Молдавські цікавинки
Настав час дещо розбавити мої замітки про подорожі Україною кількома іноземними місцями, яких порівняно мало, але трошки вже набереться. І почнемо з фортеці у прикордонному з нами молдавському місті з цілком слов’янською назвою Сороки.
Фортеця, яка неодмінно викликає дежавю у всіх, хто був у Хотині, має велику історичну цінність, бо фактично збереглась такою, якою була ще у середньовіччі. Хрест над головним входом не просто так - там знаходиться маленька церква.
Колодязь у дворі.
Всередині мешкає купа худющих песиків.
У 1499 році на цьому місці молдавським володарем Стефаном ІІІ Великим зведено дерев’яне укріплення для захисту від набігів татар і турків. А уже в 1543-46 роках фортецю перебудували на кам’яну.
Ще до того у цій точці знаходився генуезький форт Ольхонія.
Зі стін твердині відкриваються види на місто.
Куполи кафедрального собору 1840-42 років.
І просто міська забудова.
Ви думали, тільки в Україні повно свідків Ієгови (чи хто вони такі…)?
Фортеця знаходиться на березі Дністра на кордоні з Україною.
Рідна сторона, а саме село Цекинівка Ямпільського району. Видно невеличку прикордонну заставу.
На узвишші на окраїні міста знаходиться цікава каплиця під назвою Свіча Подяки (Lumânarea Recunoştinţei), зведена у 2004 р. в пам’ять про всіх, хто мав причетність до збереження мови та культури Молдови.
З гори відкриваються чудові види на Дністер.
Такою крихітною звідси виглядає фортеця.
Переміщуємось далі берегом Дністра, у село Ципово (Ţipova). Тут нас цікавить скельний монастир. Ну і природні красоти, звісно.
На тому березі уже не Україна, а Придністров’я.
На плато поруч із селом знаходиться частина сучасних будівель монастиря (він відновив свою діяльність у 1994 році після закриття у 1949), зокрема акуратна Успенська церква.
Скельний же монастир виник у 11-12 (за іншими даними - ще у 6 ст.). Усього збереглося 18 приміщень, поєднаних заплутаними сходами-переходами.
Окрім іншого, район обріс масою легенд та містифікацій і широко відомий серед любителів усяких «місць сили».
Окрасою Ципова є ущелина з водоспадами, але потужні дощі, що пройшли якраз перед тим як, унеможливили прохід. Зате на зворотному шляху можна було помилуватись на грозове небо над Дністром.
Наступна локація - історико-археологічний комплекс Старий Орхей (Orheiul Vechi) у долині річки Реут.
Територія була заселена з давніх часів. У різні періоди історії тут відмітилась ціла купа етносів, залишивши по собі сліди фортець, монастирів та палаців.
На узвишші видніється діючий монастир.
У вас тут це… Голівуд відклеюється.
Церква Святої Марії.
Є і підземний храм.
Види на геометрично правильні поля. Сільське господарство, зокрема виноградарство - основа економіки сучасної Молдови.
У прилеглому селі Бутучени є музейчик народного побуту у виді традиційного молдавського подвір’я з автентичною хаткою.
Просто цікаві будинки в межах села.
І наостанок - іще один монастир, іще з однією «пташиною» назвою - Курки (Curchi).
Його історія досить типова для пострадянського простору. Святиню, що веде свою історію з 1773 року, закрили, приміщення віддали психіатричній лікарні. З 2002 року діяльність монастиря відновлено, проведено реставрацію церков, що перебували на той момент в жахливому стані.
Храм Різдва Богородиці.
Та його інтер’єри.
Поруч є джерельце цілющої води.
І ставочок. Місцина узагалі дуже тиха, затишна та приємна.
Що залишилось за кадром? Звісно ж, вино. У цій країні воно недороге, різноманітне і дуже смачне. Окремо також варто розповісти про столицю Молдови, але це уже іншим разом.
Фортеця, яка неодмінно викликає дежавю у всіх, хто був у Хотині, має велику історичну цінність, бо фактично збереглась такою, якою була ще у середньовіччі. Хрест над головним входом не просто так - там знаходиться маленька церква.
Колодязь у дворі.
Всередині мешкає купа худющих песиків.
У 1499 році на цьому місці молдавським володарем Стефаном ІІІ Великим зведено дерев’яне укріплення для захисту від набігів татар і турків. А уже в 1543-46 роках фортецю перебудували на кам’яну.
Ще до того у цій точці знаходився генуезький форт Ольхонія.
Зі стін твердині відкриваються види на місто.
Куполи кафедрального собору 1840-42 років.
І просто міська забудова.
Ви думали, тільки в Україні повно свідків Ієгови (чи хто вони такі…)?
Фортеця знаходиться на березі Дністра на кордоні з Україною.
Рідна сторона, а саме село Цекинівка Ямпільського району. Видно невеличку прикордонну заставу.
На узвишші на окраїні міста знаходиться цікава каплиця під назвою Свіча Подяки (Lumânarea Recunoştinţei), зведена у 2004 р. в пам’ять про всіх, хто мав причетність до збереження мови та культури Молдови.
З гори відкриваються чудові види на Дністер.
Такою крихітною звідси виглядає фортеця.
Переміщуємось далі берегом Дністра, у село Ципово (Ţipova). Тут нас цікавить скельний монастир. Ну і природні красоти, звісно.
На тому березі уже не Україна, а Придністров’я.
На плато поруч із селом знаходиться частина сучасних будівель монастиря (він відновив свою діяльність у 1994 році після закриття у 1949), зокрема акуратна Успенська церква.
Скельний же монастир виник у 11-12 (за іншими даними - ще у 6 ст.). Усього збереглося 18 приміщень, поєднаних заплутаними сходами-переходами.
Окрім іншого, район обріс масою легенд та містифікацій і широко відомий серед любителів усяких «місць сили».
Окрасою Ципова є ущелина з водоспадами, але потужні дощі, що пройшли якраз перед тим як, унеможливили прохід. Зате на зворотному шляху можна було помилуватись на грозове небо над Дністром.
Наступна локація - історико-археологічний комплекс Старий Орхей (Orheiul Vechi) у долині річки Реут.
Територія була заселена з давніх часів. У різні періоди історії тут відмітилась ціла купа етносів, залишивши по собі сліди фортець, монастирів та палаців.
На узвишші видніється діючий монастир.
У вас тут це… Голівуд відклеюється.
Церква Святої Марії.
Є і підземний храм.
Види на геометрично правильні поля. Сільське господарство, зокрема виноградарство - основа економіки сучасної Молдови.
У прилеглому селі Бутучени є музейчик народного побуту у виді традиційного молдавського подвір’я з автентичною хаткою.
Просто цікаві будинки в межах села.
І наостанок - іще один монастир, іще з однією «пташиною» назвою - Курки (Curchi).
Його історія досить типова для пострадянського простору. Святиню, що веде свою історію з 1773 року, закрили, приміщення віддали психіатричній лікарні. З 2002 року діяльність монастиря відновлено, проведено реставрацію церков, що перебували на той момент в жахливому стані.
Храм Різдва Богородиці.
Та його інтер’єри.
Поруч є джерельце цілющої води.
І ставочок. Місцина узагалі дуже тиха, затишна та приємна.
Що залишилось за кадром? Звісно ж, вино. У цій країні воно недороге, різноманітне і дуже смачне. Окремо також варто розповісти про столицю Молдови, але це уже іншим разом.