Кривий Ріг. Прогулянка старим містом
Кривий Ріг у свідомості пересічних українців найперше асоціюється з шахтами, рудниками та комбінатами, у меншій мірі - зі швидкісним трамваєм, але точно не зі старовинною архітектурою. Між тим, у місті є свій виражений історичний центр, яким досить цікаво побродити. І як це часто буває, скільки я там жив, скільки приїздив у гості, а от тільки в цьому році нарешті цілеспрямовано вибрався.
Старе місто сформувалося навколо сучасного Поштового проспекту, з якого і виник Кривий Ріг - як поштова станція на Кизикерменському тракті у 1775 році. Версії щодо походження міста та його назви є й інші, були знайдені факти, із-за яких воно раптом може постаршати на пару десятків років, але цих фактів виявилось недостатньо (або просто всім пофіг), тому поки відштовхуємось від версії з поштовою станцією.
Лише через 100 років на цих землях станеться металургійний бум, що перетворить тихе сільце при дорозі на промислового гіганта. Статус міста Кривий Ріг отримав лише у 1919 році, коли тут мешкало менше 20 тис. чоловік, а уже до 1939 р. ця цифра виросла вдесятеро.
Старе місто Кривого Рогу в народі зветься просто «гОрод», знаходиться у Центрально-Міському районі, хоча не співпадає з нинішнім фактичним центром (як і в самому районі, незважаючи на назву, трапляються такі шанхаї, як ніде). Ми ж стартуємо з сусідньої Гданцівки, яка знаходиться по той бік Інгульця.
Просто так, для затравки прогуляємось вуличкою Йорданською (колишня Умнікової), тим більше вона виявилась атмосферною, забудована ось такими типовими будиночками:
Вулиця одностороння, а з протилежної сторони річка. На диво затишне місце.
А ось і пішохідний місток на ту сторону:
На перехресті перед мостом домінує ось такий грандіозний будинок 1951 року, який у країні, де всі були рівні, певно, призначався тим, хто ще рівніше.
Тут же починається Гданцівський парк, але він був закритий на реконструкцію, тому просто переходимо річку. Із мосту відкривається вид на човникову станцію - один із символів міста.
Ну а тепер ми вже точно в історичному центрі. Звертає на себе увагу гімназія (1939):
Через дорогу - «Будинок професури» тих же років, зведений для науковців Криворізького гірничорудного інституту. Але за деревами його майже не видно.
А от наступна знахідка (вул. Церковна, 10) уже без варіантів дореволюційна. Що радує, дуже якісно відновлена, а недавно була в напівзруйнованому стані. Зараз це офтальмологічна клініка.
На Церковній (колишній Калініченка), що логічно, знаходиться і церковна єпархія. Фактично, це два злиті в один будинки, із числа найстаріших у місті.
На площі наліво знаходилась збудована у 1861 церква св. Миколи (на місці старішої дерев’яної кінця 18 ст.), яку розібрали борці з релігією у 1933 році. Зараз фундамент церкви розкопаний і накритий скляним куполом. Там же знаходиться її макет у первозданному виді та знайдені під час розкопок артефакти.
На цій площі раніше стояв Ленін, але 4 роки тому образився й пішов, а його місце зайняв бронзовий святий Миколай.
Навпроти - вхід на той самий Поштовий проспект, який по сторонам увінчують будівлі рудоуправління «Південруда» та сучасної церкви.
Але солодке ми залишимось на потім, а поки прогуляємось в обидва боки Свято-Миколаївською вулицею (яка до того була Леніна, і більшість табличок досі старі, а ще до того - просто Миколаївською).
Мода на «Я люблю %назва_міста%» не обійшла Кривий Ріг стороною, але тут це все ж не пластикова фігня, а класна ковка, та і напис по-нашому замість звичної латинки.
Спочатку пройдемо направо. По Миколаївській також є цікаві будинки, зі скидкою на те, що тут ніхто й думати не міг, що їх комусь буде треба фотографувати. Тому і шалені вивіски, і дерева затуляють.
Ось це - будинок Рехеса 1910 року (ага, тоді це було цілком єврейське містечко і у списках колишніх власників повно Вальцманів, Гройсманів Герцбергів, Ліберманів…).
А ще тут бігають трамвайчики.
У сусідньому будинку є наскрізний прохід у дворик. Там теж класно:
Прокуратура. 1900 рік і жахливі вікна:
Від цього будинку звернемо на периферію:
Тут обійдемо квадрат вулиць Карагандинська - Староміська - Каунаська. Ось де справжня атмосфера давнього містечка, хай страшненького й облізлого. Окрім того, на цих вулицях досі є дуже рідкісна для Кривого Рогу бруківка.
