Братислава, ч. 1. Погляд знизу
Відвідини Словаччини були б якимись неповними без візиту в її столицю та найбільше місто - Братиславу. За європейськими мірками, як для столиці, вона невелика (423 тис. чол.; у Вільнюсі, Ризі чи Скопьє, наприклад, більше), а також примітна тим, що лежить на кордоні одразу з двома країнами, Австрією та Угорщиною. До Відня звідси взагалі нещасні 70 км і до 1936 року між містами ходив трамвай(!).
Також недавно місто є і столицею незалежної європейської держави, із 1993 року. Зате у 1536-1784 було столицею Угорщини. З того приводу його там досі вважають «своїм», за що, кажуть, словаки угрів недолюблюють. Так що не тільки із Закарпаттям така фігня.
Про Братиславу можна прочитати, що це совок і дивитись тут нема чого, але ті люди явно гуляли якимось іншим містом чи просто укурки. По факту тут є невелике і дуже атмосферне старе місто, замок та кілька інших цікавинок. Усього я провів там годин 9, устиг подивитись усе що запланував, хоча під кінець уже важко було сприймати нове від надвеликої його насиченості. При тому, то ще далеко не все, що варте уваги, і сюди можна буде ще мінімум раз повернутись за новими враженнями.
З іншого боку, відчувається, що це таки столиця. Більше людей, найвищі ціни (при чому відносно інших європейських столиць Братислава все одно вважається дешевою). Нема тут того романтичного безлюддя та історичного духу, як у маленьких словацьких містечках.
Отже, стартуємо із залізничного вокзалу, навколо якого одразу декілька цікавих будинків, котрі анонсують нам, що подивитись таки буде на що.
Тут же поруч, щоб далеко не ходити, є музей транспорту.
Досить масштабний заклад, що займає колишні вантажні залізничні ангари, частина експозиції під відкритим небом. Усередині сховані раритетні автомобілі та мотоцикли, а також зменшені модельки.
Автомоториса. Десь у Гайвороні має зберігатись схожа вузькоколійна.
Макет бронепоїзда:
Справжні ж паровози стоять надворі.
Певно, гумор:
А це просто симпатичний урбаністичний пейзаж, що відкривається з території музею:
Далі йдемо кататись на трамвайчиках та дивитись місто, поки що не центр. Муніципальний транспорт у Братиславі весь яскравий червоний. Трамваї новенькі, але раритетні чехословацькі «Татри» також проскакували.
Дехто віддає перевагу більш нетрадиційним способам пересування:
Будинок радіо та телебачення, дітище соціалістичної архітектури. Бомбезне:
Блументальський костьол якраз був на ремонті.
Ну і повно машин та людей. Столиця…
«Блакитний» костьол початку 20 ст., одна з найбільш віддалених від центру цікавинок. Заклав його нібито імператор Франц Йосиф у пам’ять про свою дружину, імператрицю Сісі, яку убив придурочний анархіст.
Є дуже популярним місцем для вінчань, я якось втовпився якраз перед заходом чергової процесії клацнути всередині, там також незвично:
А взагалі історично він є шкільним храмом і відноситься до гімназії через дорогу, виконаної у такому ж стилі.
Приклад сучасної архітектури:
Місто лежить на обох берегах Дунаю, який я до того бачив тільки мимоходом із вікна автобуса пару років тому. Але перше враження тут тільки підтвердилось, річка брудна й масляниста.
Зате яка ж воістину європейська безтурботність і спокій на набережній.
Якийсь нарцис біля фонтану. Оригінальних пам’ятників у місті досить багато, хоча більшість із них я умудрився пропустити.
Огляд старого міста почнемо із «Словенського народного дівадло». До речі, Словаччина по-словацьки буде Slovensko, а Словенія - Slovinsko:)
Від театру починається широкий пішохідний бульвар, на якому особливо відчувається столичність та орієнтованість на туриста. Сувенірні лавки, натовпи людей, аніматори в костюмах.
Про початок нової години сигналізують трубачі:
Сподіваюсь, в ЄС мій блог не читають, бо із їх дурним GDPR я вже на нормальний штраф нафоткав.
Пам’ятник чи то Андерсону, чи то абстрактному казкарю:
Ну і поблукаємо самим старим містом. Воно не таке велике, але заплутане, є там і зразково-показові вулиці для прогулянок, і облізлі похмурі переходи.
Двері:
Пам’ятник водопровіднику, що швидко став одним із символів міста:
І живі скульптури були:
І якийсь музичний фест:
Грандіозні палаци парадних вулиць середмістя:
Ратуша взнається за вежею. Являє собою ціле нагромадження будівель найрізноманітніших стилів, що зводились по мірі необхідності і в різний час.
У дворику ратуші Георгій Побідоносець займається своїм звичним ділом.
Михальські ворота - єдина збережена (із чотирьох) брама середньовічного міста:
Є тут і справжня неймовірна готика, костьол кларисок. Із-за надзвичайно щільної забудови зняти його дуже важко:
Канонічне фото зазвичай роблять отак, вежа + замок вдалині:
І інші церкви середмістя, серед яких є ще одна готична:
Це уже не пам’ятаю точно де.
