Купайло дуже значна для українського народу. В той час сила сонця й тепла розвивається до найбільшої міри. Ростюча й плодюча сила землі доходить до найвищого ступеня. Хліб починає спіти, трава й всяке зілля стоїть в цвіту. Земля пишно убрана зеленим листом; ніде не видно жовтого листочка. Вода в річках ще не висихає од літьої жари. В купальську ніч діються на землі й на небі великі чуда. В лісі цвіте папороть, як огнева іскра; цвіт папороті стережуть чорти, відьми, вовкулаки і всяка нечиста сила. Лихі люди в той час роблять на полі закрутки з хліба. В ту ніч відьми ходять доїти корови. Селяни кладуть на вікна кропиву, а в хлівах осичину, щоб оборонитися од відьом і всякої нечистої сили. Щоб молоко не дісталося відьмам, хазяйки злучають на ніч телят з коровами. В той день ходять по землі русалки, і дівчата цілий день носять під пахвами полин, щоб не причепились русалки. Дівчата йдуть в поле збирати всяке зілля, в'ють з нього вінки й ворожать про свого милого. Одну дівчину садовлять у лісі в яму, зав'язують їй очі і дають в руки вінки з свіжого й сухого зілля. Та дівчина зветься Купайло. Побравшись за руки, дівчата ходять кругом неї і співають пісень. Кому Купайло дасть вінок з свіжого зілля, та дівчина буде щаслива в парі, а кому дістанеться сухий вінок, та буде нещаслива; кого ж Купайло піймає, та дівчина не вийде того року заміж. В купальську ніч дерево переходить з одного місця на друге, говорить шелестом листу. Всі звірі й зілля розмовляють між собою. Усяке зілля в ту ніч набирається незвичайної сили, і знахарі зривають його для чарів. Страшна сліпа змія мідяниця розкриває очі, нападає на людей і пробиває їх наскрізь. Такі чуда й дива діються в купальську ніч!
Праздник Купайла в Україні справляють з такою обставою, в котрій вповні додержався до нашого часу давній язический обряд. На Купайла дівчата й хлопці роблять куклуз віників, з соломи, кропиви й шипшини, а найчастіше з чорнокленка; її вбирають в квітки, в стрічки, в вінок і ставлять над водою. Та кукла зветься Мареною. Потім роблять другу куклу з соломи, вбирають у вінок, в сорочку, плахту й намисто і ставлять рядом з Мареною. Друга кукла зветься Купайло. Часто беруть гільце з чорнокленка, обвішують його вінками, стрічками і те гільце звуть Мареною. Під тим гільцем ставлять куклу Купайло. Перед Мареною й Купайлом ставлять стіл з горілкою й закускою, розкладають огонь, і дівчата й хлопці, побравшись за руки, скакають через огонь і співають купальських пісень. Тим часом хлопці закрадаються, однімають Марену, розривають і розкидають її або топлять у воді. Дівчата не сердяться не них і знов роблять другу Марену, докоряючи парубкам, що вони вкрали не любу Марену, а ту що дівчата навмисне виставили, щоб піддурити хлопців. Після того дівчата розламують Марену, беруть по гіллячці додому і кидають на грядку в огірки, бо кажуть, що од того лучче ростуть огірки. Після всього Марену кидають у воду, а з нею часом топлять у воді й Купайла.
Ні один народний обряд не переносить нас у таку давню старовину, як обряд Купайла. В обряді Купайла додержалась до нашого часу ціла язичеська служба богам. Перед нами стоять два ідоли: Купайло й Марена; перед ідолами стоїть стіл з жертвами, коло стола святий огонь; кругом огню дівчата й хлопці справляють празник танцями й піснями. Два ідоли показують, що празник святкували двом міфічним божествам або двом групам богів. У празникових обрядах мають роль два елементи: огонь і вода. По тому ми можемо сказати, що купальське свято справлялось двом богам: богині Сонцю й богині Хмарі, німфі дощу.
