Градац
Невелика за площею Хорватія містить у собі просто незліченну кількість природніх та історичних пам’яток, які активно експлуатуються задля розвитку туризму. Зворотною стороною такої медалі є їх надмірна популярність, а отже, натовпи людей, високі ціни і т. д.
Тому серед незначної частини місць, що мені пощастило побачити в цій неймовірній країні, найбільше сподобалось і запам’яталось нікому невідоме село, де ми жили, - Градац. Невелика кількість відпочивальників, відсутність руссо туристо та «кримського» сервісу (пахлава мядоваяяя!), а також тиша й лагідне чисте море. Нехай у Градаці і немає пам’яток, але краса природи та затишок гарантують, що подивитись тут буде на що і обов’язково захочеться повернутись.
Приморські села Хорватії взагалі схожі між собою (тому, підозрюю, опинись я в іншому - розписував би зараз так само про нього), але раз вже доля занесла у Градац, ця хвилина слави дістанеться повністю йому.
Чого тільки варті види з балконів готелю, якщо не на гори, то на центр села чи море. А деякі прилаштовані так хитромудро, що з них відкриваються цілі панорами.
Зі сходу село прикривають гори, тому світанок не видно. Хоча цікаві ефекти на небі усе одно з’являються.
Ну а правіше видніється серцевина селища, така різна залежно від часу доби та освітлення.
Натюрморт «ранок понеділка»:)
Також наївно було надіятись, що хоча б у цій «матрацній» відпустці я висплюсь. Коли вписався на всі факультативні екскурсії, облазив пару гір навколо, а підйом взагалі щодня о 6 ранку, щоб до сніданку встигнути на море. Хоч то був і кінець вересня, температура повітря та води дозволяла.
Ну і в такий час не було ні хвиль, ні людей - якесь досі незнане щастя; що зайвий раз виникало питання, як же я напартачив у минулих життях, що в нинішньому живу так далеко від цієї кліматичної зони…
Хоча в субтропічному морі є і свої мінуси - морські їжаки. Ці дивні істоти просто лежать собі на дні на мілководді і нікого не чіпають, але якщо на це наступити, голки зайдуть в ступню і обламаються, й відпустці настане гаплик.
Тому заходити у воду треба уважно чи в резинових капцях. Хоча заради правди, на пляжі жодного їжака ніхто не бачив, а цього я спіймав під хвилерізом спеціально для відео та фотосесії. На суші воно досить немічне, тому в кінці було відпущене назад у море, чатувати на необережних туристів.
Тепер прогуляємось вулицями села.
Одразу кидається у вічі буйство квітів:
А також рослини, яких у нас нема. Оливки:
Гранати:
Це не знаю що, але раз місцеві не збирають, думаю, чіпати не варто.
На пальмах ростуть, на жаль, не банани, а щось отаке, схоже на нашу обліпиху.
Домінантою центру села є костьол, найперше видимий майже з усіх точок. Типовий для Хорватії (принаймні для цього району) - із пісковика, вкрай аскетичний з окремо стоячою дзвіницею з годинником.
На хресті вмостилась чайка, яку всі одноголосно прийняли за скульптуру, бо сиділа там годинами. І тільки якщо довго стежити, можна помітити, що «скульптура» крутить головою. Що цікаво, на чужих фото костьолу на гугл-картах на хресті теж сидить чайка - як же вона облюбувала собі цю оглядову точку.
Вулички середмістя:
Стріт-арт з явною відсилкою до Pink Floyd і не тільки:
Також у Градаці повно вуличних котів, як і багато де в Хорватії. Так як я не можу просто пройти повз них, не пофоткати, не потицькати, в наступних замітках їх буде багато.
Вселенське зло:)
У центрі попід набережною також є пляж і площадка для водних ігор.
А на крайній південній околиці можна побачити навіть заброшки, зокрема не оминути величезний напівзруйнований готель. Чого-чого, але атмосфери Прип’яті я не очікував тут знайти.
Звідти - найкращі види майже на все село:
За центром на горі видніється вежа Торре ді Подацці, до якої кілька кілометрів. Про неї буде написано окремо.
Сусідні села Подаця та Бріст:
Іще трішки морської ідилії:
Національних прапорів у Хорватії розвішано багато. Не так давно країна пройшла свій шлях відновлення незалежності та відродження, про який нам можна поки тільки мріяти.
Градац майже все лежить впритул до моря. Достатньо піднятись на трасу над ним, як вище залишаться самі гори, а внизу - село та море.
Автобусна зупинка прикрашена гербом «Хайдука» зі Спліта. Як нагадування про те, що всі балканці схиблені на футболі. Також паролем до Wi-Fi у місцевих кафе з більшою ймовірністю буде “hajduksplit”, наприклад, а не більш звичне для нас 12345678.
Ще трохи пройтись на північ, і вже весь Градац далеко внизу і як на долоні.
А з протилежної сторони, над Брістом, уже починає червоніти вечірня заграва.
І зрештою сонце поступово сховається за острів Хвар (який насправді великий, але до нас повернутий вузьким мисом). Одні тільки заходи сонця тут чого варті.
Місяць та вертоліт:
М’ячик уже майже закотився:
І скоро про нього нагадуватиме лише примарне сяйво на горизонті. Скінчився день, і ми прощаємось із цим місцем.
Тому серед незначної частини місць, що мені пощастило побачити в цій неймовірній країні, найбільше сподобалось і запам’яталось нікому невідоме село, де ми жили, - Градац. Невелика кількість відпочивальників, відсутність руссо туристо та «кримського» сервісу (пахлава мядоваяяя!), а також тиша й лагідне чисте море. Нехай у Градаці і немає пам’яток, але краса природи та затишок гарантують, що подивитись тут буде на що і обов’язково захочеться повернутись.
Приморські села Хорватії взагалі схожі між собою (тому, підозрюю, опинись я в іншому - розписував би зараз так само про нього), але раз вже доля занесла у Градац, ця хвилина слави дістанеться повністю йому.
Чого тільки варті види з балконів готелю, якщо не на гори, то на центр села чи море. А деякі прилаштовані так хитромудро, що з них відкриваються цілі панорами.
Зі сходу село прикривають гори, тому світанок не видно. Хоча цікаві ефекти на небі усе одно з’являються.
Ну а правіше видніється серцевина селища, така різна залежно від часу доби та освітлення.
Натюрморт «ранок понеділка»:)
Також наївно було надіятись, що хоча б у цій «матрацній» відпустці я висплюсь. Коли вписався на всі факультативні екскурсії, облазив пару гір навколо, а підйом взагалі щодня о 6 ранку, щоб до сніданку встигнути на море. Хоч то був і кінець вересня, температура повітря та води дозволяла.
Ну і в такий час не було ні хвиль, ні людей - якесь досі незнане щастя; що зайвий раз виникало питання, як же я напартачив у минулих життях, що в нинішньому живу так далеко від цієї кліматичної зони…
Хоча в субтропічному морі є і свої мінуси - морські їжаки. Ці дивні істоти просто лежать собі на дні на мілководді і нікого не чіпають, але якщо на це наступити, голки зайдуть в ступню і обламаються, й відпустці настане гаплик.
Тому заходити у воду треба уважно чи в резинових капцях. Хоча заради правди, на пляжі жодного їжака ніхто не бачив, а цього я спіймав під хвилерізом спеціально для відео та фотосесії. На суші воно досить немічне, тому в кінці було відпущене назад у море, чатувати на необережних туристів.
Click to viewТепер прогуляємось вулицями села.
Одразу кидається у вічі буйство квітів:
А також рослини, яких у нас нема. Оливки:
Гранати:
Це не знаю що, але раз місцеві не збирають, думаю, чіпати не варто.
На пальмах ростуть, на жаль, не банани, а щось отаке, схоже на нашу обліпиху.
Домінантою центру села є костьол, найперше видимий майже з усіх точок. Типовий для Хорватії (принаймні для цього району) - із пісковика, вкрай аскетичний з окремо стоячою дзвіницею з годинником.
На хресті вмостилась чайка, яку всі одноголосно прийняли за скульптуру, бо сиділа там годинами. І тільки якщо довго стежити, можна помітити, що «скульптура» крутить головою. Що цікаво, на чужих фото костьолу на гугл-картах на хресті теж сидить чайка - як же вона облюбувала собі цю оглядову точку.
Вулички середмістя:
Стріт-арт з явною відсилкою до Pink Floyd і не тільки:
Також у Градаці повно вуличних котів, як і багато де в Хорватії. Так як я не можу просто пройти повз них, не пофоткати, не потицькати, в наступних замітках їх буде багато.
Вселенське зло:)
У центрі попід набережною також є пляж і площадка для водних ігор.
А на крайній південній околиці можна побачити навіть заброшки, зокрема не оминути величезний напівзруйнований готель. Чого-чого, але атмосфери Прип’яті я не очікував тут знайти.
Звідти - найкращі види майже на все село:
За центром на горі видніється вежа Торре ді Подацці, до якої кілька кілометрів. Про неї буде написано окремо.
Сусідні села Подаця та Бріст:
Іще трішки морської ідилії:
Національних прапорів у Хорватії розвішано багато. Не так давно країна пройшла свій шлях відновлення незалежності та відродження, про який нам можна поки тільки мріяти.
Градац майже все лежить впритул до моря. Достатньо піднятись на трасу над ним, як вище залишаться самі гори, а внизу - село та море.
Автобусна зупинка прикрашена гербом «Хайдука» зі Спліта. Як нагадування про те, що всі балканці схиблені на футболі. Також паролем до Wi-Fi у місцевих кафе з більшою ймовірністю буде “hajduksplit”, наприклад, а не більш звичне для нас 12345678.
Ще трохи пройтись на північ, і вже весь Градац далеко внизу і як на долоні.
А з протилежної сторони, над Брістом, уже починає червоніти вечірня заграва.
І зрештою сонце поступово сховається за острів Хвар (який насправді великий, але до нас повернутий вузьким мисом). Одні тільки заходи сонця тут чого варті.
Місяць та вертоліт:
М’ячик уже майже закотився:
І скоро про нього нагадуватиме лише примарне сяйво на горизонті. Скінчився день, і ми прощаємось із цим місцем.