Браїлів
Якось Надія фон Мекк взяла і сказала своєму чоловіку Карлу (залізничному магнату, цукрозаводчику та підприємцю): «Ти що, хочеш щоб твої дурні поїзди у мене під вікнами гуділи?»
А може, й не казала саме «дурні», це я вже від себе приписав.
А може, і взагалі такого не було?
Але так чи інакше, та дійсно в Браїлові, де мешкали фон Мекки, залізниці немає, вона проходить кілометри за три від містечка. А вузлова станція так взагалі була організована ще далі, в заштатній (на той момент) Жмеринці.
І ось так вийшло, що все помінялось місцями. Тепер усі дороги ведуть в Жмеринку, а в сусідній Браїлів можна потрапити, якщо по дорозі до неї повернути не туди.
Браїлів зараз має статус смт (хоча більше схожий на звичайне село), але набір пам’яток тут пристойний. Я б навіть назвав його одним із місць, які на Вінниччині треба побачити обов’язково, а сам тільки от недавно вибрався, можливо, якраз тому, що добиратись не надто зручно.
Спочатку підемо шукати церкви. Біля автобусної зупинки - хатка під черепицею.
Перша церква (Іоанна Богослова) в стороні від центру, і до неї треба прогулятись (хоча насправді, варто було просто вийти на одну зупинку раніше).
По виду звіддаля незрозуміло, чи варто взагалі їй приділяти увагу при таких примітивних верхах. Зблизька виявляється, що таки варто. Верхи явно знесли в радянські часи, а зараз наші талановиті люди відбудували як змогли. Зате основа храму - рідкісної краси поєднання цегли та граніту:
Незвична архітектура для церков, хоча якраз на Вінниччині такі трапляються.
По дорозі до другої видно костьол і… також костьол, але зараз православний монастир. Одна з переваг Браїлова - що все так добре й фотогенічно звідусіль проглядається.
Петропавлівській церкві також знесли верхи і також відновили недолуго, ні по кольору, ні по формі… Тому краще дивитися на неї ззаду.
Трохи далі дорога перетинає річку Рів.
На її березі є залишки млина:
І маленька діюча електростанція (на якійсь теж древній на вид гранітній основі):
Міст через Рів виступає заодно греблею, утворюючи вище за течією ставок. Від нього відкриваються найкращі панорамні види селища. Монастир:
На передньому плані швейної фабрики стоїть колишня синагога (яка тепер теж фабричне приміщення).
Будиночок поруч із синагогою, можливо, талмуд-тора:
Над водою ширяв якийсь хижий птах, тільки навіть на максимальному зумі таких піймати важко.
А от чапля позувала трохи довше.
Взагалі ж то, певно, найгарніше місце Браїлова. По той бік греблі знаходяться скелі Чайковського, із стандартною для таких місць (і пов’язаних з ними митців) легендою, що от саме тут він любив відпочивати і споглядання природи надихало його на написання нових творів, бла-бла.
Але таки як же чарівно:
Можна й полежати на теплому камінні, поки риба ловиться.
Та час іти в центр. Цікава будівля магазину:
Синагогу видно і з протилежного боку, тільки за парканом.
Але куди помітнішою домінантою є монастир. Його заклали в 1744 році для монахів-тринітаріїв за панування Потоцьких, відомих своїм активним просуванням католицтва. Будівництво костьолу завершилось тільки в 1783 році.
Після поділу Речі Посполитої і невдалого повстання 1831 року, обитель віддали православним. З перервами у радянські часи, коли чого там тільки не було, його заново відкрили в 1989 році.
Традиційно для жіночих монастирів, у дворі росте багато квітів.
За парканом - аскетичне кладовище. На протилежному березі трохи видно за деревами палац.
Троїцький собор:
Деталі:
Залишені без святині католики якийсь час обходились капличкою, а з часом збудували для себе інший храм.
Новий костьол (1879) також освятили на честь Святої Трійці. Незвичної архітектури, більше схожий на ратушу. За сумісництвом, найвища будівля Браїлова:
Бібліотека / центр дитячої творчості, колишня єврейська школа:
Ще раз перейдемо Рів.
Момент зльоту спіймав, але кадр змазав.
Від другого мосту також добре проглядаються містечкові домінанти.
Далі ідемо дивитись палац та парк. Вхід через браму зі сторожкою.