Купальске багаття дуже давня річ у міфології народів: про його знало не тільки арійське плем'я, його знали і симіти. Його скрізь розкладали над водою, на горах, на полі і навіть у городах. Ще не так давно в XVII віку, палили купальське багаття в Парижі й Мецці. Серед міста на майдані клали дрова, вбирали листом та квітками; мер перший запалював багаття. В Німеччині і на Піренеях купальське багаття благословляло само духовенство, і купальське свято справляв не тільки простий народ, а й шляхта і князі. Молодіж убиралась у вінки й танцювала кругом багаття; старі й молоді скакали через огонь і переносили дітей, щоб набратися здоров'я. З багаття брали додому вугілля й головешки для ліків од хвороби й чарівництва. Купальське багаття народ палив на честь сонця для знаку його найбільшої сили на землі такої благотворної, котра дає родючість і плодючість всьому життю в природі.
Та кукла, що зветься Купайлом, була в давні часи образом богині Сонця. Кукла Купайла в дівочому вбранні, в намисті, в сорочці і в вінку дуже нагадує тих міфічних дівчат, про котрих співають в колядках. Хоч граматичний рід слова Купайла середній, одначе в одній пісні трапляється воно в жіночому роді:
Купала наша, Купала!
Заграло сонечко на Йвана1
У купальських піснях слово Купало стоїть рядом з сонцем:
Ходили дівочки коло Мареночки,
Коло мого вудола (ідола) Купала;
Гратиме сонечко на Йвана
У других купальських піснях співають про сонце в образі печі, котру везуть через село, обтикану зорями й деркачами2. Піч посеред села - то сонце серед неба, а деркачі - то його проміння, похоже на деркачі.
В одній купальській пісні співають про помело, що летіло через село, стало спочивати на одній хаті і запалило хату. Огнене помело - то або сонце, що спочиває на небі і запалює промінням все небо, або блискавка, що потрапляє в хати й часто запалює їх. І сама міфічна змія мідяниця, що прозирає на Купала й пробиває чоловіка наскрізь, не що інше, як страшна сила блискавки, котра часто вбиває людей на смерть. Співаючи купальські пісні на честь сонця, народ не забув у піснях грому й блискавки, близьких до сонця по своїй благотворній по природі силі. В купальських піснях грім і блискавка дуже поетично описуються в образі брата, який зарубав сестру, посік її на дрібний мак та й посіяв у трьох грядочках; а з того маку уродилися васильки, барвінок і любисток:
Торох, торох да по дорозі!
Голос, голос да по діброві!
Що ж то за торох та по дорозі?
Що ж то за голос та по діброві?
Ой то брат сестру зарубати хоче.
Сестра каже до брата:
Посічи мене на дрібен мак
Да посій мене да на трьох грядочках.
Ай уродиться да трой-зіллячко:
Що перве зілля - то ж василечки,
А друге зілля - то ж барвіночок,
А третє зілля - то ж любисточок3
У сім образі ясно намальовано, як грім розбиває хмару, січе її на дрібен дощ, а од того дощу родиться на землі всяке зілля.
Як на емблему сонця треба дивитись і на міфічний цвіт папороті, що цвіте й гасне так ясно й так швидко як іскра..."
далі буде...
1 Чубинський П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императ.Рус.геогр.о-вом. Юго-Западный отдел. - СПб., 1872. - Т.3. - С. 217.
2 Там само. - С.216
3 Там само. - С.213
(Світогляд українського народа. Ескіз української міфології. Написав Іван Левицький. У Львові, 1876. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу /Ескіз української міфології/. - К., 1992. - С. 33-39).
Джерело Антологія українського міфу: У 3-х томах - Том 1 (Автор:Валерій Войтович)
"Давній язичеський празник Купайла народ переніс тепер на празник Івана Хрестителя (проти 23 червця), може тим що саме слово "хреститель" підходить до слова "купати". Само слово Купайло вийшло, певно, од того, що ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може, й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в чудову її силу, як і тепер у Великоросії купаються в ополонках на Водохрещу, віруючи у велику чудотворну силу води.
