Гродно сонячне
Примхлива історія поставилась досить лояльно до колишнього королівського міста, особливо у жорстокому 20 столітті. У 1941 році радянські, а в 1944 - нацистські війська полишали його майже без бою, і у Гродно зберігся чудовий історичний центр. Наді мною ж змилостивилась погода: по обіді дощ скінчився, а іноді й проглядало сонце.
Отже, друга частина прогулянки Гродно буде присвячена центру і, на закуску, панорамам. Але почну я з кінця, а саме з наймилішого пам’ятника у світі, який я ледве не пропустив (чого потім би собі не пробачив). Ось воно, моє тотемне створіння:)
«Жабка-падарожніца» знаходиться на вулиці Ожешко, що з’єднує залізничний вокзал і центр. По вулиці можна надибати ще трохи цікавого, наприклад, музей історії міста, який привертає увагу своєю будівлею - це колись поширений тип ремісничих будиночків, який дійшов до нас аж з другої половини 18 ст.
Свято-Покровський собор-корабель, 1905-15 рр.
Будинок-музей власне Елізи Ожешко, білоруської польськомовної письменниці, яка прожила у ньому майже 40 років.
Утопаючий у винограді університетський корпус.
Свято наближається…
Стріт-арт в одному із підземних переходів.
Перед площею Леніна (бачите характерну коробку міськвиконкому на горизонті?) є великий парк ім. Жилібера, доглянутий та мальовничий.
Особливо мені сподобалась його південна частина, що являє собою окультурену долину струмка.
По той бік міськради - іще один парк зі струмком, Швейцарська долина. Незважаючи на претензійну назву, виглядає він менш ефектно.
Позіхашки.
За парком крізь зачинені ворота можна позаглядати на архієрейський двір, що складається з палацу Валицьких 18 ст., флігелю та домової церкви. Останню звели у 2007 році на місці іншого флігеля, незважаючи на протести містян, чим порушили композиційну цілісність садиби.
Палац.
Церква-новобуд.
Купідончик.
Пішохідна вулиця у центрі - Савецкая.
Совкова топоніміка, як на мене, особливо ріже вуха по відношенню до красивого європейського міста. Правда, у Гродно на початку минулого року був цілий прорив (як для Білорусі), для деяких вулиць продублювали історичні назви. Тим більше який вибір хоча б для цієї - Віленська, Домініканська, Соборна.
Герб міста.
Радянська вулиця закінчується Радянською таки ж площею, яка симпатична і сама по собі, і архітектурою, серед якої виділяється фарний костьол Святого Франциска Ксаверія.
Бароковий храм був закладений єзуїтами ще у 1678 році. Одну з веж прикрашає годинник, що перекочував на неї із гродненської ратуші, зруйнованої у 18 ст. Механізм годинника діє з 15 ст.
Коло входу трошки була реставрація.
Ще однією особливістю міста є велика тюрма просто в центрі. Вона займає колишні келії монастиря при костьолі ще з 19 ст.
Поруч з костьолом втулилась класична аптека-музей.
З тильної сторони храму знаходиться гродненська римо-католицька єпархія з навдивовижу затишним двориком.
Якщо продовжувати рухатись у тому ж напрямку, знайдемо іще один костел, колишнього монастиря бригіток. Він старіший, 1634-42 років, оточений масивними монастирськими стінами.
Навколо повно дореволюційних будинків.
Але повернемось на площу і дійдемо до третього костьолу - також барокового, також від колишнього монастиря (бернардинців), і найстарішого із трьох - 1595-1618 років.
Через дорогу - драматичний театр, одна із найбільш виразних будівель середмістя. Чудовисько ще те, як на мене. Скульптурна композиція перед фасадом також упорота.
Будиночок колишнього річкового вокзалу, нині кафе-бар.
Ну а тепер пора через міст, за обіцяними видами і панорамами.
Із дерев’яної хатинки зробили рятувальну станцію.
Якщо повернутись лицем до центру, по праву руку буде залізничний міст і храми на старому кладовищі.
Свято-Марфинська церква, із якої я вранці почав огляд міста.
І католицька капличка, до якої так і не дійшов.
По ліву руку буде черговий парк, традиційно чистий і мальовничий, ще й з джерельцем.
Від парку краще видно обидва замки. Старий і Новий, в одному кадрі й роздільно.
Від переходу між замками до води ведуть східці.
На максимальному зумі виглядів ще й шось таке. Виявилось, то тура - збільшена копія середньовічної шахової фігурки, знайденої при розкопках на Замковій горі.
