Богуслав
Мені поки ще мало доводилось подорожувати Київською областю, але навряд чи помилюсь, якщо назву Богуслав одним із найгарніших її міст. Старовинної архітектури тут не так багато, але це сповна компенсується фантастичною природою на річці Рось, яка виглядає приголомшливо навіть всередині листопада.
Зайвий раз хочеться похвалити погоду минулої осені за сонячні дні, особливо за ті, що випадали на суботу й неділю. І нехай зранку землю побілив вже відчутний заморозок…
…гуляти під безхмарним небом все одно приємно. Починаю обхід міста з північної сторони, а саме з вулиці Шевченка, якою і прибув у Богуслав.
Саме на цій вулиці зосереджено більшість симпатичних старих будників.
Хоча не всі в хорошому стані.
Тут же знаходиться костьол св. Владислава 1825 року, майже до невпізнання спотворений за роки, проведені в статусі виробничого цеху. Тільки у 2014 р. його віддали католикам, яких у місті небагато. До первісного вигляду, що його хочуть повернути храму - роботи непочатий край.
Трохи далі по вулиці знаходиться найстаріша будівля Богуслава, кам’яниця 1726 року. Будувалась вона як єврейська школа - хедер. Той факт, що достояла до наших днів, справжнє диво, у найближчих містах такого віку збережені хіба що церкви. Зараз це музей ужитково-декоративного мистецтва.
Має характерний критий перехід на другий поверх, із модерними дверима.
Загалом хедер зараз досить облізлий, але тенденція до реставрації пам’яток у місті присутня, що буде видно далі. Поруч іще один старенький будинок (1912).
На роздоріжжі вулиць Шевченка і Корольова є скверик із пам’ятником Ярославу Мудрому. Саме цей князь заснував Богуслав в далекому 1032 році.
Приклад уже відновленої старовини - міська рада, історично будинок Покраса (1887):
А от цей після ремонту втратив шарм (хоча збережені чудові балкони). Всередині музей історії Богуславщини. В жоден музей я навіть не намагався зайти, недільного ранку вони не виглядали живими.
Є маленький мурал, присвячений Кайдашевій сім’ї. Іван Нечуй-Левицький народився тут неподалік, у селі Стеблів.
Не сфоткати по дорозі місцеву живність не можна.
Іще класні старі будинки:
Навіть вигляд сучасного торгового центру якось намагались стилізувати до забудови вулиці. Хоча з рекламою та дротами там скрізь швах.
На тихій паралельній вуличці знаходиться Троїцька церква-ротонда (1861), нетипового для православ’я класицистичного виду. Поставлена вона настільки вдало, що видна майже звідусіль у місті. Спочатку я радісно фоткав краєвиди з церквою в кадрі, але її так багато де видно, що в кінці аж приїлось.
Панорама із церковного пагорбу на північ:
Але мені вже час переходити Рось і йти на острів. Більшість цікавого у той момент буде зі східної сторони, тобто зранку видно не дуже, але щось вийде. Та і хто сказав, що фотографувати проти сонця не можна?
По-науковому те, що й дає краєвидам міста головну ізюминку, називається «Відслонення богуславських гранітів» і оголошене ландшафтним парком. Являє собою мальовничі скелі висотою до 10 метрів чи просто річкові пороги й камені на суші. Вік цих камінців більше 2,5 млрд. років.
На острові з-поміж іншого виділяється силует Марусі Богуславки.
Не менш цікаві види в цей час і на захід, на широку й кам’янисту заплаву Росі.
Острів у межах міста настільки великий, що там помістились автостанція, будинок культури та вуличка приватного сектору.
Пару слів про транспорт. У Богуслав можна добиратись автобусом з Миронівки (ну а туди електричками). Якщо з Києва, то з автостанції «Видубичі»; їхати 120 км, але дорога хороша і долається менш ніж за 2 години.
Актуальний розклад на листопад:
А ще там класний фонтан, особливо для адептів плоскої Землі.
Західна (відносно траси) частина острова менша. Тут знаходиться парк середнього ступеню занехаяності, пороги на Росі, гребля і штучні водоспади на ній.
Тому більше часу приділимо східній частині. На найвищій скелі встановлено пам’ятник Марусі Богуславці - напівлегендарній дівчині, долею чимось схожій на Роксолану. Вона потрапила в неволю і гарем турецького султана, де настільки увійшла в довіру, що змогла організувати втечу для 700 козаків-невільників. Але сама залишилась в гаремі, бо іншого життя уже не уявляла.
Вулиця на острові називається… логічно:
На материку серед приватного сектору виділяється масивний обшитий деревом будинок.
А навколо - камені та скелі…
Трапляються і водоспади, хай маленькі та штучні.