Ніч на Купайло дуже значна для українського народу. В той час сила сонця й тепла розвивається до найбільшої міри. Ростюча й плодюча сила землі доходить до найвищого ступеня. Хліб починає спіти, трава й всяке зілля стоїть в цвіту. Земля пишно убрана зеленим листом; ніде не видно жовтого листочка. Вода в річках ще не висихає од літьої жари. В купальську ніч діються на землі й на небі великі чуда. В лісі цвіте папороть, як огнева іскра; цвіт папороті стережуть чорти, відьми, вовкулаки і всяка нечиста сила. Лихі люди в той час роблять на полі закрутки з хліба. В ту ніч відьми ходять доїти корови. Селяни кладуть на вікна кропиву, а в хлівах осичину, щоб оборонитися од відьом і всякої нечистої сили. Щоб молоко не дісталося відьмам, хазяйки злучають на ніч телят з коровами. В той день ходять по землі русалки, і дівчата цілий день носять під пахвами полин, щоб не причепились русалки. Дівчата йдуть в поле збирати всяке зілля, в'ють з нього вінки й ворожать про свого милого. Одну дівчину садовлять у лісі в яму, зав'язують їй очі і дають в руки вінки з свіжого й сухого зілля. Та дівчина зветься Купайло. Побравшись за руки, дівчата ходять кругом неї і співають пісень. Кому Купайло дасть вінок з свіжого зілля, та дівчина буде щаслива в парі, а кому дістанеться сухий вінок, та буде нещаслива; кого ж Купайло піймає, та дівчина не вийде того року заміж. В купальську ніч дерево переходить з одного місця на друге, говорить шелестом листу. Всі звірі й зілля розмовляють між собою. Усяке зілля в ту ніч набирається незвичайної сили, і знахарі зривають його для чарів. Страшна сліпа змія мідяниця розкриває очі, нападає на людей і пробиває їх наскрізь. Такі чуда й дива діються в купальську ніч!
Праздник Купайла в Україні справляють з такою обставою, в котрій вповні додержався до нашого часу давній язический обряд. На Купайла дівчата й хлопці роблять куклуз віників, з соломи, кропиви й шипшини, а найчастіше з чорнокленка; її вбирають в квітки, в стрічки, в вінок і ставлять над водою. Та кукла зветься Мареною. Потім роблять другу куклу з соломи, вбирають у вінок, в сорочку, плахту й намисто і ставлять рядом з Мареною. Друга кукла зветься Купайло. Часто беруть гільце з чорнокленка, обвішують його вінками, стрічками і те гільце звуть Мареною. Під тим гільцем ставлять куклу Купайло. Перед Мареною й Купайлом ставлять стіл з горілкою й закускою, розкладають огонь, і дівчата й хлопці, побравшись за руки, скакають через огонь і співають купальських пісень. Тим часом хлопці закрадаються, однімають Марену, розривають і розкидають її або топлять у воді. Дівчата не сердяться не них і знов роблять другу Марену, докоряючи парубкам, що вони вкрали не любу Марену, а ту що дівчата навмисне виставили, щоб піддурити хлопців. Після того дівчата розламують Марену, беруть по гіллячці додому і кидають на грядку в огірки, бо кажуть, що од того лучче ростуть огірки. Після всього Марену кидають у воду, а з нею часом топлять у воді й Купайла.
Ні один народний обряд не переносить нас у таку давню старовину, як обряд Купайла. В обряді Купайла додержалась до нашого часу ціла язичеська служба богам. Перед нами стоять два ідоли: Купайло й Марена; перед ідолами стоїть стіл з жертвами, коло стола святий огонь; кругом огню дівчата й хлопці справляють празник танцями й піснями. Два ідоли показують, що празник святкували двом міфічним божествам або двом групам богів. У празникових обрядах мають роль два елементи: огонь і вода. По тому ми можемо сказати, що купальське свято справлялось двом богам: богині Сонцю й богині Хмарі, німфі дощу.
