«Леонтович Арт-Квартал» у Тульчині
Серед малих міст і містечок Вінницької області чи не найбільше подій останнім часом відбувається у Тульчині (а то іноді складається враження, що в нашій провінції час узагалі зупинився). У першу чергу ці зміни пов’язані з масштабним оперним фестивалем, що відбувся уже два роки поспіль і має всі шанси стати щорічним. Хоча це й невеликий проміжок часу, щоб говорити про якусь закономірність, та поки 15-тисячне місто успішно впоралося і з організацією, і з напливом людей по кілька тисяч за раз.
Паралельно змінюється і обличчя Тульчина. До початку другого фесту у місті відкрили «Леонтович Арт-Квартал», що представляє із себе музей просто неба із тематичних муралів та скульптур. А в грудні (під річницю з дня народження композитора) його доповнили новими локаціями під умовною назвою «Меридіан Щедрик».
Такі штуки я люблю, тому невдовзі після відкриття вигадав більш-менш погожий вихідний і поїхав глянути що та як.
Зміни, хоч і незначні, починаються з в’їзної арки, на якій місто проголошено «Столицею Щедрика».
А далі палац, хоч ця замітка і не про нього, але як же його обійти увагою?
Хоч я і потрапляю в Тульчин виключно в хмарну погоду, вся ця краса їй непідвладна.
І все ж було цікаво, чи відобразилось проведення фестивалю на житті палацу, у дворі якого він власне і відбувається. Адже це одна з найбільш значущих пам’яток області, проте її стан місцями жахливий.
Із помітних змін, поштукатурили східне крило зі сторони двору. Коли я був у місті вперше (листопад 2016), портик ззовні знаходився в аварійному стані, а згодом узагалі обвалився. На сьогодні його відбудували, а от автентичного герба Потоцьких над колонадою уже не повернеш.
Із західним крилом поки все печально, воно так само відірване від основної частини палацу і простоює пусткою. Із двору його прикрили сором’язливо банером, а з дороги видно фактичний катастрофічний стан.
Від палацу проглядається і перший мурал, а заодно - настільки винахідливі українці у будівництві балконів.
Зупинка, де купа людей вічно чекає автобуса на Вінницю:
Від палацу до Кафедрального собору іде вулиця Суворова, на якій зосереджена більшість цікавинок, що з’явилась якраз під грудень.
Ластівки, які зустрічаються в тексті «Щедрика», є найпопулярнішим персонажем муралів.
Деінде підмалювали тільки фрагменти:
Або паркани:
Іще три ластівки поселились на магазинчику.
Паралельно розмальовкам уздовж пішохідної зони тягнуться інсталяції у вигляді музичних інструментів. Кажуть, на деяких можна грати, не пробував.
Більш масштабна картина на кінотеатрі:
Також розмалювали будівлю Коледжу ветеринарної медицини. Хоча конструктивізм, як на мене, і так самодостатній.
А от з хрущовками можна робити що хочеш, гірше вже не буде.
На перехресті повертаємо направо на вулицю Леонтовича, де знаходиться решта об’єктів арт-кварталу.
Зима таки може бути красивою, хоч я її і страх як не люблю. Але з безхмарним небом було б веселіше.
Місто готувалось до новорічних свят. Похвально, що багато де наряджають живу ялинку, а не складають монстра зі зрубаних.
По вул. Леонтовича варто дійти до скверика біля будинку культури. Саме тут встановили пам’ятник мелодії «Щедрика», який спричинив найбільше хайпу. І правда, таке собі шось.
Сам будинок культури розмалювали під віденську оперу. Він величенький і в один кадр у мене не помістився.
Тут же і типові для кварталу лавочки-піаніно з нотними спинками. Мені ж пора вертатись на автостанцію; ось така невелика вийшла прогулянка, але в грудні особливо й не розгуляєшся.
Паралельно змінюється і обличчя Тульчина. До початку другого фесту у місті відкрили «Леонтович Арт-Квартал», що представляє із себе музей просто неба із тематичних муралів та скульптур. А в грудні (під річницю з дня народження композитора) його доповнили новими локаціями під умовною назвою «Меридіан Щедрик».
Такі штуки я люблю, тому невдовзі після відкриття вигадав більш-менш погожий вихідний і поїхав глянути що та як.
Зміни, хоч і незначні, починаються з в’їзної арки, на якій місто проголошено «Столицею Щедрика».
А далі палац, хоч ця замітка і не про нього, але як же його обійти увагою?
Хоч я і потрапляю в Тульчин виключно в хмарну погоду, вся ця краса їй непідвладна.
І все ж було цікаво, чи відобразилось проведення фестивалю на житті палацу, у дворі якого він власне і відбувається. Адже це одна з найбільш значущих пам’яток області, проте її стан місцями жахливий.
Із помітних змін, поштукатурили східне крило зі сторони двору. Коли я був у місті вперше (листопад 2016), портик ззовні знаходився в аварійному стані, а згодом узагалі обвалився. На сьогодні його відбудували, а от автентичного герба Потоцьких над колонадою уже не повернеш.
Із західним крилом поки все печально, воно так само відірване від основної частини палацу і простоює пусткою. Із двору його прикрили сором’язливо банером, а з дороги видно фактичний катастрофічний стан.
Від палацу проглядається і перший мурал, а заодно - настільки винахідливі українці у будівництві балконів.
Зупинка, де купа людей вічно чекає автобуса на Вінницю:
Від палацу до Кафедрального собору іде вулиця Суворова, на якій зосереджена більшість цікавинок, що з’явилась якраз під грудень.
Ластівки, які зустрічаються в тексті «Щедрика», є найпопулярнішим персонажем муралів.
Деінде підмалювали тільки фрагменти:
Або паркани:
Іще три ластівки поселились на магазинчику.
Паралельно розмальовкам уздовж пішохідної зони тягнуться інсталяції у вигляді музичних інструментів. Кажуть, на деяких можна грати, не пробував.
Більш масштабна картина на кінотеатрі:
Також розмалювали будівлю Коледжу ветеринарної медицини. Хоча конструктивізм, як на мене, і так самодостатній.
А от з хрущовками можна робити що хочеш, гірше вже не буде.
На перехресті повертаємо направо на вулицю Леонтовича, де знаходиться решта об’єктів арт-кварталу.
Зима таки може бути красивою, хоч я її і страх як не люблю. Але з безхмарним небом було б веселіше.
Місто готувалось до новорічних свят. Похвально, що багато де наряджають живу ялинку, а не складають монстра зі зрубаних.
По вул. Леонтовича варто дійти до скверика біля будинку культури. Саме тут встановили пам’ятник мелодії «Щедрика», який спричинив найбільше хайпу. І правда, таке собі шось.
Сам будинок культури розмалювали під віденську оперу. Він величенький і в один кадр у мене не помістився.
Тут же і типові для кварталу лавочки-піаніно з нотними спинками. Мені ж пора вертатись на автостанцію; ось така невелика вийшла прогулянка, але в грудні особливо й не розгуляєшся.