Мінськ, ч. 2. Старе місто і бібліотека
Як уже говорилось раніше, Мінськ був практично знищений у роки Другої Світової і відбудовувався ледве не з нуля. Але якимось дивом у центрі міста збереглося пару компактних зон історичної забудови, які пережили і війну, і подальші реставрації, наслідки яких іноді бувають ще гіршими.
Більший за площею район має назву Верхнє місто, він обмежений берегом Свіслочі, площею 8 березня, вулицями Леніна та Інтернаціональною. З нього і почнемо.
Історично район знаходився на південь від Мінського замку. Основна забудова постала у 18 ст., а ратуша з’явилась ще у 15-ому. У 1851 році її розібрали (на думку тодішнього імператора Миколи І, вона не вписувалась в забудову площі). Відновили у 2003 році, будівля використовується як виставкова зала і для різних урочистих заходів.
Квітковий годинник під ратушею:
У Верхньому місті в тому чи іншому вигляді збереглося кілька старовинних храмів, але пощастило не всім. Уніатська церква Святого Духу 1730-х років кілька разів перебудовувалась, а у 1936 її підірвали. У 2009-11 роках церкву відбудували як дитячу філармонію. Конструкція передбачає можливість спуститись у підвал і оглянути автентичний фундамент і склеп - усе що лишилось від історичної будівлі.
Бароковому костьолу св. Йосипа 1652 р. пощастило більше, він вистояв, хоч і в сильно зміненому виді. Але релігійних функцій уже не виконує, всередині - архів.
Іще один католицький храм, костьол при монастирі бернардинок, став православним кафедральним собором.
Через дорогу від нього збудували духовну академію.
Верхнє місто, на перший погляд, невелике за площею, але варто тільки заглибитись у нього і тоді - бродити хоч і не одну годину. На заплутаних рельєфних вуличках немісцевому мешканцю можна й заблукати.
З-поміж інших, вижило тут і декілька дерев’яних хат, які для Мінська узагалі рідкість.
У святковий день на районі проводиться чимало масових заходів, люди просто гуляють. Людей було аж занадто багато, що не дало в повній мірі насолодитись атмосферою історичного куточку.
Не знаю що це, але вже туди хочу на наступний раз.
Є тут будинки збережені і вдало відреставровані.
А є щось таке собі.
Крайня від річки вулиця, Зибицька, узагалі новозбудована, зі стилізацією під старовину.
Види на Зибицьку з протилежного берега Свіслочі:
Іще пару загальних планів Верхнього міста:
Частково історична забудова збереглась і на південний захід від району. По-перше, це Кафедральний собор Діви Марії, що кидається у вічі через дорогу від ратуші. Один з небагатьох костьолів, що й нині є католицьким. Збудований в 1700-10 роках, у радянські часи використовувався як гараж і будинок фізкультурника. За Незалежності Білорусі відреставрований і повернутий вірянам.
І житлові дореволюційні будинки. Вул. Інтернаціональна:
Вул. Неміга (названа іменем річки, яка в процесі розбудови міста повністю пішла під землю). Нині уся вулиця - це сучасна стилізація, місцями не дуже вдала:
Церква Петра і Павла 1612 року.
За церквою - історичний район Раківське передмістя, де також можна надибати атмосферні будинки і інші старовинні артефакти.
Другий після Верхнього міста добре збережений район має назву Троїцьке передмістя. Знаходиться на іншому боці Свіслочі. На нього відкриваються чудові види із зеленої зони біля палацу спорту:
Фотки із цікавим освітленням як компенсація за похмуру погоду, яка здебільшого переслідувала мене у Білорусі.
На Троїцькому також колись була маса храмів (звідки і назва), од яких лишились тільки перебудована синагога і келії одного з монастирів. На відміну від Верхнього міста, це у більшій мірі просто житловий район, тому людей тут поменше буде.
Але і його заплутаними вулицями можна трішки поблукати.
Ну а тепер повернемось із давнини у Мінськ сучасний.
Чи могли б ви уявити собі, що одним із символів міста може стати бібліотека (не замок якийсь там, не ратуша…)? Навіть не тільки міста, а й цілої країни? У Білорусі так зробити змогли. Національна бібліотека, до усього іншого, зображена на найбільшій за номіналом купюрі нового зразка - 500 рублів.
Знаходиться на північний схід від центру, збудована у 2002-06 роках. Архітектурна форма знайшла своїх як прихильників, так і противників, але однозначно нікого не залишила байдужим. Раптом що, це називається ромбокубооктаедр:)
Велетенська статуя Франциска Скоріни коло входу, кількість пам’ятників і ступінь ушанування його у Білорусі узагалі зашкалюють.
Але головною принадою бібліотеки для туристів є обладнаний оглядовий майданчик на її даху, на який можна піднятись за помірну плату і побачити панораму міста.
І пофіг, що звідси не видно ніяких архітектурних пам’яток, із висоти 23 поверхів майже все виглядає чудово:)
Зверніть увагу на розміри парків навколо. Зелених зон у місті вкрай багато, що дозволяє відчувати Мінськ затишним і чистим, а не задушливим мегаполісом.
На схід від бібліотеки квартали ще добудовуються і поки не виглядають фотогенічними.
Висотки з національним орнаментом.
За спальним районом ховається новобудована церква Всіх Святих. Далі буде.
Більший за площею район має назву Верхнє місто, він обмежений берегом Свіслочі, площею 8 березня, вулицями Леніна та Інтернаціональною. З нього і почнемо.
Історично район знаходився на південь від Мінського замку. Основна забудова постала у 18 ст., а ратуша з’явилась ще у 15-ому. У 1851 році її розібрали (на думку тодішнього імператора Миколи І, вона не вписувалась в забудову площі). Відновили у 2003 році, будівля використовується як виставкова зала і для різних урочистих заходів.
Квітковий годинник під ратушею:
У Верхньому місті в тому чи іншому вигляді збереглося кілька старовинних храмів, але пощастило не всім. Уніатська церква Святого Духу 1730-х років кілька разів перебудовувалась, а у 1936 її підірвали. У 2009-11 роках церкву відбудували як дитячу філармонію. Конструкція передбачає можливість спуститись у підвал і оглянути автентичний фундамент і склеп - усе що лишилось від історичної будівлі.
Бароковому костьолу св. Йосипа 1652 р. пощастило більше, він вистояв, хоч і в сильно зміненому виді. Але релігійних функцій уже не виконує, всередині - архів.
Іще один католицький храм, костьол при монастирі бернардинок, став православним кафедральним собором.
Через дорогу від нього збудували духовну академію.
Верхнє місто, на перший погляд, невелике за площею, але варто тільки заглибитись у нього і тоді - бродити хоч і не одну годину. На заплутаних рельєфних вуличках немісцевому мешканцю можна й заблукати.
З-поміж інших, вижило тут і декілька дерев’яних хат, які для Мінська узагалі рідкість.
У святковий день на районі проводиться чимало масових заходів, люди просто гуляють. Людей було аж занадто багато, що не дало в повній мірі насолодитись атмосферою історичного куточку.
Не знаю що це, але вже туди хочу на наступний раз.
Є тут будинки збережені і вдало відреставровані.
А є щось таке собі.
Крайня від річки вулиця, Зибицька, узагалі новозбудована, зі стилізацією під старовину.
Види на Зибицьку з протилежного берега Свіслочі:
Іще пару загальних планів Верхнього міста:
Частково історична забудова збереглась і на південний захід від району. По-перше, це Кафедральний собор Діви Марії, що кидається у вічі через дорогу від ратуші. Один з небагатьох костьолів, що й нині є католицьким. Збудований в 1700-10 роках, у радянські часи використовувався як гараж і будинок фізкультурника. За Незалежності Білорусі відреставрований і повернутий вірянам.
І житлові дореволюційні будинки. Вул. Інтернаціональна:
Вул. Неміга (названа іменем річки, яка в процесі розбудови міста повністю пішла під землю). Нині уся вулиця - це сучасна стилізація, місцями не дуже вдала:
Церква Петра і Павла 1612 року.
За церквою - історичний район Раківське передмістя, де також можна надибати атмосферні будинки і інші старовинні артефакти.
Другий після Верхнього міста добре збережений район має назву Троїцьке передмістя. Знаходиться на іншому боці Свіслочі. На нього відкриваються чудові види із зеленої зони біля палацу спорту:
Фотки із цікавим освітленням як компенсація за похмуру погоду, яка здебільшого переслідувала мене у Білорусі.
На Троїцькому також колись була маса храмів (звідки і назва), од яких лишились тільки перебудована синагога і келії одного з монастирів. На відміну від Верхнього міста, це у більшій мірі просто житловий район, тому людей тут поменше буде.
Але і його заплутаними вулицями можна трішки поблукати.
Ну а тепер повернемось із давнини у Мінськ сучасний.
Чи могли б ви уявити собі, що одним із символів міста може стати бібліотека (не замок якийсь там, не ратуша…)? Навіть не тільки міста, а й цілої країни? У Білорусі так зробити змогли. Національна бібліотека, до усього іншого, зображена на найбільшій за номіналом купюрі нового зразка - 500 рублів.
Знаходиться на північний схід від центру, збудована у 2002-06 роках. Архітектурна форма знайшла своїх як прихильників, так і противників, але однозначно нікого не залишила байдужим. Раптом що, це називається ромбокубооктаедр:)
Велетенська статуя Франциска Скоріни коло входу, кількість пам’ятників і ступінь ушанування його у Білорусі узагалі зашкалюють.
Але головною принадою бібліотеки для туристів є обладнаний оглядовий майданчик на її даху, на який можна піднятись за помірну плату і побачити панораму міста.
І пофіг, що звідси не видно ніяких архітектурних пам’яток, із висоти 23 поверхів майже все виглядає чудово:)
Зверніть увагу на розміри парків навколо. Зелених зон у місті вкрай багато, що дозволяє відчувати Мінськ затишним і чистим, а не задушливим мегаполісом.
На схід від бібліотеки квартали ще добудовуються і поки не виглядають фотогенічними.
Висотки з національним орнаментом.
За спальним районом ховається новобудована церква Всіх Святих. Далі буде.