На виході зі старого міста у північному напрямку є іще два чудові костьоли. Фото першого геть не вийшло, бо було якраз проти сонця (іще один привід повернутись), а ось другий, святого Стефана:
А цей бідолаха, здається, комусь проспорив:)
Домінантою Братислави є її замок, на який ми піднімемось у другій частині. А поки тільки позаглядаємо із різних куточків старого міста.
І на завершення, президентський палац. Далі буде.
Також недавно місто є і столицею незалежної європейської держави, із 1993 року. Зате у 1536-1784 було столицею Угорщини. З того приводу його там досі вважають «своїм», за що, кажуть, словаки угрів недолюблюють. Так що не тільки із Закарпаттям така фігня.
Про Братиславу можна прочитати, що це совок і дивитись тут нема чого, але ті люди явно гуляли якимось іншим містом чи просто укурки. По факту тут є невелике і дуже атмосферне старе місто, замок та кілька інших цікавинок. Усього я провів там годин 9, устиг подивитись усе що запланував, хоча під кінець уже важко було сприймати нове від надвеликої його насиченості. При тому, то ще далеко не все, що варте уваги, і сюди можна буде ще мінімум раз повернутись за новими враженнями.
З іншого боку, відчувається, що це таки столиця. Більше людей, найвищі ціни (при чому відносно інших європейських столиць Братислава все одно вважається дешевою). Нема тут того романтичного безлюддя та історичного духу, як у маленьких словацьких містечках.
Отже, стартуємо із залізничного вокзалу, навколо якого одразу декілька цікавих будинків, котрі анонсують нам, що подивитись таки буде на що.
Тут же поруч, щоб далеко не ходити, є музей транспорту.
Досить масштабний заклад, що займає колишні вантажні залізничні ангари, частина експозиції під відкритим небом. Усередині сховані раритетні автомобілі та мотоцикли, а також зменшені модельки.
Автомоториса. Десь у Гайвороні має зберігатись схожа вузькоколійна.
Макет бронепоїзда:
Справжні ж паровози стоять надворі.
Певно, гумор:
А це просто симпатичний урбаністичний пейзаж, що відкривається з території музею:
Далі йдемо кататись на трамвайчиках та дивитись місто, поки що не центр. Муніципальний транспорт у Братиславі весь яскравий червоний. Трамваї новенькі, але раритетні чехословацькі «Татри» також проскакували.
Дехто віддає перевагу більш нетрадиційним способам пересування:
Будинок радіо та телебачення, дітище соціалістичної архітектури. Бомбезне:
Блументальський костьол якраз був на ремонті.
Ну і повно машин та людей. Столиця…
«Блакитний» костьол початку 20 ст., одна з найбільш віддалених від центру цікавинок. Заклав його нібито імператор Франц Йосиф у пам’ять про свою дружину, імператрицю Сісі, яку убив придурочний анархіст.
Є дуже популярним місцем для вінчань, я якось втовпився якраз перед заходом чергової процесії клацнути всередині, там також незвично:
А взагалі історично він є шкільним храмом і відноситься до гімназії через дорогу, виконаної у такому ж стилі.
Приклад сучасної архітектури:
Місто лежить на обох берегах Дунаю, який я до того бачив тільки мимоходом із вікна автобуса пару років тому. Але перше враження тут тільки підтвердилось, річка брудна й масляниста.
Зате яка ж воістину європейська безтурботність і спокій на набережній.
Якийсь нарцис біля фонтану. Оригінальних пам’ятників у місті досить багато, хоча більшість із них я умудрився пропустити.
Огляд старого міста почнемо із «Словенського народного дівадло». До речі, Словаччина по-словацьки буде Slovensko, а Словенія - Slovinsko:)
Від театру починається широкий пішохідний бульвар, на якому особливо відчувається столичність та орієнтованість на туриста. Сувенірні лавки, натовпи людей, аніматори в костюмах.
Про початок нової години сигналізують трубачі:
Сподіваюсь, в ЄС мій блог не читають, бо із їх дурним GDPR я вже на нормальний штраф нафоткав.
Пам’ятник чи то Андерсону, чи то абстрактному казкарю:
Ну і поблукаємо самим старим містом. Воно не таке велике, але заплутане, є там і зразково-показові вулиці для прогулянок, і облізлі похмурі переходи.
Двері:
Пам’ятник водопровіднику, що швидко став одним із символів міста:
І живі скульптури були:
І якийсь музичний фест:
Грандіозні палаци парадних вулиць середмістя:
Ратуша взнається за вежею. Являє собою ціле нагромадження будівель найрізноманітніших стилів, що зводились по мірі необхідності і в різний час.
У дворику ратуші Георгій Побідоносець займається своїм звичним ділом.
Михальські ворота - єдина збережена (із чотирьох) брама середньовічного міста:
Є тут і справжня неймовірна готика, костьол кларисок. Із-за надзвичайно щільної забудови зняти його дуже важко:
Канонічне фото зазвичай роблять отак, вежа + замок вдалині:
І інші церкви середмістя, серед яких є ще одна готична:
Це уже не пам’ятаю точно де.
На виході зі старого міста у північному напрямку є іще два чудові костьоли. Фото першого геть не вийшло, бо було якраз проти сонця (іще один привід повернутись), а ось другий, святого Стефана:
А цей бідолаха, здається, комусь проспорив:)
Домінантою Братислави є її замок, на який ми піднімемось у другій частині. А поки тільки позаглядаємо із різних куточків старого міста.
І на завершення, президентський палац. Далі буде.