Казка, і нічого зайвого
Сьогодні хочу розказати про іще один киргизький каньйон на південному березі озера Іссик-Куль. На відміну від попередніх ущелин, сюди не треба довго їхати в гори, бо знаходиться він майже на березі, кілометри за півтора від траси. І називається не складно та поетично, як більшість ущелин, а просто і ясно - Казка. Казка, і нічого зайвого.
Машиною можна заїхати на невеличку стоянку, розмір плати за вхід не пам’ятаю, але на наші гроші дуже символічний. Сервіс представлений кабінкою ем-жо.
Далі ідемо на своїх двох. Ходити небагато, за годину-півтори можна все оглянути.
Місце відносно відоме, на схилах попротоптували стежки.
Це на фото вони можуть здаватись широкими і безпечними. Але особливість усієї поверхні каньйону, що то слизька глина, яка постійно кришиться й осипається під ногами, тому місцями ходити страшнувато. Жодних попереджувальних знаків, маркованих стежок чи огорожі тут немає, і можна йти так далеко, наскільки дозволить власний інстинкт самозбереження.
Далі просто залипаю в красу навколо.
На деякі кадри попали люди, нехай якраз будуть для уявлення про масштаб.
Куди не глянь, виходить нова унікальна картинка.
Фото без супроводжувального тексту сприймається погано. Тому пишу тут це для вас, щоб ви відволіклись і не так швидко скролили вниз.
Химерні форми Казки так чи інакше мають викликати асоціації, в міру розвиненості правої півкулі мозку. Ось ступні якогось велетня:
Кальмари, і так далі…
Особливу ізюминку пейзажу являють собою «замкові» стіни, де ерозія та вітер утворили прямі виступи.
Вони ще й розташовані паралельно деінде.
Притому ніхто ніколи в історії не будував тут ніяких замків чи стін, тому знову ж, для людей із фантазією - хороший простір придумати якусь свою цікаву версію походження таких геометрично вивірених форм.
Тут теж фігурки людей для масштабу:
А над тим усім височіють неймовірно далекі обеліски Тянь-Шаню на протилежному березі Іссик-Куля та видніється саме озеро - воно дуже близько:
Дракончик:
Жовті маки та якісь дзвоники:
Але росте тут і щось геть відразливе на вигляд. Кажуть, воно ще й смердить, якщо зачепити.
Трішки «казкових» панорам:
Машиною можна заїхати на невеличку стоянку, розмір плати за вхід не пам’ятаю, але на наші гроші дуже символічний. Сервіс представлений кабінкою ем-жо.
Далі ідемо на своїх двох. Ходити небагато, за годину-півтори можна все оглянути.
Місце відносно відоме, на схилах попротоптували стежки.
Це на фото вони можуть здаватись широкими і безпечними. Але особливість усієї поверхні каньйону, що то слизька глина, яка постійно кришиться й осипається під ногами, тому місцями ходити страшнувато. Жодних попереджувальних знаків, маркованих стежок чи огорожі тут немає, і можна йти так далеко, наскільки дозволить власний інстинкт самозбереження.
Далі просто залипаю в красу навколо.
На деякі кадри попали люди, нехай якраз будуть для уявлення про масштаб.
Куди не глянь, виходить нова унікальна картинка.
Фото без супроводжувального тексту сприймається погано. Тому пишу тут це для вас, щоб ви відволіклись і не так швидко скролили вниз.
Химерні форми Казки так чи інакше мають викликати асоціації, в міру розвиненості правої півкулі мозку. Ось ступні якогось велетня:
Кальмари, і так далі…
Особливу ізюминку пейзажу являють собою «замкові» стіни, де ерозія та вітер утворили прямі виступи.
Вони ще й розташовані паралельно деінде.
Притому ніхто ніколи в історії не будував тут ніяких замків чи стін, тому знову ж, для людей із фантазією - хороший простір придумати якусь свою цікаву версію походження таких геометрично вивірених форм.
Тут теж фігурки людей для масштабу:
А над тим усім височіють неймовірно далекі обеліски Тянь-Шаню на протилежному березі Іссик-Куля та видніється саме озеро - воно дуже близько:
Дракончик:
Жовті маки та якісь дзвоники:
Але росте тут і щось геть відразливе на вигляд. Кажуть, воно ще й смердить, якщо зачепити.
Трішки «казкових» панорам: