Спліт - місто Римської імперії з котиками
Спліт став першим із великих туристичних центрів Хорватії, який я побачив на власні очі. Людей тут дійсно багато, хоча все ж натовпи і ціни менші, ніж у Дубровнику. Можливо, саме тому це місто і сподобалось трохи більше.
Спліт займає досить великий за площею мис, що врізається глибоко в Адріатичне море. А найцікавіша центральна частина зосереджена навколо невеликої бухточки на півдні мису. Тут і набережна, і старе місто, і порт.
Найбільш історично значимою частиною старого міста є палац римського імператора Діоклетіана, збудований на межі 3-4 століть нашої ери за зразком римського військового табору. Хоча його і називають словом «палац», насправді у нашому розумінні він являє собою ціле укріплене містечко площею 3 гектари з усім необхідним для автономного існування.
У південному фасаді, повернутому до моря, якраз розташовувались імператорські покої.
Діоклетіан примітний ще й тим, що першим із римських імператорів добровільно зрікся престолу (у 305 році). У нас навіть в 21 столітті деякі правителі покидають свої крісла лише вперед ногами, а на ті часи - узагалі нонсенс.
Саме у цьому палаці, неподалік рідного міста Салона, екс-імператор провів останні вісім років свого життя, займаючись вирощуванням овочів та іншим релаксом.
По його смерті палац почав поступово занепадати. Усе змінилось у 610-х роках, коли Салону знищили варвари. Її мешканці порозбігались хто куди, у тому числі в колишній палац, що досі залишався непоганою оборонною одиницею. Саме в цих стінах і виникло місто Спліт, що поступово розповзлось далеко за їх межі.
По мірі необхідності містяни перебудовували колишні імператорські покої на свій лад, тому істинно античного там не так вже й багато; але цей синтез архітектури кількох століть унікальний і по праву внесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
«Вестибюль», що вів до покоїв імператора, мав купол:
Окрім іншого, Діоклетіан запам’ятався як один з найбільших гонителів християнства, і посмертно доля злісно над ним за це посміялась. Коли у 7 ст. у місті виникла необхідність завести християнський храм, під цю мету вирішили використати мавзолей, а саркофаг з останками імператора-язичника тупо викинули.
І таким чином усипальниця Діоклетіана стала одним з найвідоміших християнських храмів у світі, а також найстарішим діючим кафедральним собором. Ще й назвали його на честь святого Домінія (Дує), єпископа, замученого якраз під час імператорських гонінь 303-304 років. Храм має форму восьмикутника, а дзвіницю поруч прибудували тільки у 1100 році.
Одразу за межами палацу біля дзвіниці Сент-Реньє стоїть грандіозний пам’ятник іще одному знаковому для країни єпископу, Груру Нінському. У 10 столітті він добився права проповідувати хорватською мовою, що немало сприяло збереженню самоідентичності хорватського народу у вирі чужих загарбників, що століттями навалювались на цю багатостраждальну землю.
Традиційно біля такого пам’ятника можна загадати бажання і щось йому потерти (у даному випадку - великий палець на нозі). Ну я і загадав йому свою найшаленішу мрію, яка насправді ніколи вже не здійсниться. Тому що ідіть нахуй зі своїми тупими забобонами, ось чому.
Також по місту трапляються костюмовані актори, що додають ще більшого ефекту історичній атмосфері.
Ну а кульмінацією цієї бутафорії є виступ самого імператора, що ополудні з’являється на площі Перестиль перед собором у супроводі імператриці та охорони і виголошує коротку промову.
Служба охорони у нього в технічному плані дуже розвинута:)
Фіг його знає, що він там розказує та якою мовою, але грає колоритно.
Тільки доводиться розкачувати натовп на оплески, а то розлінились вкрай. Втупились у свої смартфони та фотоапарати, прямо як я.
На саму вежу собору можна піднятись, щоб побачити місто з висоти. І простояти у черзі, і лізти нагору стрьомними гвинтовими сходами у постійному двонаправленому потоці людей -однозначно того варте.
Так згори виглядає вестибюль:
Багатоповерхова забудова у східному напрямку. Спліт - не тільки курорт, а й друге за величиною місто Хорватії, де мешкає майже 180 тис. чоловік.
Мосорські гори на горизонті:
Кажуть, що місто дуже нагадує Італію. Я в Італії не був, тому мені нічого не нагадує.