Зліва від входу впадає у вічі будинок, який можна було б прийняти за флігель, якби не відбиті цифри «1936» на фасаді. А цікаво, кому мали призначатись квартири у такому блатному місці.
Та є споруди точно автентичні:
Палац родини фон Мекк був практично зруйнований у Другу Світову. Його відбудували, але уже в спрощеному варіанті. Зараз всередині діє Браїлівський професійний ліцей.
Від колишніх екстер’єрів уціліла кутова вежа, яка підказує, що до війни він весь виглядав якось інакше.
Частину приміщень (ніби, якраз вежу) займає музей Чайковського, і це привід згадати, як він пов’язаний з маєтком та його господарями.
Карл фон Мекк помер рано, і його дружина залишилась багатою вдовою. Окрім іншої діяльності, вона запам’яталась як меценатка, що підтримувала одразу декількох талантів у скруті (Чайковський просто найвідоміший із них).
Петро Ілліч спочатку отримував від Надії Філаретівни щедрі гонорари за конкретні твори, а потім взагалі щомісячну стипендію. Їх дивна дружба тривала 13 років, вони відправили одне одному 497 листів (їх потім зібрали аж в три томи)… та ні разу не бачились.
Що цікаво, Чайковський приїжджав сюди гостювати, але Надія фон Мекк попередньо завжди залишала помістя. Ну а в кінці-кінців у неї просто закінчилися гроші, і останній лист до композитора був якраз що всьо, лавочка закрилася.
Чарівність і затишок місцевої природи надихнули Чайковського на створення найкращих його творів. Та й на ситий шлунок воно, певно, придумується краще.
Окрасою парку є старовинний місток, тільки арка скоро обвалиться, схоже.
У вихідні там майже безлюдно, лише шелест дерев та птахи.
…із яких найбільше звертало увагу на себе зовсім жовтороте пташеня, котре, певно, випало з гнізда і тепер гучно нагадувало про свою важливу персону.
Білки теж присутні, а як же.
Що зручно, кінцева зупинка знаходиться біля входу в маєток, а не в центрі. Автобуси ходять нечасто, тому сильно заповнюються.
На виїзді з Браїлова убік Вінниці є ще один млин; це зовсім далеко від усього іншого, тому цього разу я обмежився фото з вікна автобуса.
А може, й не казала саме «дурні», це я вже від себе приписав.
А може, і взагалі такого не було?
Але так чи інакше, та дійсно в Браїлові, де мешкали фон Мекки, залізниці немає, вона проходить кілометри за три від містечка. А вузлова станція так взагалі була організована ще далі, в заштатній (на той момент) Жмеринці.
І ось так вийшло, що все помінялось місцями. Тепер усі дороги ведуть в Жмеринку, а в сусідній Браїлів можна потрапити, якщо по дорозі до неї повернути не туди.
Браїлів зараз має статус смт (хоча більше схожий на звичайне село), але набір пам’яток тут пристойний. Я б навіть назвав його одним із місць, які на Вінниччині треба побачити обов’язково, а сам тільки от недавно вибрався, можливо, якраз тому, що добиратись не надто зручно.
Спочатку підемо шукати церкви. Біля автобусної зупинки - хатка під черепицею.
Перша церква (Іоанна Богослова) в стороні від центру, і до неї треба прогулятись (хоча насправді, варто було просто вийти на одну зупинку раніше).
По виду звіддаля незрозуміло, чи варто взагалі їй приділяти увагу при таких примітивних верхах. Зблизька виявляється, що таки варто. Верхи явно знесли в радянські часи, а зараз наші талановиті люди відбудували як змогли. Зате основа храму - рідкісної краси поєднання цегли та граніту:
Незвична архітектура для церков, хоча якраз на Вінниччині такі трапляються.
По дорозі до другої видно костьол і… також костьол, але зараз православний монастир. Одна з переваг Браїлова - що все так добре й фотогенічно звідусіль проглядається.
Петропавлівській церкві також знесли верхи і також відновили недолуго, ні по кольору, ні по формі… Тому краще дивитися на неї ззаду.
Трохи далі дорога перетинає річку Рів.
На її березі є залишки млина:
І маленька діюча електростанція (на якійсь теж древній на вид гранітній основі):
Міст через Рів виступає заодно греблею, утворюючи вище за течією ставок. Від нього відкриваються найкращі панорамні види селища. Монастир:
На передньому плані швейної фабрики стоїть колишня синагога (яка тепер теж фабричне приміщення).
