Націоналізація українського козацтва в XVII-XVIII ст.
Этот пост можно прочитать на русском языке
Ще один цикл постингів, побудований на статті Сергія Плохій під назвою, винесеною в заголовок цього поста. Сьогодні перший, який можна озаглавити "Вступ".
∗ ∗ ∗
Перші згадки про українське козацтво відносяться до другої половини XV століття. Воно проіснувало близько 300 років і було фактично ліквідоване разом з усіма своїми автономними інституціями у другій половині XVIII століття: 1775 року знищено Запорозьку Січ, а в 1780-х роках завершилася ліквідація Гетьманщини - автономного козацького утворення на Лівобережній Україні. Попри відносно короткий строк свого існування українське козацтво залишило в пам'яті українського та сусідніх народів глибокий і не завжди однозначний слід.
У польській історичній свідомості, почасти сформованій під впливом яскравих образів Генріка Сенкевича, воно тривалий час поставало не просто в образі соціального бунтаря, а й зрадника нації, чия непохитна відданість власній церкві та своєму етносу занапастила Річ Посполиту: замість того, щоб іти шляхом Яреми Вишневецького, козацтво пішло шляхом Богдана Хмельницького.
В українській історичній пам'яті та історіографії українське козацтво залишило унікальний слід, масштаб якого стає зрозумілим, якщо порівняти його з трактуванням російського козацтва в російській історіографічній традиції, де такі його представники, як, приміром, Кіндрат Булавін чи Омелян Пугачов, посідають в російському "гранд-наративі" маргінальні позиції, непорівнянні з позиціями Богдана Хмельницького чи Івана Мазепи в українському наративі.
У ХІХ-ХХ століттях образ українського козака став однією з візитівок українського національного відродження та національного руху, його атрибути стали атрибутами нової української державності 1918-1920 років. Навіть більшовики були змушені створити частини "червоного козацтва" з метою залучення на свій бік симпатій українців у боротьбі зі збройними силами українських національних урядів. Під козацькими прапорами відбувалося і завоювання незалежності в 1990-1991 роках, і ця тактика національних сил виявилася настільки успішною, що навіть Компартія України почала проводити власні заходи, пов'язані з історією українського козацтва.
Таким чином, українське козацтво стійко асоціюється в сучасній свідомості з українською національною ідеєю та ідентичністю. І ось питанням орієнтирів і критеріїв національної свідомості українського козацтва в роки його розквіту, динаміці його "націоналізації" (розуміючи під цим терміном процес набуття козацтвом рис ранньомодерної національної ідентичності) і йтиметься в наступних публікаціях. Будуть розглянуті історія входження козацтва до складу традиційного "руського народу", спроби його "сарматизації" та включення до складу польської політичної нації і, нарешті, "малоросійська" ідентичність козацтва.
Продовження див. https://y-kulyk.livejournal.com/304890.html.
Ще один цикл постингів, побудований на статті Сергія Плохій під назвою, винесеною в заголовок цього поста. Сьогодні перший, який можна озаглавити "Вступ".
∗ ∗ ∗
Перші згадки про українське козацтво відносяться до другої половини XV століття. Воно проіснувало близько 300 років і було фактично ліквідоване разом з усіма своїми автономними інституціями у другій половині XVIII століття: 1775 року знищено Запорозьку Січ, а в 1780-х роках завершилася ліквідація Гетьманщини - автономного козацького утворення на Лівобережній Україні. Попри відносно короткий строк свого існування українське козацтво залишило в пам'яті українського та сусідніх народів глибокий і не завжди однозначний слід.
У польській історичній свідомості, почасти сформованій під впливом яскравих образів Генріка Сенкевича, воно тривалий час поставало не просто в образі соціального бунтаря, а й зрадника нації, чия непохитна відданість власній церкві та своєму етносу занапастила Річ Посполиту: замість того, щоб іти шляхом Яреми Вишневецького, козацтво пішло шляхом Богдана Хмельницького.
В українській історичній пам'яті та історіографії українське козацтво залишило унікальний слід, масштаб якого стає зрозумілим, якщо порівняти його з трактуванням російського козацтва в російській історіографічній традиції, де такі його представники, як, приміром, Кіндрат Булавін чи Омелян Пугачов, посідають в російському "гранд-наративі" маргінальні позиції, непорівнянні з позиціями Богдана Хмельницького чи Івана Мазепи в українському наративі.
У ХІХ-ХХ століттях образ українського козака став однією з візитівок українського національного відродження та національного руху, його атрибути стали атрибутами нової української державності 1918-1920 років. Навіть більшовики були змушені створити частини "червоного козацтва" з метою залучення на свій бік симпатій українців у боротьбі зі збройними силами українських національних урядів. Під козацькими прапорами відбувалося і завоювання незалежності в 1990-1991 роках, і ця тактика національних сил виявилася настільки успішною, що навіть Компартія України почала проводити власні заходи, пов'язані з історією українського козацтва.
Таким чином, українське козацтво стійко асоціюється в сучасній свідомості з українською національною ідеєю та ідентичністю. І ось питанням орієнтирів і критеріїв національної свідомості українського козацтва в роки його розквіту, динаміці його "націоналізації" (розуміючи під цим терміном процес набуття козацтвом рис ранньомодерної національної ідентичності) і йтиметься в наступних публікаціях. Будуть розглянуті історія входження козацтва до складу традиційного "руського народу", спроби його "сарматизації" та включення до складу польської політичної нації і, нарешті, "малоросійська" ідентичність козацтва.
Продовження див. https://y-kulyk.livejournal.com/304890.html.