Панорама західної частини. Крайню околицю мису займає гора Мар’ян з величезним лісопарком.
Вежа палацу Діоклетіана.
На південь - великий порт, що також відіграв свою значущу роль у становленні та зростанні міста.
А це північ:
Але найбільш кайфовою частиною прогулянки було піти навмання звивистими вуличками старого міста, подалі від шуму та натовпу.
Тарас Григорович, це не ви часом?
Скульптури і барельєфи бувають не тільки на честь імператорів чи святих. Одного разу у Спліті увіковічили дуже сварливе і шумне подружжя, яке всіх дістало:
Непарадна частина старого міста просто неймовірна. А їхні розвішені усюди труселя, здається, є такою ж необхідною складовою міської атмосфери, як круті мощені вулички і будинки під червоною черепицею.
Знаходитись там - просто якийсь історичний екстаз:
Так само невід’ємною частиною вулиць є отакі віддалено схожі на бузок кущі, що на хорватському узбережжі у кожному селі й місті, схоже. Нагуглив, як ця трин-трава називається: бугенвілія. Тепер спробую запам’ятати, перевірочним словом буде бугі-вугі.
Костьолик вкрай складно вмістити в кадр із-за вузькості вулиць.
А ще натрапив навмання на котячий двір.
Я ж обіцяв багато хорватських котиків, а там їх ціла купа.
Є і банка, куди можна підкинути грошенят їм на їжу.
Хоча утримуються вони на пожертви туристів, але зовсім не ручні. Коли спробував погладити чорного кота у вікні і він зашипів, то вся гопота одразу підхопилась на захист кореша.
Є в старому місті і широкі вулиці та площі, але там і більше народу.
Дуже незвичного виду церква:
Театр:
Оригінальний фонтан у виді дулі:
Залишилось пройтись набережною. Із неї можна піднятись на гору Мар’ян. По ідеї звідти теж непогані види, але часу на це вже не було.
Якщо у двориках причаїлись коти, то фауна набережної - цілі зграї чайок.
Сплітські чайки настільки брутальні, що здатні лякати невеликих китайців:)
Також там водяться зеленоволосі русалки.
Ще один погляд на набережну та плавзасоби. Огляд міста з води та відвідини найближчих островів - також популярний вид дозвілля у Спліті. Але мені вже час прощатись із цим містом.
Спліт займає досить великий за площею мис, що врізається глибоко в Адріатичне море. А найцікавіша центральна частина зосереджена навколо невеликої бухточки на півдні мису. Тут і набережна, і старе місто, і порт.
Найбільш історично значимою частиною старого міста є палац римського імператора Діоклетіана, збудований на межі 3-4 століть нашої ери за зразком римського військового табору. Хоча його і називають словом «палац», насправді у нашому розумінні він являє собою ціле укріплене містечко площею 3 гектари з усім необхідним для автономного існування.
У південному фасаді, повернутому до моря, якраз розташовувались імператорські покої.
Діоклетіан примітний ще й тим, що першим із римських імператорів добровільно зрікся престолу (у 305 році). У нас навіть в 21 столітті деякі правителі покидають свої крісла лише вперед ногами, а на ті часи - узагалі нонсенс.
Саме у цьому палаці, неподалік рідного міста Салона, екс-імператор провів останні вісім років свого життя, займаючись вирощуванням овочів та іншим релаксом.
По його смерті палац почав поступово занепадати. Усе змінилось у 610-х роках, коли Салону знищили варвари. Її мешканці порозбігались хто куди, у тому числі в колишній палац, що досі залишався непоганою оборонною одиницею. Саме в цих стінах і виникло місто Спліт, що поступово розповзлось далеко за їх межі.
По мірі необхідності містяни перебудовували колишні імператорські покої на свій лад, тому істинно античного там не так вже й багато; але цей синтез архітектури кількох століть унікальний і по праву внесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
«Вестибюль», що вів до покоїв імператора, мав купол:
Окрім іншого, Діоклетіан запам’ятався як один з найбільших гонителів християнства, і посмертно доля злісно над ним за це посміялась. Коли у 7 ст. у місті виникла необхідність завести християнський храм, під цю мету вирішили використати мавзолей, а саркофаг з останками імператора-язичника тупо викинули.
