Сорок сорок
Із десятків тисяч сіл, які є в Україні, далеко не кожне може запам’ятатись своїм виглядом. Але це точно не про Сороку. При чому виділяється вона не чим небудь, а гігантських розмірів елеватором, який видно ще за кілька кілометрів. А заїхав я туди взагалі-то у пошуках старовинного млина.
Але про все по порядку.
Майже тезка молдавського міста-фортеці лежить за кількасот метрів від траси Іллінці - Дашів. З дороги відкривається панорама майже усього села.
Елеватор був збудований у 1975 році, нині діючий і є основним джерелом роботи у селі. Вражає як і розмірами, так і одночасно примітивністю форм. І все ж це цікаво, хоча б самим фактом знайти таку громадину за 15 км від найближчого міста.
Історія промислового хліборобства в Сороці почалась ще на початку 20 ст., коли пан Ярошинський заклав кам’яний млин на річці Соб. З часом млин обріс іншими супутніми спорудами, і нині затиснутий ними з усіх боків.
Тому мені довелось надіятись лише на зум фотоапарата, щоб його роздивитись. Отак він виглядає від траси.
Соб і сільські хатки.
До села веде коротка бруківчаста дорога.
Щільна заводська забудова навколо елеватора.
Переходимо річку.
Від неї за деревами також проглядає вершечок млина.
Явно дореволюційний склад у самому селі.
Ще разок зацінимо масштаби елеватора зблизька.
Будинок культури.
Обійдемо елеватор з півночі.
Звідси найкращий (доступний для сторонніх) вид на млин.
Окрім нього, варто глянути на станцію Сорока на паралельній вулиці. Її не проминеш, вишукана і акуратна вокзальна будівля помітно відрізняється на тлі стандартних хат.
Відкрита у 1913 році, тупикова, обслуговує лише вантажні перевезення.
Дерев’яний декор чудово дожив до наших днів.
Сорока майже злилась із сусіднім селом Жадани, і вони вдало доповнюють одне одного. Якщо в першому знаходяться елеватор, залізнична станція і будинок культури, то у другому - школа, дитсадок та церква.
До церкви йти кілометра два, але вона того варта. Храм 1903(1902?) року у новоруському стилі освячений на честь Олександра Невського.
Звідусіль оточений деревами, тому фотографувати складно. Явно ще не оговтався від радянських часів, але поступово реставрується.
Фішка храму - фаянсовий керамічний декор.
Відзнявши церкву й перекинувшись парою ласкавих слів з місцевими милими дітками, вертаюсь назад до траси.
Але про все по порядку.
Майже тезка молдавського міста-фортеці лежить за кількасот метрів від траси Іллінці - Дашів. З дороги відкривається панорама майже усього села.
Елеватор був збудований у 1975 році, нині діючий і є основним джерелом роботи у селі. Вражає як і розмірами, так і одночасно примітивністю форм. І все ж це цікаво, хоча б самим фактом знайти таку громадину за 15 км від найближчого міста.
Історія промислового хліборобства в Сороці почалась ще на початку 20 ст., коли пан Ярошинський заклав кам’яний млин на річці Соб. З часом млин обріс іншими супутніми спорудами, і нині затиснутий ними з усіх боків.
Тому мені довелось надіятись лише на зум фотоапарата, щоб його роздивитись. Отак він виглядає від траси.
Соб і сільські хатки.
До села веде коротка бруківчаста дорога.
Щільна заводська забудова навколо елеватора.
Переходимо річку.
Від неї за деревами також проглядає вершечок млина.
Явно дореволюційний склад у самому селі.
Ще разок зацінимо масштаби елеватора зблизька.
Будинок культури.
Обійдемо елеватор з півночі.
Звідси найкращий (доступний для сторонніх) вид на млин.
Окрім нього, варто глянути на станцію Сорока на паралельній вулиці. Її не проминеш, вишукана і акуратна вокзальна будівля помітно відрізняється на тлі стандартних хат.
Відкрита у 1913 році, тупикова, обслуговує лише вантажні перевезення.
Дерев’яний декор чудово дожив до наших днів.
Сорока майже злилась із сусіднім селом Жадани, і вони вдало доповнюють одне одного. Якщо в першому знаходяться елеватор, залізнична станція і будинок культури, то у другому - школа, дитсадок та церква.
До церкви йти кілометра два, але вона того варта. Храм 1903(1902?) року у новоруському стилі освячений на честь Олександра Невського.
Звідусіль оточений деревами, тому фотографувати складно. Явно ще не оговтався від радянських часів, але поступово реставрується.
Фішка храму - фаянсовий керамічний декор.
Відзнявши церкву й перекинувшись парою ласкавих слів з місцевими милими дітками, вертаюсь назад до траси.