Забудова:
Повертаємо на Каунаську, яку називають однією із найцікавіших.
Ще один будинок відреставрований, але якось дешевенько. І знову ж таки, вікна.
Зате з тильної сторони - шикарно:
Вертаємось на Миколаївську, щоб пройтись нею і в інший бік. Тут звертає на себе увагу пряничний будиночок. Із минулого життя я його геть не пам’ятаю, схоже, теж недавно відновлений.
Через дорогу - хатинка 1898 року, де від початку мешкав священник Миколаївської церкви.
Ну а тепер пора пройтись Поштовим проспектом. Почнемо із рудоуправління - типової такої розмашистої адмінбудівлі 1950-х, яка устигла народитись до боротьби з надлишками і епохи архітектурних потвор 60-х років.
Храм (святого Миколи, звісно ж) виник на основі недіючого кінотеатру. Власне церква з новозведеною дзвіницею займає лише невелику його частину, а в решті у майбутньому має бути духовний центр.
На площі під храмом вписався дуже приємний скверик.
Міська геральдика у простих речах:
А трохи далі навіть змогли забабахати нормальний мурал (хоча шліфонути стіну перед тим не завадило б).
Ідучи проспектом, не забуваємо звертати і в деякі бічні вулички. Заглянемо на вулицю Глінки (на честь композитора, а спочатку вона була Глинки, бо тут копали глину - така от колізія). У будинку Художника шикарний паркан:
Тут же є і старовина. Дім Чердакова на 5 квартир, де мешкали працівники в’язниці:
І ще один, із загадковою абревіатурою С.Т.К. на фасаді. Пишуть, що 1906 року.
Так я ненароком вийшов до краєзнавчого музею, перед яким застигли пару скіфських бабів (ну а який з виду сам музей, помітно по задньому плану).
Ще з радянської епохи:
Вертаючись на проспект, відкрив для себе також цей дворик, найгарніший з-поміж побачених за ту вилазку. Не Львів чи Одеса, але все ж:
Сарай не просто з каміння, а з пустої породи залізної руди. А от таке мало де зустрінеш (по місту він вже третій у моїй колекції):
Ну і як же без Головпоштамту на Поштовому:
Рівно навпроти - театр:
Найкраща скульптура міста. «Ну ты это, заходи если что…».
По обидві сторони театру облаштовані пішохідні зони та сквери, з одного боку - Арт-Майдан, місце проведення виставок, концертів і т. п. заходів чи просто прогулянок, з іншого - сквер з кафе та фонтанами, які явно до вподоби місцевій малечі.
Узагалі за останні роки проспект явно змінився у кращу сторону. Зараз це чи не єдине місце у Кривбасі, яке не сказати поки, що європейського рівня, але людям показати точно не соромно.
За сквером є перехід у парк ім. Гагаріна, також нещодавно відновлений. Теж вийшло на вид привабливо, все як у людей.
Оригінальні лавки:
У парку багато нових скульптур, переважно якоїсь космічної спрямованості (імені Гагаріна ж). А це просто глобус:
Ще один будинок 1950-х років, і також оновлений. Узагалі нормальної радянської архітектури тут також багацько, все в пост не влізло.
Звернемо на ще одну тиху бічну вуличку, Чкалова, історично Старобанну. Тут якимось дивом вистояв будинок Горохова, перший криворізький готель. Зараз його займає якась псевдохристиянська організація.
Особливо контрастно він виглядає на тлі сучасної забудови, яка на цій вулиці майже повністю складається з Илітних віл та котеджів за високими парканами.
І востаннє заглянемо на проспект, щоб побачити один з найгарніших його будинків, який також дивом встояв ще з тих, найперших часів. Належав він Антону Федоренку, а з контор чого там тільки не було - від фотоательє до кредитних спілок.
Власне, це все. Затим ми переходимо на площу Визволення, місцеву транспортну розв’язку. Проспект продовжується й по іншу її сторону, але там уже нічого цікавого.
Історичний центр Кривого Рогу був сильно поруйнований у Другу Світову, багато знесли совкові оптимізатори зі своїм збоченим баченням прекрасного, дещо втрачено уже в часи Незалежності, чого гріха таїти. Тепер маємо що маємо - не так вже й мало насправді, особливо якщо утримувати його в належному стані.
Наостанок зазирнемо на перпендикулярну вулицю Пушкіна, де є пару пам’яток радянської епохи, хоча найпевніше, завела мене туди студентська ностальгія. Одна з пам’яток відноситься до Криворізького Національного (а тоді ще Технічного) університету. Хоча й учився я в іншому корпусі далеко звідси, а тут бував кілька раз від сили, але все ж… Поруч виросла певно єдина у місті синагога, пишуть, що 2010 року, хоча її будівництва я не пам’ятаю.
