Голодомор: документальні свідчення
Перейти к русскоязычному варианту поста
В попередньому постингу я виклав один з польських документів, що стосуються Голодомору, знайдених польським істориком Яном Яцеком Бруським (Jan Jacek Bruski) у т. зв. "трофейних фондах" Російського державного військового архіву (тобто фондах, що були в 1945 р. вивезені до Москви). Зараз ще один, ще більш моторошний документ.
Доповідь глави Генерального консульства Республіки Польща у Харкові Яна Каршо-Седлевського міністру закордонних справ (витяг)
12 червня 1933 р.
Складно уявити картину бідності та голоду, яку сьогодні являє Україна. Ситуація з продуктами харчування тут значно погіршилася за останні кілька тижнів, і зараз в передурожайний період настав мабуть найважчий момент, який масово гонить сільське населення до міст, а в містах до ринків та головних вулиць, де можна знайти залишки харчових продуктів.
У центрі Харкова ми є свідками майже щоденних облав, що проводяться міліцією серед білого дня, жертвами яких є не лише жебраки та безпритульні діти, а й сільське населення, яке прийшло сюди в марному пошуку заробітку. Хворим і опухлим, виснаженим від голоду вводять якусь сироватку, що спричиняє швидку смерть. Вважаю цю інформацію певною: маємо її безпосередньо від однієї з медсестер, яка у бараці для бездомних робить ці ін’єкції і вважає, що таким чином вчиняє добру справу, зменшуючи нелюдські страждання цих істот. На днях стався випадок, коли лікар, що опікувався над згаданими бараками, збожеволів, побачивши дитину, якій друга дитина з голоду виїла щоку, а інші діти почали їсти нутрощі свого нещодавно померлого товариша.
Один із німецьких інженерів, що працює тут на одному із заводів, сказав мені, що двоє робітників вмерли від голоду. До нашого консульства кожен день приходять люди, які благають про роботу в обмін на, наприклад, картопляну лушпайку (дослівно). Сміття з консульства неможливо було вивезти протягом кількох днів, оскільки в комунальному управлінні Харкова поздихали з голоду майже всі коні, а кілька тих, що залишились, були настільки виснажені, що їх довелося спеціально нагодувати для найнеобхідніших робіт, причому кінь, який прибув з возом до консульства, впав у нас у дворі і лише наступного дня вдалося визвати іншого.
Ще гірше справи у селах, віддалених від залізниць та головних доріг. Деякі села зовсім безлюдні, а хатини завалені мертвими тілами, які ніхто не ховає. Загалом в українському селі залишилось не більше 60% колишнього населення, решта або померла, або втекла до міст. Про випадки канібалізму чутно все частіше, хоча подібні випадки драконівськими методами караються радянською владою, яка боїться розголосу і пійманих на цьому розстрілює на місці.