Залишки водяного млина(?):
Зрештою виходимо на східний край острова. З протилежної сторони над річкою нависають найвищі скелі. На тій стороні стоїть велика швейна фабрика - діло потрібне, але краєвиди псує.
Тому в пошуках гарних кадрів аж загруз у муляці на березі Росі.
Нижче за течією видно підвісний міст.
А з самого острова перейти на материк можна ще більш екстремальним шляхом:
А там піднятись на оглядовий майданчик, щоб ще раз помилуватись красою річки. Підозрюю, в теплу пору року тут кругом повно людей, а того дня була суцільна тиша і кайф.
Можна пройтись тим же самим мостом, який на гуглі вже встигли охрестити «мостом кохання». Хоча навряд самі містяни про це підозрюють, для них це найперше прагматична і важлива з’єднуюча ланка між різними частинами Богуслава. Та і хто сказав, що фотографувати проти сонця не можна? [2]
Вид з мосту:
На річці повно гусей-качок. У них тут любов.
Далі залишилось пройти нижче за течією до монастиря. Що прекрасно, стежка майже не відходить від річки, і дивитись там є на що.
Зрештою треба зробити ще один ривок нагору. По мірі підйому відкриваються все апетитніші види на місто.
Зокрема і на багатоповерхову частину.
Свято-Миколаївський монастир існував тут ще з 16 ст. На жаль, нічого від історичних будівель не лишилось, а те, що наліпили зараз, враження не справляє.
Можете мене спитати, а де ж центр міста? А я туди просто не ходив, на фотографіях головна площа Богуслава - банальна велика порожнеча зі стандартною коробкою районної ради. Не здивуюсь, якщо там уже є чи скоро з’явиться пластикова інсталяція «Я ♥ Богуслав».
Я ж довірився навігатору, що дикими стежками понад Россю вивів мене назад до автостанції. По дорозі трапилась Богуславська ГЕС - об’єкт режимний, але завдяки рельєфу беззахисний перед фотографами.
Насправді у місті ще знайдеться багато цікавого, хоч і на любителя. Музеї письменниці Марко Вовчок та художника Івана Сошенка, рекордна концентрація пам’ятників на будь-який смак, старовинний єврейський кіркут.
Для себе ж я пошкодував, що не побачив закинутий вокзал станції «Богуслав» (зараз суто вантажної). Але знаходиться вона на північному краю міста і треба було йти з самого початку - якби ж то знав, що встигатиму по часу… Але так чи інакше, усього все одно не передивишся.
Зайвий раз хочеться похвалити погоду минулої осені за сонячні дні, особливо за ті, що випадали на суботу й неділю. І нехай зранку землю побілив вже відчутний заморозок…
…гуляти під безхмарним небом все одно приємно. Починаю обхід міста з північної сторони, а саме з вулиці Шевченка, якою і прибув у Богуслав.
Саме на цій вулиці зосереджено більшість симпатичних старих будників.
Хоча не всі в хорошому стані.
Тут же знаходиться костьол св. Владислава 1825 року, майже до невпізнання спотворений за роки, проведені в статусі виробничого цеху. Тільки у 2014 р. його віддали католикам, яких у місті небагато. До первісного вигляду, що його хочуть повернути храму - роботи непочатий край.
Трохи далі по вулиці знаходиться найстаріша будівля Богуслава, кам’яниця 1726 року. Будувалась вона як єврейська школа - хедер. Той факт, що достояла до наших днів, справжнє диво, у найближчих містах такого віку збережені хіба що церкви. Зараз це музей ужитково-декоративного мистецтва.
Має характерний критий перехід на другий поверх, із модерними дверима.
Загалом хедер зараз досить облізлий, але тенденція до реставрації пам’яток у місті присутня, що буде видно далі. Поруч іще один старенький будинок (1912).
На роздоріжжі вулиць Шевченка і Корольова є скверик із пам’ятником Ярославу Мудрому. Саме цей князь заснував Богуслав в далекому 1032 році.
Приклад уже відновленої старовини - міська рада, історично будинок Покраса (1887):
А от цей після ремонту втратив шарм (хоча збережені чудові балкони). Всередині музей історії Богуславщини. В жоден музей я навіть не намагався зайти, недільного ранку вони не виглядали живими.
Є маленький мурал, присвячений Кайдашевій сім’ї. Іван Нечуй-Левицький народився тут неподалік, у селі Стеблів.
Не сфоткати по дорозі місцеву живність не можна.
Іще класні старі будинки:
Навіть вигляд сучасного торгового центру якось намагались стилізувати до забудови вулиці. Хоча з рекламою та дротами там скрізь швах.
