Гомель невідомий
У другому за розміром місті Білорусі я завершував свою минулорічну літню відпустку. Найвідомішою пам’яткою Гомеля є палац Румянцевих-Паскевичів, який знаходиться у центрі, і здається, усі дороги ведуть саме туди. Але я у першу чергу поперся на північ міста шукати іншу, куди менш знану садибу.
З неї і почнемо огляд Гомеля нетуристичного. Узагалі якщо більшість із наведених тут мною місць відомі як мінімум його мешканцям, то от це якраз таки обійстя навіть вони, здається, не знають: як розпитував дорогу, відправляли кудись не туди чи просто дивувались, а навіщо мені іподром, а чи він діє узагалі, та і що там такого, а там насправді…
…Богуславський фільварок, що веде свою історію ще з 1838 року. Закладений тими ж Румянцевими, які дуже тісно пов’язані з містом, хоча садиба тут існувала орієнтовно ще з 18 ст.
Від фільварку збереглось декілька атмосферних дореволюційних будівель. Найвиразнішою, як на мене, є ось ця - зараз тут засідає представництво олімпійського комітету у Гомельській області.
Також є пару характерно продовгуватих конюшень, які і нині виконують свої початкові функції. Кінний завод у колишньому помісті заснували ще у 20-х роках 20 ст.
Коники не надто раді незнайомцям.
Більшість споруд іподрому, новітніх, знаходиться по той бік ставків, туди я не ходив (і таки да, іподром діючий і один з найкращих у країні).
Просто понад трасою - іще одна конюшня.
Дорогою до цивілізації виглядів ще костьол, новозбудований, проте симпатичний.
І отаку баришню.
Далі відправився шукати монастир по той бік залізниці. Як і скрізь у Білорусі, у місті повно дерев’яних хатинок, деякі зуміли зберегти усю свою стародавню чарівність.
Власне монастир видно ще здалеку, він помітно виділяється на тлі стандартних висоток.
Він чоловічий, заснований також відносно недавно, у 1994 році. А от головний храм, Свято-Нікольський, на 90 років старший.
Дорогою до монастиря є стріт-арт, який одночасно рекламує своїх авторів. Ну а що, робота хороша, мені не шкода.
Ця ж контора розписала і декілька будинків уже в центрі.
Є у місті і інші цікаві мурали.
Робота на честь Станіслава Шабуневського, архітектора більшості найгарніших будинків середмістя, спроектованих на зламі 19-20 століть. Самого його у 30-ті роки згноїли у радянських таборах…
Ну а тепер перемістимось уже на південь міста, у Новобілицький район, що аж на іншому березі річки Сож. Тут варто оглянути парк «Пруди». Здавалось би звичайна зона відпочинку у звичайному спальному районі… Але завдяки доглянутості, симпатичній церкві і фонтану на ставку тут хочеться залишитись надовго. Ні разу не пошкодував, що заїхав так далеко.
Фонтан додає певної ізюминки парку.
Навіть типові висотки над водою виглядають цілком пристойно.
На диво умиротворена і приємна місцина.
Паркові мешканці.
Храм теж новобуд, на місці зруйнованої за совєтів старої церкви. Досить симпатично декорований, а то сучасна архітектура - в основному таке щось…
Уже цілком банальна інсталяція, але тут вона під колір парку.
Назад до центру добирався з пересадками, щоби поклацати усяке цікаве, що зустрічав по дорозі.
Естетика промзони.
Рись - один із символів міста.
Іще будинки з чудесними віконницями.
Власне, звідти уже зовсім недалеко до того самого палацу, варто тільки перейти Сож.
Річкова база.
На тій стороні впадає у вічі Іллінська церква кінця 18 ст., єдина старообрядницька і чи не найстаріша у місті.
І ось такий чудовий будинок, який я спочатку прийняв за палац, але це дореволюційний лікарняний корпус.
Церква і лікарня разом:
А оце уже сам палац:
На цій стороні від Сожа утворили штучне русло, яке використовують як гребний канал.
А по той бік - цивілізація та бетон. Звертає на себе увагу оглядова вежа у парку:
Двір Іллінської церкви, як часто буває зі старообрядницькими храмами, виявився закритим, тож довелось обмежуватись видами із-за паркану.