Будиночок поруч із синагогою, можливо, талмуд-тора:
Над водою ширяв якийсь хижий птах, тільки навіть на максимальному зумі таких піймати важко.
А от чапля позувала трохи довше.
Взагалі ж то, певно, найгарніше місце Браїлова. По той бік греблі знаходяться скелі Чайковського, із стандартною для таких місць (і пов’язаних з ними митців) легендою, що от саме тут він любив відпочивати і споглядання природи надихало його на написання нових творів, бла-бла.
Але таки як же чарівно:
Можна й полежати на теплому камінні, поки риба ловиться.
Та час іти в центр. Цікава будівля магазину:
Синагогу видно і з протилежного боку, тільки за парканом.
Але куди помітнішою домінантою є монастир. Його заклали в 1744 році для монахів-тринітаріїв за панування Потоцьких, відомих своїм активним просуванням католицтва. Будівництво костьолу завершилось тільки в 1783 році.
Після поділу Речі Посполитої і невдалого повстання 1831 року, обитель віддали православним. З перервами у радянські часи, коли чого там тільки не було, його заново відкрили в 1989 році.
Традиційно для жіночих монастирів, у дворі росте багато квітів.
За парканом - аскетичне кладовище. На протилежному березі трохи видно за деревами палац.
Троїцький собор:
Деталі:
Залишені без святині католики якийсь час обходились капличкою, а з часом збудували для себе інший храм.
Новий костьол (1879) також освятили на честь Святої Трійці. Незвичної архітектури, більше схожий на ратушу. За сумісництвом, найвища будівля Браїлова:
Бібліотека / центр дитячої творчості, колишня єврейська школа:
Ще раз перейдемо Рів.
Момент зльоту спіймав, але кадр змазав.
Від другого мосту також добре проглядаються містечкові домінанти.
Далі ідемо дивитись палац та парк. Вхід через браму зі сторожкою.
Зліва від входу впадає у вічі будинок, який можна було б прийняти за флігель, якби не відбиті цифри «1936» на фасаді. А цікаво, кому мали призначатись квартири у такому блатному місці.
Та є споруди точно автентичні:
Палац родини фон Мекк був практично зруйнований у Другу Світову. Його відбудували, але уже в спрощеному варіанті. Зараз всередині діє Браїлівський професійний ліцей.
Від колишніх екстер’єрів уціліла кутова вежа, яка підказує, що до війни він весь виглядав якось інакше.
Частину приміщень (ніби, якраз вежу) займає музей Чайковського, і це привід згадати, як він пов’язаний з маєтком та його господарями.
Карл фон Мекк помер рано, і його дружина залишилась багатою вдовою. Окрім іншої діяльності, вона запам’яталась як меценатка, що підтримувала одразу декількох талантів у скруті (Чайковський просто найвідоміший із них).
Петро Ілліч спочатку отримував від Надії Філаретівни щедрі гонорари за конкретні твори, а потім взагалі щомісячну стипендію. Їх дивна дружба тривала 13 років, вони відправили одне одному 497 листів (їх потім зібрали аж в три томи)… та ні разу не бачились.
Що цікаво, Чайковський приїжджав сюди гостювати, але Надія фон Мекк попередньо завжди залишала помістя. Ну а в кінці-кінців у неї просто закінчилися гроші, і останній лист до композитора був якраз що всьо, лавочка закрилася.
Чарівність і затишок місцевої природи надихнули Чайковського на створення найкращих його творів. Та й на ситий шлунок воно, певно, придумується краще.
Окрасою парку є старовинний місток, тільки арка скоро обвалиться, схоже.
У вихідні там майже безлюдно, лише шелест дерев та птахи.
…із яких найбільше звертало увагу на себе зовсім жовтороте пташеня, котре, певно, випало з гнізда і тепер гучно нагадувало про свою важливу персону.
Білки теж присутні, а як же.
Що зручно, кінцева зупинка знаходиться біля входу в маєток, а не в центрі. Автобуси ходять нечасто, тому сильно заповнюються.
На виїзді з Браїлова убік Вінниці є ще один млин; це зовсім далеко від усього іншого, тому цього разу я обмежився фото з вікна автобуса.