На тихій паралельній вуличці знаходиться Троїцька церква-ротонда (1861), нетипового для православ’я класицистичного виду. Поставлена вона настільки вдало, що видна майже звідусіль у місті. Спочатку я радісно фоткав краєвиди з церквою в кадрі, але її так багато де видно, що в кінці аж приїлось.
Панорама із церковного пагорбу на північ:
Але мені вже час переходити Рось і йти на острів. Більшість цікавого у той момент буде зі східної сторони, тобто зранку видно не дуже, але щось вийде. Та і хто сказав, що фотографувати проти сонця не можна?
По-науковому те, що й дає краєвидам міста головну ізюминку, називається «Відслонення богуславських гранітів» і оголошене ландшафтним парком. Являє собою мальовничі скелі висотою до 10 метрів чи просто річкові пороги й камені на суші. Вік цих камінців більше 2,5 млрд. років.
На острові з-поміж іншого виділяється силует Марусі Богуславки.
Не менш цікаві види в цей час і на захід, на широку й кам’янисту заплаву Росі.
Острів у межах міста настільки великий, що там помістились автостанція, будинок культури та вуличка приватного сектору.
Пару слів про транспорт. У Богуслав можна добиратись автобусом з Миронівки (ну а туди електричками). Якщо з Києва, то з автостанції «Видубичі»; їхати 120 км, але дорога хороша і долається менш ніж за 2 години.
Актуальний розклад на листопад:
А ще там класний фонтан, особливо для адептів плоскої Землі.
Західна (відносно траси) частина острова менша. Тут знаходиться парк середнього ступеню занехаяності, пороги на Росі, гребля і штучні водоспади на ній.
Тому більше часу приділимо східній частині. На найвищій скелі встановлено пам’ятник Марусі Богуславці - напівлегендарній дівчині, долею чимось схожій на Роксолану. Вона потрапила в неволю і гарем турецького султана, де настільки увійшла в довіру, що змогла організувати втечу для 700 козаків-невільників. Але сама залишилась в гаремі, бо іншого життя уже не уявляла.
Вулиця на острові називається… логічно:
На материку серед приватного сектору виділяється масивний обшитий деревом будинок.
А навколо - камені та скелі…
Трапляються і водоспади, хай маленькі та штучні.
Залишки водяного млина(?):
Зрештою виходимо на східний край острова. З протилежної сторони над річкою нависають найвищі скелі. На тій стороні стоїть велика швейна фабрика - діло потрібне, але краєвиди псує.
Тому в пошуках гарних кадрів аж загруз у муляці на березі Росі.
Нижче за течією видно підвісний міст.
А з самого острова перейти на материк можна ще більш екстремальним шляхом:
А там піднятись на оглядовий майданчик, щоб ще раз помилуватись красою річки. Підозрюю, в теплу пору року тут кругом повно людей, а того дня була суцільна тиша і кайф.
Можна пройтись тим же самим мостом, який на гуглі вже встигли охрестити «мостом кохання». Хоча навряд самі містяни про це підозрюють, для них це найперше прагматична і важлива з’єднуюча ланка між різними частинами Богуслава. Та і хто сказав, що фотографувати проти сонця не можна? [2]
Вид з мосту:
На річці повно гусей-качок. У них тут любов.
Далі залишилось пройти нижче за течією до монастиря. Що прекрасно, стежка майже не відходить від річки, і дивитись там є на що.
Зрештою треба зробити ще один ривок нагору. По мірі підйому відкриваються все апетитніші види на місто.
Зокрема і на багатоповерхову частину.
Свято-Миколаївський монастир існував тут ще з 16 ст. На жаль, нічого від історичних будівель не лишилось, а те, що наліпили зараз, враження не справляє.
Можете мене спитати, а де ж центр міста? А я туди просто не ходив, на фотографіях головна площа Богуслава - банальна велика порожнеча зі стандартною коробкою районної ради. Не здивуюсь, якщо там уже є чи скоро з’явиться пластикова інсталяція «Я ♥ Богуслав».
Я ж довірився навігатору, що дикими стежками понад Россю вивів мене назад до автостанції. По дорозі трапилась Богуславська ГЕС - об’єкт режимний, але завдяки рельєфу беззахисний перед фотографами.
Насправді у місті ще знайдеться багато цікавого, хоч і на любителя. Музеї письменниці Марко Вовчок та художника Івана Сошенка, рекордна концентрація пам’ятників на будь-який смак, старовинний єврейський кіркут.
Для себе ж я пошкодував, що не побачив закинутий вокзал станції «Богуслав» (зараз суто вантажної). Але знаходиться вона на північному краю міста і треба було йти з самого початку - якби ж то знав, що встигатиму по часу… Але так чи інакше, усього все одно не передивишся.