Ну а підніжжя його щедро розмальоване нашими старими знайомими:
І на завершення цієї частини - гомельська білка. Так, їх багато у парках багатьох міст, але позують на камеру далеко не всі. І от як не закохатись у таке дивовижне граціозне створіння?
З неї і почнемо огляд Гомеля нетуристичного. Узагалі якщо більшість із наведених тут мною місць відомі як мінімум його мешканцям, то от це якраз таки обійстя навіть вони, здається, не знають: як розпитував дорогу, відправляли кудись не туди чи просто дивувались, а навіщо мені іподром, а чи він діє узагалі, та і що там такого, а там насправді…
…Богуславський фільварок, що веде свою історію ще з 1838 року. Закладений тими ж Румянцевими, які дуже тісно пов’язані з містом, хоча садиба тут існувала орієнтовно ще з 18 ст.
Від фільварку збереглось декілька атмосферних дореволюційних будівель. Найвиразнішою, як на мене, є ось ця - зараз тут засідає представництво олімпійського комітету у Гомельській області.
Також є пару характерно продовгуватих конюшень, які і нині виконують свої початкові функції. Кінний завод у колишньому помісті заснували ще у 20-х роках 20 ст.
Коники не надто раді незнайомцям.
Більшість споруд іподрому, новітніх, знаходиться по той бік ставків, туди я не ходив (і таки да, іподром діючий і один з найкращих у країні).
Просто понад трасою - іще одна конюшня.
Дорогою до цивілізації виглядів ще костьол, новозбудований, проте симпатичний.
І отаку баришню.
Далі відправився шукати монастир по той бік залізниці. Як і скрізь у Білорусі, у місті повно дерев’яних хатинок, деякі зуміли зберегти усю свою стародавню чарівність.
Власне монастир видно ще здалеку, він помітно виділяється на тлі стандартних висоток.
Він чоловічий, заснований також відносно недавно, у 1994 році. А от головний храм, Свято-Нікольський, на 90 років старший.
Дорогою до монастиря є стріт-арт, який одночасно рекламує своїх авторів. Ну а що, робота хороша, мені не шкода.
Ця ж контора розписала і декілька будинків уже в центрі.
Є у місті і інші цікаві мурали.
Робота на честь Станіслава Шабуневського, архітектора більшості найгарніших будинків середмістя, спроектованих на зламі 19-20 століть. Самого його у 30-ті роки згноїли у радянських таборах…
Ну а тепер перемістимось уже на південь міста, у Новобілицький район, що аж на іншому березі річки Сож. Тут варто оглянути парк «Пруди». Здавалось би звичайна зона відпочинку у звичайному спальному районі… Але завдяки доглянутості, симпатичній церкві і фонтану на ставку тут хочеться залишитись надовго. Ні разу не пошкодував, що заїхав так далеко.
Фонтан додає певної ізюминки парку.
Навіть типові висотки над водою виглядають цілком пристойно.
На диво умиротворена і приємна місцина.
Паркові мешканці.
Храм теж новобуд, на місці зруйнованої за совєтів старої церкви. Досить симпатично декорований, а то сучасна архітектура - в основному таке щось…
Уже цілком банальна інсталяція, але тут вона під колір парку.
Назад до центру добирався з пересадками, щоби поклацати усяке цікаве, що зустрічав по дорозі.
Естетика промзони.
Рись - один із символів міста.
Іще будинки з чудесними віконницями.
Власне, звідти уже зовсім недалеко до того самого палацу, варто тільки перейти Сож.
Річкова база.
На тій стороні впадає у вічі Іллінська церква кінця 18 ст., єдина старообрядницька і чи не найстаріша у місті.
І ось такий чудовий будинок, який я спочатку прийняв за палац, але це дореволюційний лікарняний корпус.
Церква і лікарня разом:
А оце уже сам палац:
На цій стороні від Сожа утворили штучне русло, яке використовують як гребний канал.
А по той бік - цивілізація та бетон. Звертає на себе увагу оглядова вежа у парку:
Двір Іллінської церкви, як часто буває зі старообрядницькими храмами, виявився закритим, тож довелось обмежуватись видами із-за паркану.
Ну а підніжжя його щедро розмальоване нашими старими знайомими:
І на завершення цієї частини - гомельська білка. Так, їх багато у парках багатьох міст, але позують на камеру далеко не всі. І от як не закохатись у таке дивовижне граціозне створіння?