Купальске багаття дуже давня річ у міфології народів: про його знало не тільки арійське плем'я, його знали і симіти. Його скрізь розкладали над водою, на горах, на полі і навіть у городах. Ще не так давно в XVII віку, палили купальське багаття в Парижі й Мецці. Серед міста на майдані клали дрова, вбирали листом та квітками; мер перший запалював багаття. В Німеччині і на Піренеях купальське багаття благословляло само духовенство, і купальське свято справляв не тільки простий народ, а й шляхта і князі. Молодіж убиралась у вінки й танцювала кругом багаття; старі й молоді скакали через огонь і переносили дітей, щоб набратися здоров'я. З багаття брали додому вугілля й головешки для ліків од хвороби й чарівництва. Купальське багаття народ палив на честь сонця для знаку його найбільшої сили на землі такої благотворної, котра дає родючість і плодючість всьому життю в природі.
Та кукла, що зветься Купайлом, була в давні часи образом богині Сонця. Кукла Купайла в дівочому вбранні, в намисті, в сорочці і в вінку дуже нагадує тих міфічних дівчат, про котрих співають в колядках. Хоч граматичний рід слова Купайла середній, одначе в одній пісні трапляється воно в жіночому роді:
Купала наша, Купала!
Заграло сонечко на Йвана1
У купальських піснях слово Купало стоїть рядом з сонцем:
Ходили дівочки коло Мареночки,
Коло мого вудола (ідола) Купала;
Гратиме сонечко на Йвана
У других купальських піснях співають про сонце в образі печі, котру везуть через село, обтикану зорями й деркачами2. Піч посеред села - то сонце серед неба, а деркачі - то його проміння, похоже на деркачі.
В одній купальській пісні співають про помело, що летіло через село, стало спочивати на одній хаті і запалило хату. Огнене помело - то або сонце, що спочиває на небі і запалює промінням все небо, або блискавка, що потрапляє в хати й часто запалює їх. І сама міфічна змія мідяниця, що прозирає на Купала й пробиває чоловіка наскрізь, не що інше, як страшна сила блискавки, котра часто вбиває людей на смерть. Співаючи купальські пісні на честь сонця, народ не забув у піснях грому й блискавки, близьких до сонця по своїй благотворній по природі силі. В купальських піснях грім і блискавка дуже поетично описуються в образі брата, який зарубав сестру, посік її на дрібний мак та й посіяв у трьох грядочках; а з того маку уродилися васильки, барвінок і любисток:
Торох, торох да по дорозі!
Голос, голос да по діброві!
Що ж то за торох та по дорозі?
Що ж то за голос та по діброві?
Ой то брат сестру зарубати хоче.
Сестра каже до брата:
Посічи мене на дрібен мак
Да посій мене да на трьох грядочках.
Ай уродиться да трой-зіллячко:
Що перве зілля - то ж василечки,
А друге зілля - то ж барвіночок,
А третє зілля - то ж любисточок3
У сім образі ясно намальовано, як грім розбиває хмару, січе її на дрібен дощ, а од того дощу родиться на землі всяке зілля.
Як на емблему сонця треба дивитись і на міфічний цвіт папороті, що цвіте й гасне так ясно й так швидко як іскра..."
далі буде...
1 Чубинський П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императ.Рус.геогр.о-вом. Юго-Западный отдел. - СПб., 1872. - Т.3. - С. 217.
2 Там само. - С.216
3 Там само. - С.213
(Світогляд українського народа. Ескіз української міфології. Написав Іван Левицький. У Львові, 1876. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу /Ескіз української міфології/. - К., 1992. - С. 33-39).
Джерело Антологія українського міфу: У 3-х томах - Том 1 (Автор:Валерій Войтович)