доповнення до попереднього запису
Перший запис мого Журналу був несерйозним. Я його зробила, щоб мати тут аккаунт, що було потрібно для іншого сайту.
Тоді ж для аватари вибрала фотку Мирослави Вавринець, бо іншого фото під рукою не було. Фотку залишаю в колекції юзерпіків, -- може колись знадобиться, -- а запис той вирішила дещо доповнити.
Павло Тичина
А я у гай ходила
по квітку ось яку
а там дерева люлі
і все отак зозулі
ку
ку
Я зайчика зустріла
дрімав він на горбку
була б його спіймала
зозуля ізлякала
ку
ку
1917
Василь Стус
І як ти озовешся - з такої німоти?
Такі шляхи пройти - із розуму зведешся!
Вікно прокрила ти - гучне вікно прокрила,
зозульку посадила, щоб гостя стерегти.
Кує зозуля “ку“. “Ку-ку“ - зозуля піє,
а квапити не сміє часу ходу тяжку.
Та до моїх ушей той спів не долинає.
Лиш досвіток світає, вся провість - для очей.
Весь просвіт - ледь бринить тичиною надії.
Склепи, кохана, вії: бринить і брость і віть.
1972
Я уже згадувала якось цю "тичинівську" поезію Стуса у своій статті ("перегук [звуконаслідування] підкріплюється наприкінці твору, де загадано "тичину надії" і обіграно мотив "кохана спить"). Та вона мені так подобається, що радо повторюся у Журналі.
Цікаво, що ці два твори споріднені навіть ритмічно. Тичинівські рядки тристопового ямба у поезії Стуса здвоєні в рядки цезурованого шестистопника (Я6цн1) зі складною схемою римування (за піввіршами, а не віршами).
Тоді ж для аватари вибрала фотку Мирослави Вавринець, бо іншого фото під рукою не було. Фотку залишаю в колекції юзерпіків, -- може колись знадобиться, -- а запис той вирішила дещо доповнити.
Павло Тичина
А я у гай ходила
по квітку ось яку
а там дерева люлі
і все отак зозулі
ку
ку
Я зайчика зустріла
дрімав він на горбку
була б його спіймала
зозуля ізлякала
ку
ку
1917
Василь Стус
І як ти озовешся - з такої німоти?
Такі шляхи пройти - із розуму зведешся!
Вікно прокрила ти - гучне вікно прокрила,
зозульку посадила, щоб гостя стерегти.
Кує зозуля “ку“. “Ку-ку“ - зозуля піє,
а квапити не сміє часу ходу тяжку.
Та до моїх ушей той спів не долинає.
Лиш досвіток світає, вся провість - для очей.
Весь просвіт - ледь бринить тичиною надії.
Склепи, кохана, вії: бринить і брость і віть.
1972
Я уже згадувала якось цю "тичинівську" поезію Стуса у своій статті ("перегук [звуконаслідування] підкріплюється наприкінці твору, де загадано "тичину надії" і обіграно мотив "кохана спить"). Та вона мені так подобається, що радо повторюся у Журналі.
Цікаво, що ці два твори споріднені навіть ритмічно. Тичинівські рядки тристопового ямба у поезії Стуса здвоєні в рядки цезурованого шестистопника (Я6цн1) зі складною схемою римування (за піввіршами, а не віршами).