«Старий» корпус університету:
Та перший 5-поверховий будинок міста. Обидва вони дістались йому у спадок зі страшних 30-х років.
Старе місто сформувалося навколо сучасного Поштового проспекту, з якого і виник Кривий Ріг - як поштова станція на Кизикерменському тракті у 1775 році. Версії щодо походження міста та його назви є й інші, були знайдені факти, із-за яких воно раптом може постаршати на пару десятків років, але цих фактів виявилось недостатньо (або просто всім пофіг), тому поки відштовхуємось від версії з поштовою станцією.
Лише через 100 років на цих землях станеться металургійний бум, що перетворить тихе сільце при дорозі на промислового гіганта. Статус міста Кривий Ріг отримав лише у 1919 році, коли тут мешкало менше 20 тис. чоловік, а уже до 1939 р. ця цифра виросла вдесятеро.
Старе місто Кривого Рогу в народі зветься просто «гОрод», знаходиться у Центрально-Міському районі, хоча не співпадає з нинішнім фактичним центром (як і в самому районі, незважаючи на назву, трапляються такі шанхаї, як ніде). Ми ж стартуємо з сусідньої Гданцівки, яка знаходиться по той бік Інгульця.
Просто так, для затравки прогуляємось вуличкою Йорданською (колишня Умнікової), тим більше вона виявилась атмосферною, забудована ось такими типовими будиночками:
Вулиця одностороння, а з протилежної сторони річка. На диво затишне місце.
А ось і пішохідний місток на ту сторону:
На перехресті перед мостом домінує ось такий грандіозний будинок 1951 року, який у країні, де всі були рівні, певно, призначався тим, хто ще рівніше.
Тут же починається Гданцівський парк, але він був закритий на реконструкцію, тому просто переходимо річку. Із мосту відкривається вид на човникову станцію - один із символів міста.
Ну а тепер ми вже точно в історичному центрі. Звертає на себе увагу гімназія (1939):
Через дорогу - «Будинок професури» тих же років, зведений для науковців Криворізького гірничорудного інституту. Але за деревами його майже не видно.
А от наступна знахідка (вул. Церковна, 10) уже без варіантів дореволюційна. Що радує, дуже якісно відновлена, а недавно була в напівзруйнованому стані. Зараз це офтальмологічна клініка.
На Церковній (колишній Калініченка), що логічно, знаходиться і церковна єпархія. Фактично, це два злиті в один будинки, із числа найстаріших у місті.
На площі наліво знаходилась збудована у 1861 церква св. Миколи (на місці старішої дерев’яної кінця 18 ст.), яку розібрали борці з релігією у 1933 році. Зараз фундамент церкви розкопаний і накритий скляним куполом. Там же знаходиться її макет у первозданному виді та знайдені під час розкопок артефакти.
На цій площі раніше стояв Ленін, але 4 роки тому образився й пішов, а його місце зайняв бронзовий святий Миколай.
Навпроти - вхід на той самий Поштовий проспект, який по сторонам увінчують будівлі рудоуправління «Південруда» та сучасної церкви.
Але солодке ми залишимось на потім, а поки прогуляємось в обидва боки Свято-Миколаївською вулицею (яка до того була Леніна, і більшість табличок досі старі, а ще до того - просто Миколаївською).
Мода на «Я люблю %назва_міста%» не обійшла Кривий Ріг стороною, але тут це все ж не пластикова фігня, а класна ковка, та і напис по-нашому замість звичної латинки.
Спочатку пройдемо направо. По Миколаївській також є цікаві будинки, зі скидкою на те, що тут ніхто й думати не міг, що їх комусь буде треба фотографувати. Тому і шалені вивіски, і дерева затуляють.
Ось це - будинок Рехеса 1910 року (ага, тоді це було цілком єврейське містечко і у списках колишніх власників повно Вальцманів, Гройсманів Герцбергів, Ліберманів…).
А ще тут бігають трамвайчики.
У сусідньому будинку є наскрізний прохід у дворик. Там теж класно:
Прокуратура. 1900 рік і жахливі вікна:
Від цього будинку звернемо на периферію:
Тут обійдемо квадрат вулиць Карагандинська - Староміська - Каунаська. Ось де справжня атмосфера давнього містечка, хай страшненького й облізлого. Окрім того, на цих вулицях досі є дуже рідкісна для Кривого Рогу бруківка.
Забудова:
Повертаємо на Каунаську, яку називають однією із найцікавіших.
Ще один будинок відреставрований, але якось дешевенько. І знову ж таки, вікна.