І таким чином усипальниця Діоклетіана стала одним з найвідоміших християнських храмів у світі, а також найстарішим діючим кафедральним собором. Ще й назвали його на честь святого Домінія (Дує), єпископа, замученого якраз під час імператорських гонінь 303-304 років. Храм має форму восьмикутника, а дзвіницю поруч прибудували тільки у 1100 році.
Одразу за межами палацу біля дзвіниці Сент-Реньє стоїть грандіозний пам’ятник іще одному знаковому для країни єпископу, Груру Нінському. У 10 столітті він добився права проповідувати хорватською мовою, що немало сприяло збереженню самоідентичності хорватського народу у вирі чужих загарбників, що століттями навалювались на цю багатостраждальну землю.
Традиційно біля такого пам’ятника можна загадати бажання і щось йому потерти (у даному випадку - великий палець на нозі). Ну я і загадав йому свою найшаленішу мрію, яка насправді ніколи вже не здійсниться. Тому що ідіть нахуй зі своїми тупими забобонами, ось чому.
Також по місту трапляються костюмовані актори, що додають ще більшого ефекту історичній атмосфері.
Ну а кульмінацією цієї бутафорії є виступ самого імператора, що ополудні з’являється на площі Перестиль перед собором у супроводі імператриці та охорони і виголошує коротку промову.
Служба охорони у нього в технічному плані дуже розвинута:)
Фіг його знає, що він там розказує та якою мовою, але грає колоритно.
Тільки доводиться розкачувати натовп на оплески, а то розлінились вкрай. Втупились у свої смартфони та фотоапарати, прямо як я.
На саму вежу собору можна піднятись, щоб побачити місто з висоти. І простояти у черзі, і лізти нагору стрьомними гвинтовими сходами у постійному двонаправленому потоці людей -однозначно того варте.
Так згори виглядає вестибюль:
Багатоповерхова забудова у східному напрямку. Спліт - не тільки курорт, а й друге за величиною місто Хорватії, де мешкає майже 180 тис. чоловік.
Мосорські гори на горизонті:
Кажуть, що місто дуже нагадує Італію. Я в Італії не був, тому мені нічого не нагадує.
Панорама західної частини. Крайню околицю мису займає гора Мар’ян з величезним лісопарком.
Вежа палацу Діоклетіана.
На південь - великий порт, що також відіграв свою значущу роль у становленні та зростанні міста.
А це північ:
Але найбільш кайфовою частиною прогулянки було піти навмання звивистими вуличками старого міста, подалі від шуму та натовпу.
Тарас Григорович, це не ви часом?
Скульптури і барельєфи бувають не тільки на честь імператорів чи святих. Одного разу у Спліті увіковічили дуже сварливе і шумне подружжя, яке всіх дістало:
Непарадна частина старого міста просто неймовірна. А їхні розвішені усюди труселя, здається, є такою ж необхідною складовою міської атмосфери, як круті мощені вулички і будинки під червоною черепицею.
Знаходитись там - просто якийсь історичний екстаз:
Так само невід’ємною частиною вулиць є отакі віддалено схожі на бузок кущі, що на хорватському узбережжі у кожному селі й місті, схоже. Нагуглив, як ця трин-трава називається: бугенвілія. Тепер спробую запам’ятати, перевірочним словом буде бугі-вугі.
Костьолик вкрай складно вмістити в кадр із-за вузькості вулиць.
А ще натрапив навмання на котячий двір.
Я ж обіцяв багато хорватських котиків, а там їх ціла купа.
Є і банка, куди можна підкинути грошенят їм на їжу.
Хоча утримуються вони на пожертви туристів, але зовсім не ручні. Коли спробував погладити чорного кота у вікні і він зашипів, то вся гопота одразу підхопилась на захист кореша.
Є в старому місті і широкі вулиці та площі, але там і більше народу.
Дуже незвичного виду церква:
Театр:
Оригінальний фонтан у виді дулі:
Залишилось пройтись набережною. Із неї можна піднятись на гору Мар’ян. По ідеї звідти теж непогані види, але часу на це вже не було.
Якщо у двориках причаїлись коти, то фауна набережної - цілі зграї чайок.
Сплітські чайки настільки брутальні, що здатні лякати невеликих китайців:)
Також там водяться зеленоволосі русалки.
Ще один погляд на набережну та плавзасоби. Огляд міста з води та відвідини найближчих островів - також популярний вид дозвілля у Спліті. Але мені вже час прощатись із цим містом.