Вінничина інкогніта: Оратівський район
Цього разу мій маршрут пролягав в один з найбільш екзотичних та маловідомих районів Вінницької області - Оратівський. Не доїжджаючи райцентру, схожу з автобуса в селі Чагів і пішки йду дорогою наліво. Уже хвилин через 20 ходу покажуться хатки наступного села, Малої Ростівки, а ще хвилин через 5 я побачу те, заради чого сюди їхав і з чистою совістю скажу «Вау».
Неоготичний, подібний до замку диво-палац у Подільській глибинці - чудово збережений, таємничий і навіть містичний.
Відомо, що його збудували на замовлення російського генерала Заботіна у 1901-04 роках. І… майже все. Містику можна вбачити навіть у тому, що у царській армії такого генерала не було (а здавалось би, це ж не голка якась у копиці сіна, а цілий генерал). Тому припускають, що мова йдеться про Олександра ЗаботКіна, який вислужився до відповідного чину, правда, лише у 1917 році.
Десь під кінець радянської епохи чи на початку Незалежності тут був центр реабілітації наркоманів, від якого залишились великі букви над головним фасадом.
Палац оздоблений кількома скульптурами, найпевніше, новітніми. Хоча припускають, що леви автентичні.
У 90-ті роки його викупив якийсь бізнесмен, але через кілька років зник, як і охоронці. Але територія так само відносно доглянута, вікна цілі… Заглянувши в одне із них, можна побачити велику кімнату із дуже специфічними зеленими стільцями. Народна мова пов’язує їх з масонами, отже, усяких містифікацій і припущень щодо цього місця стає ще більше.
Левики на задньому дворі куди спокійніші.
Поруч - руїна будинку культури, архітектори якого явно хотіли стилістично наслідувати палац.
Якщо пройти головною вулицею села далі, знайдемо дерев’яну церкву козацького стилю, ще 1778 року. Донедавна вона була руїною, на знімках виглядала такою, як на мене, що вже не підлягає порятунку. Ось фото користувача Maxim Ritus із Вікімапії, десь 2-річної давнини.
Але потім сталось неймовірне - церкву почали відбудовувати. Фінансує цей процес місцевий фермер, який бажає лишатись неназваним (не роби людям добра, і не отримаєш зла).
Так вона виглядала у червні 2017 року. На мою думку, досить суперечливо, бо її по факту просто обшили новими дошками, і вся атмосферність та автентичність утрачена. Але все ж дочекаємось кінця реставрації, там ще розписи обіцяли відновити…
Узагалі ж, як для села на менш ніж 300 душ та у глушині, мати дві пам’ятки у такому стані - Мала Ростівка неймовірно крута!
Став на виїзді з села.
Так само пішки вертаюсь у Чагів, який, окрім наявної автобусної зупинки, має також власний палац. Ну це як сказати… Поки ще має.
Якщо про садибу у Малій Ростівці є хоч трохи даних, то про Чагів - іще менше. Краєзнавець Д. Антонюк пише, що місцеві називають власником пана Яновського, хоча у 1864 році село належало Грущинському. Так чи інакше, його історія ведеться з другої половини 19 ст. і скоро, найпевніше, обірветься…
Вишуканий декор дерев’яного ґанку, як характерна ознака закопанського стилю - модернового з етнічними елементами.
Років 15 тому звідси у сусіднє нове приміщення виїхала школа, і палац почав стрімко руйнуватись. Довелось прочитати в Інтернеті, як місцеві розохочували дітей лазити у відверто аварійну споруду - виламали сходи на другий поверх(!), а у вікні повісили дохлого пса(!!!). Я не знаю усієї передісторії, тому утримаюсь від радикальних суджень і скажу м’яко: хворі виродки.
І да, сходи таки виламані.
А так місце явно було популярним серед підростаючого покоління, судячи з тотально обписаних стін. Там в основному тільки похабщина, звісно.
Але найцікавіше всередині, це все ж не підліткові каракулі, а велика зала прямо по курсу від центрального входу.
Неймовірно, але якимось дивом під стелею досі вижила автентична ліпнина.
Старовинну піч у куті вирвали з м’ясом.
Ну і в інших кімнатах узагалі жах.
Біля палацу вціліло пару будинків, що, найпевніше, були господарськими спорудами. В одному явно хтось живе.
Уже майже раритетне маркування на складі.
Більше у тому Чагові робити нема чого… Церква в звичайній хаті.
Хіба що помилуватись природою, благо, хоч вона виручає.
Лелека маскується.
Із Чагова я вирушив у райцентр, Оратів, про який розкажу наступного разу.
Неоготичний, подібний до замку диво-палац у Подільській глибинці - чудово збережений, таємничий і навіть містичний.
Відомо, що його збудували на замовлення російського генерала Заботіна у 1901-04 роках. І… майже все. Містику можна вбачити навіть у тому, що у царській армії такого генерала не було (а здавалось би, це ж не голка якась у копиці сіна, а цілий генерал). Тому припускають, що мова йдеться про Олександра ЗаботКіна, який вислужився до відповідного чину, правда, лише у 1917 році.
Десь під кінець радянської епохи чи на початку Незалежності тут був центр реабілітації наркоманів, від якого залишились великі букви над головним фасадом.
Палац оздоблений кількома скульптурами, найпевніше, новітніми. Хоча припускають, що леви автентичні.
У 90-ті роки його викупив якийсь бізнесмен, але через кілька років зник, як і охоронці. Але територія так само відносно доглянута, вікна цілі… Заглянувши в одне із них, можна побачити велику кімнату із дуже специфічними зеленими стільцями. Народна мова пов’язує їх з масонами, отже, усяких містифікацій і припущень щодо цього місця стає ще більше.
Левики на задньому дворі куди спокійніші.
Поруч - руїна будинку культури, архітектори якого явно хотіли стилістично наслідувати палац.
Якщо пройти головною вулицею села далі, знайдемо дерев’яну церкву козацького стилю, ще 1778 року. Донедавна вона була руїною, на знімках виглядала такою, як на мене, що вже не підлягає порятунку. Ось фото користувача Maxim Ritus із Вікімапії, десь 2-річної давнини.
Але потім сталось неймовірне - церкву почали відбудовувати. Фінансує цей процес місцевий фермер, який бажає лишатись неназваним (не роби людям добра, і не отримаєш зла).
Так вона виглядала у червні 2017 року. На мою думку, досить суперечливо, бо її по факту просто обшили новими дошками, і вся атмосферність та автентичність утрачена. Але все ж дочекаємось кінця реставрації, там ще розписи обіцяли відновити…
Узагалі ж, як для села на менш ніж 300 душ та у глушині, мати дві пам’ятки у такому стані - Мала Ростівка неймовірно крута!
Став на виїзді з села.
Так само пішки вертаюсь у Чагів, який, окрім наявної автобусної зупинки, має також власний палац. Ну це як сказати… Поки ще має.
Якщо про садибу у Малій Ростівці є хоч трохи даних, то про Чагів - іще менше. Краєзнавець Д. Антонюк пише, що місцеві називають власником пана Яновського, хоча у 1864 році село належало Грущинському. Так чи інакше, його історія ведеться з другої половини 19 ст. і скоро, найпевніше, обірветься…
Вишуканий декор дерев’яного ґанку, як характерна ознака закопанського стилю - модернового з етнічними елементами.
Років 15 тому звідси у сусіднє нове приміщення виїхала школа, і палац почав стрімко руйнуватись. Довелось прочитати в Інтернеті, як місцеві розохочували дітей лазити у відверто аварійну споруду - виламали сходи на другий поверх(!), а у вікні повісили дохлого пса(!!!). Я не знаю усієї передісторії, тому утримаюсь від радикальних суджень і скажу м’яко: хворі виродки.
І да, сходи таки виламані.
А так місце явно було популярним серед підростаючого покоління, судячи з тотально обписаних стін. Там в основному тільки похабщина, звісно.
Але найцікавіше всередині, це все ж не підліткові каракулі, а велика зала прямо по курсу від центрального входу.
Неймовірно, але якимось дивом під стелею досі вижила автентична ліпнина.
Старовинну піч у куті вирвали з м’ясом.
Ну і в інших кімнатах узагалі жах.
Біля палацу вціліло пару будинків, що, найпевніше, були господарськими спорудами. В одному явно хтось живе.
Уже майже раритетне маркування на складі.
Більше у тому Чагові робити нема чого… Церква в звичайній хаті.
Хіба що помилуватись природою, благо, хоч вона виручає.
Лелека маскується.
Із Чагова я вирушив у райцентр, Оратів, про який розкажу наступного разу.