Піднімемось на шляхопровід над магістраллю, звідки найкраще видно центр.
І наостанок, все разом в одній панорамі.
Отже, друга частина прогулянки Гродно буде присвячена центру і, на закуску, панорамам. Але почну я з кінця, а саме з наймилішого пам’ятника у світі, який я ледве не пропустив (чого потім би собі не пробачив). Ось воно, моє тотемне створіння:)
«Жабка-падарожніца» знаходиться на вулиці Ожешко, що з’єднує залізничний вокзал і центр. По вулиці можна надибати ще трохи цікавого, наприклад, музей історії міста, який привертає увагу своєю будівлею - це колись поширений тип ремісничих будиночків, який дійшов до нас аж з другої половини 18 ст.
Свято-Покровський собор-корабель, 1905-15 рр.
Будинок-музей власне Елізи Ожешко, білоруської польськомовної письменниці, яка прожила у ньому майже 40 років.
Утопаючий у винограді університетський корпус.
Свято наближається…
Стріт-арт в одному із підземних переходів.
Перед площею Леніна (бачите характерну коробку міськвиконкому на горизонті?) є великий парк ім. Жилібера, доглянутий та мальовничий.
Особливо мені сподобалась його південна частина, що являє собою окультурену долину струмка.
По той бік міськради - іще один парк зі струмком, Швейцарська долина. Незважаючи на претензійну назву, виглядає він менш ефектно.
Позіхашки.
За парком крізь зачинені ворота можна позаглядати на архієрейський двір, що складається з палацу Валицьких 18 ст., флігелю та домової церкви. Останню звели у 2007 році на місці іншого флігеля, незважаючи на протести містян, чим порушили композиційну цілісність садиби.
Палац.
Церква-новобуд.
Купідончик.
Пішохідна вулиця у центрі - Савецкая.
Совкова топоніміка, як на мене, особливо ріже вуха по відношенню до красивого європейського міста. Правда, у Гродно на початку минулого року був цілий прорив (як для Білорусі), для деяких вулиць продублювали історичні назви. Тим більше який вибір хоча б для цієї - Віленська, Домініканська, Соборна.
Герб міста.
Радянська вулиця закінчується Радянською таки ж площею, яка симпатична і сама по собі, і архітектурою, серед якої виділяється фарний костьол Святого Франциска Ксаверія.
Бароковий храм був закладений єзуїтами ще у 1678 році. Одну з веж прикрашає годинник, що перекочував на неї із гродненської ратуші, зруйнованої у 18 ст. Механізм годинника діє з 15 ст.
Коло входу трошки була реставрація.
Ще однією особливістю міста є велика тюрма просто в центрі. Вона займає колишні келії монастиря при костьолі ще з 19 ст.
Поруч з костьолом втулилась класична аптека-музей.
З тильної сторони храму знаходиться гродненська римо-католицька єпархія з навдивовижу затишним двориком.
Якщо продовжувати рухатись у тому ж напрямку, знайдемо іще один костел, колишнього монастиря бригіток. Він старіший, 1634-42 років, оточений масивними монастирськими стінами.
Навколо повно дореволюційних будинків.
Але повернемось на площу і дійдемо до третього костьолу - також барокового, також від колишнього монастиря (бернардинців), і найстарішого із трьох - 1595-1618 років.
Через дорогу - драматичний театр, одна із найбільш виразних будівель середмістя. Чудовисько ще те, як на мене. Скульптурна композиція перед фасадом також упорота.
Будиночок колишнього річкового вокзалу, нині кафе-бар.
Ну а тепер пора через міст, за обіцяними видами і панорамами.
Із дерев’яної хатинки зробили рятувальну станцію.
Якщо повернутись лицем до центру, по праву руку буде залізничний міст і храми на старому кладовищі.
Свято-Марфинська церква, із якої я вранці почав огляд міста.
І католицька капличка, до якої так і не дійшов.
По ліву руку буде черговий парк, традиційно чистий і мальовничий, ще й з джерельцем.
Від парку краще видно обидва замки. Старий і Новий, в одному кадрі й роздільно.
Від переходу між замками до води ведуть східці.
На максимальному зумі виглядів ще й шось таке. Виявилось, то тура - збільшена копія середньовічної шахової фігурки, знайденої при розкопках на Замковій горі.
Піднімемось на шляхопровід над магістраллю, звідки найкраще видно центр.
І наостанок, все разом в одній панорамі.