десь там

[vzahalinijak]

Люди, яких любиш, любила, які подобалися, до яких тягнуло, з якими хотілося просто бути.Зрештою, вони опиняються ніби через скло. Навіть не прозоре, а таке - у кольорових вітражах.У них народжуються діти. Життя триває, йде вперед, старе перемелюється.Осідає, як цей сьогоднішній повільний сніг.І відчуття, що не маєш до цього жодного стосунку.

Comments

[wchora]

Є таке,
з часом розумієш що й поговорити з цими людьми в тебе вже й не дуже є про що в них свої проблеми свої радощі, інше розуміння ситуації, поговорити ніби й можна але не зовсім про те що хочеш, або зовсім не про те що хочеш (останнім часом це я дуже добре відчуваю на собі)

це трохи сумно, але напевно нормально.

[ksenja_v]

ну так, є така річ, я це прекрасно усвідомлюю з-за скла, але так спілкуватися з друзями, як це було раніше не можу

[vzahalinijak]

так...
а ще дивне таке відчуття:коли хтось стає батьком, і ти думаєш:"Колись же я від нього хотіла дитину..."