Зате з тильної сторони - шикарно:
Вертаємось на Миколаївську, щоб пройтись нею і в інший бік. Тут звертає на себе увагу пряничний будиночок. Із минулого життя я його геть не пам’ятаю, схоже, теж недавно відновлений.
Через дорогу - хатинка 1898 року, де від початку мешкав священник Миколаївської церкви.
Ну а тепер пора пройтись Поштовим проспектом. Почнемо із рудоуправління - типової такої розмашистої адмінбудівлі 1950-х, яка устигла народитись до боротьби з надлишками і епохи архітектурних потвор 60-х років.
Храм (святого Миколи, звісно ж) виник на основі недіючого кінотеатру. Власне церква з новозведеною дзвіницею займає лише невелику його частину, а в решті у майбутньому має бути духовний центр.
На площі під храмом вписався дуже приємний скверик.
Міська геральдика у простих речах:
А трохи далі навіть змогли забабахати нормальний мурал (хоча шліфонути стіну перед тим не завадило б).
Ідучи проспектом, не забуваємо звертати і в деякі бічні вулички. Заглянемо на вулицю Глінки (на честь композитора, а спочатку вона була Глинки, бо тут копали глину - така от колізія). У будинку Художника шикарний паркан:
Тут же є і старовина. Дім Чердакова на 5 квартир, де мешкали працівники в’язниці:
І ще один, із загадковою абревіатурою С.Т.К. на фасаді. Пишуть, що 1906 року.
Так я ненароком вийшов до краєзнавчого музею, перед яким застигли пару скіфських бабів (ну а який з виду сам музей, помітно по задньому плану).
Ще з радянської епохи:
Вертаючись на проспект, відкрив для себе також цей дворик, найгарніший з-поміж побачених за ту вилазку. Не Львів чи Одеса, але все ж:
Сарай не просто з каміння, а з пустої породи залізної руди. А от таке мало де зустрінеш (по місту він вже третій у моїй колекції):
Ну і як же без Головпоштамту на Поштовому:
Рівно навпроти - театр:
Найкраща скульптура міста. «Ну ты это, заходи если что…».
По обидві сторони театру облаштовані пішохідні зони та сквери, з одного боку - Арт-Майдан, місце проведення виставок, концертів і т. п. заходів чи просто прогулянок, з іншого - сквер з кафе та фонтанами, які явно до вподоби місцевій малечі.
Узагалі за останні роки проспект явно змінився у кращу сторону. Зараз це чи не єдине місце у Кривбасі, яке не сказати поки, що європейського рівня, але людям показати точно не соромно.
За сквером є перехід у парк ім. Гагаріна, також нещодавно відновлений. Теж вийшло на вид привабливо, все як у людей.
Оригінальні лавки:
У парку багато нових скульптур, переважно якоїсь космічної спрямованості (імені Гагаріна ж). А це просто глобус:
Ще один будинок 1950-х років, і також оновлений. Узагалі нормальної радянської архітектури тут також багацько, все в пост не влізло.
Звернемо на ще одну тиху бічну вуличку, Чкалова, історично Старобанну. Тут якимось дивом вистояв будинок Горохова, перший криворізький готель. Зараз його займає якась псевдохристиянська організація.
Особливо контрастно він виглядає на тлі сучасної забудови, яка на цій вулиці майже повністю складається з Илітних віл та котеджів за високими парканами.
І востаннє заглянемо на проспект, щоб побачити один з найгарніших його будинків, який також дивом встояв ще з тих, найперших часів. Належав він Антону Федоренку, а з контор чого там тільки не було - від фотоательє до кредитних спілок.
Власне, це все. Затим ми переходимо на площу Визволення, місцеву транспортну розв’язку. Проспект продовжується й по іншу її сторону, але там уже нічого цікавого.
Історичний центр Кривого Рогу був сильно поруйнований у Другу Світову, багато знесли совкові оптимізатори зі своїм збоченим баченням прекрасного, дещо втрачено уже в часи Незалежності, чого гріха таїти. Тепер маємо що маємо - не так вже й мало насправді, особливо якщо утримувати його в належному стані.
Наостанок зазирнемо на перпендикулярну вулицю Пушкіна, де є пару пам’яток радянської епохи, хоча найпевніше, завела мене туди студентська ностальгія. Одна з пам’яток відноситься до Криворізького Національного (а тоді ще Технічного) університету. Хоча й учився я в іншому корпусі далеко звідси, а тут бував кілька раз від сили, але все ж… Поруч виросла певно єдина у місті синагога, пишуть, що 2010 року, хоча її будівництва я не пам’ятаю.
«Старий» корпус університету:
Та перший 5-поверховий будинок міста. Обидва вони дістались йому у спадок зі страшних 30-х років.