Краків через призму перенаселення
Якщо почати їздити в Польщу, то рано чи пізно потрапите в Краків. Польське історичне ядро з 1000-літньою історією, сюди, безперечно, ведуть всі дороги, і одного разу приведуть кожного мандрівника. Хоча б на ночівлю - як це і сталося зі мною.
І звіт про нього буде дещо нетрадиційним, і більше не про пам’ятки. Бо по-перше, їх усе одно не охопити за кілька годин, по-друге, вони й так усі відомі й розкручені. Словом, це таке собі вступне попередження, бо раптом хтось має до Кракова особливо теплі почуття, а тут завалююсь я і починаю детально чмирити їх улюблене місто в 42 кадрах.
Чого, звісно, у нього не відбереш, це сотень пам’яток, до яких історія поставилась досить поблажливо, зокрема у Другу Світову. Можна ходити навмання вулицями, крутити головою, і навколо буде повно цікавих деталей.
Чи навіть просто стіни:
Або підходиш до якогось костьолу, а то виявляється храм 14 століття, з якого ледве не народився стиль бароко як такий.
І ти несміливо входиш у цю вікову святиню, і з ледь осяяних світлом свічок закутків за тобою стежать її вічні мешканці:
А з вівтаря докірливо дивиться почорніла од часу і така типово католицька ікона.
Але все відчуття доторкання до цього прекрасного і древнього нівелюється буквально натовпами таких самих зальотних туристів, концентрація яких особливо зростає при наближенні до центру. Чомусь саме тут ця масовість відчувалась і тиснула найбільше.
Люди буквально обсіли й захопили весь Краків, так що годі тут шукати хоч граминку тиші чи простору. Жахливе місце, непридатне ні для життя, ні для прогулянок.
Та й чого вони там тільки взагалі не робили…
Тут і найбільше сувернірних точок із усіх місць, де був у Польщі.
У темряві движ не припиняється, тільки дужче заповнюються кафе, які од цього готують довго й несмачно.
Тут же я вперше спробував їх знамениті флячки; ніби воно й хороше, але з усвідомленням того, що їси тельбухи.
На місто спустилась ніч і з’явились її мешканці.
І тіни пливли над тими, кому нікуди йти, і розбиті ліхтарі вже не могли осяяти абсолютну темряву.
Тому найкраще таки гуляти Краковом одразу після світанку, коли місто ще не прокинулось. Пройтись безлюдним парком.
Нафоткати ще деталей:
В цей час навіть близько до центру незвично тихо, на вулицях не видно людей, тільки маса сміття, що вони залишили по собі відучора.
Знайти щось непопсове й маловідоме. От монастир кармеліток, наприклад, правда ж милий?
Вселенське зло не спить:)
Але місто прокидається швидко. Натовп на Вавелі невдовзі після відкриття:
Іменні цеглини уже не пригадаю з якого приводу:
Так як за легендами у печері біля Вавельського пагорбу жив дракон, символічних дракончиків тут повно:
Оцей, найбільший, час від часу ригає полум’ям, тому навколо постійно натовп, що хоче вловити цей момент на фото.
Із замкового пагорбу видно значну частину міста за Віслою.
Далі від історичного центру Краків загалом такий же печальний та совковий, як і більшість його побратимів у пост-соціалістичних країнах.
Сучасний конференц-центр:
Трамвайчики на Грюнвальдському мосту:
Штучний курган на честь Тадеуша Костюшка:
І все ж, як не крути, сам по собі Вавель на диво гарний…
Абсолютно геніальна ідея - ставити прозорі коробки, куди можна кидати гроші. І красиво, і замок на рівному місці щось заробляє. Гривень візуально найбільше.
Костьол Бернардинів біля Вавеля:
Якийсь супер-закритий та аскетичний монастир на під’їзді до міста зі східної сторони:
І звіт про нього буде дещо нетрадиційним, і більше не про пам’ятки. Бо по-перше, їх усе одно не охопити за кілька годин, по-друге, вони й так усі відомі й розкручені. Словом, це таке собі вступне попередження, бо раптом хтось має до Кракова особливо теплі почуття, а тут завалююсь я і починаю детально чмирити їх улюблене місто в 42 кадрах.
Чого, звісно, у нього не відбереш, це сотень пам’яток, до яких історія поставилась досить поблажливо, зокрема у Другу Світову. Можна ходити навмання вулицями, крутити головою, і навколо буде повно цікавих деталей.
Чи навіть просто стіни:
Або підходиш до якогось костьолу, а то виявляється храм 14 століття, з якого ледве не народився стиль бароко як такий.
І ти несміливо входиш у цю вікову святиню, і з ледь осяяних світлом свічок закутків за тобою стежать її вічні мешканці:
А з вівтаря докірливо дивиться почорніла од часу і така типово католицька ікона.
Але все відчуття доторкання до цього прекрасного і древнього нівелюється буквально натовпами таких самих зальотних туристів, концентрація яких особливо зростає при наближенні до центру. Чомусь саме тут ця масовість відчувалась і тиснула найбільше.
Люди буквально обсіли й захопили весь Краків, так що годі тут шукати хоч граминку тиші чи простору. Жахливе місце, непридатне ні для життя, ні для прогулянок.
Та й чого вони там тільки взагалі не робили…
Тут і найбільше сувернірних точок із усіх місць, де був у Польщі.
У темряві движ не припиняється, тільки дужче заповнюються кафе, які од цього готують довго й несмачно.
Тут же я вперше спробував їх знамениті флячки; ніби воно й хороше, але з усвідомленням того, що їси тельбухи.
На місто спустилась ніч і з’явились її мешканці.
І тіни пливли над тими, кому нікуди йти, і розбиті ліхтарі вже не могли осяяти абсолютну темряву.
Тому найкраще таки гуляти Краковом одразу після світанку, коли місто ще не прокинулось. Пройтись безлюдним парком.
Нафоткати ще деталей:
В цей час навіть близько до центру незвично тихо, на вулицях не видно людей, тільки маса сміття, що вони залишили по собі відучора.
Знайти щось непопсове й маловідоме. От монастир кармеліток, наприклад, правда ж милий?
Вселенське зло не спить:)
Але місто прокидається швидко. Натовп на Вавелі невдовзі після відкриття:
Іменні цеглини уже не пригадаю з якого приводу:
Так як за легендами у печері біля Вавельського пагорбу жив дракон, символічних дракончиків тут повно:
Оцей, найбільший, час від часу ригає полум’ям, тому навколо постійно натовп, що хоче вловити цей момент на фото.
Із замкового пагорбу видно значну частину міста за Віслою.
Далі від історичного центру Краків загалом такий же печальний та совковий, як і більшість його побратимів у пост-соціалістичних країнах.
Сучасний конференц-центр:
Трамвайчики на Грюнвальдському мосту:
Штучний курган на честь Тадеуша Костюшка:
І все ж, як не крути, сам по собі Вавель на диво гарний…
Абсолютно геніальна ідея - ставити прозорі коробки, куди можна кидати гроші. І красиво, і замок на рівному місці щось заробляє. Гривень візуально найбільше.
Костьол Бернардинів біля Вавеля:
Якийсь супер-закритий та аскетичний монастир на під’їзді до міста зі східної сторони: