Тіні світу, що уходить
Жив на цьому світі свого часу данський поет Тор Ланге. Займався перекладами, подорожував, викладав у інституті східних мов у Москві, куди його запросив російський уряд. А як вийшов у відставку, оселився в палаці своєї дружини, Наталії Протопопової, де мирно доживав життя, вирощуючи в теплицях цитрусові та ананаси.
У 1915 році Ланге помер, а у 1920 данці перепоховали його прах у Копенгагені. Туди ж мігрувала і дружина. А палац залишився стояти, стоїть і досі, у селі Нападівка Липовецького району на Вінниччині. І ми все ще можемо його побачити, поки що можемо, бо це один з тих численних палаців в Україні, на які не можна дивитися без болю.
Із Східної автостанції Вінниці автобус у Нападівку ходить тричі на день. Кінцева зупинка - біля ось такого типового об’єкту з колонами, чи то клубу, чи то палацу культури.
І звідси до мети зовсім недалеко, через дорогу шкільне подвір’я, частина якого так само виділяється як колишня панська маєтність, відділена парканом із облізлою брамою.
За входом ліворуч у кущах причаїлась перша руїна - колишній флігель:
Ну а сам палац перебуває в не набагато кращому стані:
Одноповерховий палац кінця 18 ст. у стилі зрілого класицизму якраз і був донедавна школою. Після того як вона переїхала у новобудову (убогий барак із силікатної цегли), його покинули напризволяще.
Але досі в екстер’єрах вражає величезна кількість різноманітної ліпнини.
На свій страх та ризик можна зайти і оцінити масштаби руйнації ще зсередини.
Тут, певно, стояли якісь статуї:
Печі у подібних місцях зазвичай розвалюють у пошуках скарбів.
Але навіщо було з реально людською ненавистю трощити ліпнини на стінах… Воістину, цю країну врятують лише масові розстріли.
Паркова сторона. Тепер тут вигулюються вівці та кози.
Був басейн чи фонтан:
Загалом Нападівка виглядає досить пристойно і живо, є нові добротні будинки. Шкода, що при цьому не знайшлося коштів на найцінніший із них. Поки пересічні громадяни у таких палацах не можуть уявити музей, куди данці - шанувальники творчості свого земляка можуть приїхати з тугенькими пачками євро, це все приречене.
Зрештою, Ланге і для української культури був не зовсім чужим, збирав та перекладав народні пісні, хоча кого вона їбе, та культура.
Церква:
З виду страшненька, але поставлена дуже вдало. Це найперше, що можна побачити з дороги при в’їзді в Нападівку, вона ж є домінантою села у панорамі, що відкривається від ставу.
Далі на мене чекало два відрізки дороги до Липовця, перший дикий, де майже немає транспорту, і другий, де ходять автобуси. За швидкістю все вийшло навпаки, до траси мене підвіз місцевий священник, а от там маршрутка не спинилась, і останні 3-4 кілометри до міста довелось дійти пішки.
Зате знайомство з Липовцем вийшло ґрунтовним, від самих околиць. Неочікувано, козацька гармата під центром ДАІ.
Липовець - найстаріший райцентр (з 1923), але наймолодше місто (з 2001) Вінницької області. Туристичної відомості не має, але був по дорозі, та і якось я вже намірився райцентри обійти.
Не скажу, що він чимось особливим мене вразив, досить типове подільське містечко. У центрі площа, надміру велика, що хоч якось компенсують багатими зеленими насадженнями.
Є типовий будинок культури.
І обкладена «кабанчиком» адмінбудівля (у даному випадку суд). Дівчина посеред фонтану якась непропорційна.
Пам’ятник-танк також присутній.
Трохи поодаль - старий некрополь з характерними похованнями, загубленими у бур’янах.
А от таких інформаційних стендів поки небагато де є:
Найцінніша, як на мене, пам’ятка Липовця знаходиться на північ від центру, по той бік річки Соб - дерев’яна Покровська церква 1852 року.
Пам’яткою її можна назвати умовно, бо ні в яких охоронних списках не значиться, отже, можна з нею робити що завгодно. Ось такий цегляний сарайчик - ще далеко не найгірший варіант.
Ставки по дорозі до церкви, Соб запруджений у межах усього міста. Зелено там та гарно.
А от старих будинків мало, кілька трапляється по вулиці Липківського.
Цей доживає:
Маленька протестантська церква:
Сподобався парк. Несподівано доглянутий і навіть з біотуалетами.
Ставки на Собі з протилежного боку, на виїзді на Вінницю:
Ними на сьогодні і закінчимо. Біля греблі є залишки старого млина, іще однієї не-пам’ятки Липовця. Його добре видно з дороги, проїздом, він же був головним мотиватором зазирнути в це місто. Хоча давно не використовується за призначенням, могутні стіни поки надійно тримаються.
У 1915 році Ланге помер, а у 1920 данці перепоховали його прах у Копенгагені. Туди ж мігрувала і дружина. А палац залишився стояти, стоїть і досі, у селі Нападівка Липовецького району на Вінниччині. І ми все ще можемо його побачити, поки що можемо, бо це один з тих численних палаців в Україні, на які не можна дивитися без болю.
Із Східної автостанції Вінниці автобус у Нападівку ходить тричі на день. Кінцева зупинка - біля ось такого типового об’єкту з колонами, чи то клубу, чи то палацу культури.
І звідси до мети зовсім недалеко, через дорогу шкільне подвір’я, частина якого так само виділяється як колишня панська маєтність, відділена парканом із облізлою брамою.
За входом ліворуч у кущах причаїлась перша руїна - колишній флігель:
Ну а сам палац перебуває в не набагато кращому стані:
Одноповерховий палац кінця 18 ст. у стилі зрілого класицизму якраз і був донедавна школою. Після того як вона переїхала у новобудову (убогий барак із силікатної цегли), його покинули напризволяще.
Але досі в екстер’єрах вражає величезна кількість різноманітної ліпнини.
На свій страх та ризик можна зайти і оцінити масштаби руйнації ще зсередини.
Тут, певно, стояли якісь статуї:
Печі у подібних місцях зазвичай розвалюють у пошуках скарбів.
Але навіщо було з реально людською ненавистю трощити ліпнини на стінах… Воістину, цю країну врятують лише масові розстріли.
Паркова сторона. Тепер тут вигулюються вівці та кози.
Був басейн чи фонтан:
Загалом Нападівка виглядає досить пристойно і живо, є нові добротні будинки. Шкода, що при цьому не знайшлося коштів на найцінніший із них. Поки пересічні громадяни у таких палацах не можуть уявити музей, куди данці - шанувальники творчості свого земляка можуть приїхати з тугенькими пачками євро, це все приречене.
Зрештою, Ланге і для української культури був не зовсім чужим, збирав та перекладав народні пісні, хоча кого вона їбе, та культура.
Церква:
З виду страшненька, але поставлена дуже вдало. Це найперше, що можна побачити з дороги при в’їзді в Нападівку, вона ж є домінантою села у панорамі, що відкривається від ставу.
Далі на мене чекало два відрізки дороги до Липовця, перший дикий, де майже немає транспорту, і другий, де ходять автобуси. За швидкістю все вийшло навпаки, до траси мене підвіз місцевий священник, а от там маршрутка не спинилась, і останні 3-4 кілометри до міста довелось дійти пішки.
Зате знайомство з Липовцем вийшло ґрунтовним, від самих околиць. Неочікувано, козацька гармата під центром ДАІ.
Липовець - найстаріший райцентр (з 1923), але наймолодше місто (з 2001) Вінницької області. Туристичної відомості не має, але був по дорозі, та і якось я вже намірився райцентри обійти.
Не скажу, що він чимось особливим мене вразив, досить типове подільське містечко. У центрі площа, надміру велика, що хоч якось компенсують багатими зеленими насадженнями.
Є типовий будинок культури.
І обкладена «кабанчиком» адмінбудівля (у даному випадку суд). Дівчина посеред фонтану якась непропорційна.
Пам’ятник-танк також присутній.
Трохи поодаль - старий некрополь з характерними похованнями, загубленими у бур’янах.
А от таких інформаційних стендів поки небагато де є:
Найцінніша, як на мене, пам’ятка Липовця знаходиться на північ від центру, по той бік річки Соб - дерев’яна Покровська церква 1852 року.
Пам’яткою її можна назвати умовно, бо ні в яких охоронних списках не значиться, отже, можна з нею робити що завгодно. Ось такий цегляний сарайчик - ще далеко не найгірший варіант.
Ставки по дорозі до церкви, Соб запруджений у межах усього міста. Зелено там та гарно.
А от старих будинків мало, кілька трапляється по вулиці Липківського.
Цей доживає:
Маленька протестантська церква:
Сподобався парк. Несподівано доглянутий і навіть з біотуалетами.
Ставки на Собі з протилежного боку, на виїзді на Вінницю:
Ними на сьогодні і закінчимо. Біля греблі є залишки старого млина, іще однієї не-пам’ятки Липовця. Його добре видно з дороги, проїздом, він же був головним мотиватором зазирнути в це місто. Хоча давно не використовується за призначенням, могутні стіни поки надійно тримаються.