Тростянець
Розташований на півдорозі між Сумами та Охтиркою Тростянець навряд можна вважати широко відомим містом. Хоча воно веде свою історію з 1660 року і має ряд цікавих пам’яток та розкішний дендропарк. І головне, що зовсім нетипово для сучасної України, це все знаходиться в чудовому стані.
Мера міста навіть обрали людиною року 2016, і він не так давно катав областями і проводив лекції, як зліпити з гівна цукерку у складний час добитись таких чудових результатів у скромному невеликому місті (як розумієте, там не тільки пам’ятки довели до ладу).
У Тростянця ще є проблеми, які заважають йому стати геть туристичним центром, а саме мала кількість нормальних закладів харчування, неможливість завчасно купити квитки на автостанції, а також неадекватний міський транспорт. Але те що зроблено, усе одно вражає.
Центральною пам’яткою міста є круглий двір - унікальна у своєму роді садиба-манеж 1749 року, за формою нагадує фортецю. Збудована братами Надаржинськими, нині - найстаріша цивільна споруда північно-східної України.
За наступних власників міста, Голіциних, тут організували цирк та стайні. Останній дореволюційний ремонт проводився у 1905 році. В радянські часи всередині жили люди, був склад. У 2007 році розпочато реставрацію, яка, очевидно, триває і досі.
Стандартний будинок культури через дорогу.
Поруч з Круглим двором стоїть класицистичний палац 18 ст., збудований князем Василем Голіциним. Після нього садибою володів цукрозаводчик Кеніг, який вніс свої корективи в її вигляд.
Зараз всередині квартируються музеї - шоколаду та краєзнавчий.
У палаці, схоже, непогано збережені інтер’єри, але це не точно. Бо варто було туди зайти, як нас вигнала ссаними ганчірками якась злюща лярва, мотивуючи тим, що вони готуються там до якогось концерту (стільчики виставляли…). І Тростянець туристичний помер для мене остаточно. Всередині я встиг клацнути тільки раз.
Тому просто прогуляємось парком, оглядаючи основний фасад палацу.
В екстер’єрі збереглись статуетки-путті, леви і багато ліпнини.
Крізь парк повз Круглий двір та палац проходить алея закоханих.
Вона закінчується вишуканою альтанкою з видом на озеро Сажалка.
Іще поруч з палацом є Благовіщенська церква, у змішаному стилі між класицизмом і бароко. Збудована в 1750 році, вона є найстарішим храмом міста.
Дорогою від церкви до автовокзалу та вокзалу кидаються в очі старовинні промислові споруди, які залишились тут з часів Леопольда Кеніга.
Природною пам’яткою міста є дендропарк «Нескучне», заснований тими ж Надаржинськими на початку 19 ст. Знаходиться на західній околиці міста, куди ми добирались пішки із-за вищезазначеної дурості міського транспорту.
Декомунізація крокує Тростянцем.
Цікавий тєрємок по дорозі.
Ставок перед парком.
І один із входів.
Річечка Тростинка.
Композиційною основою парку є три штучні озера в долині Тростинки.
Як і архітектурні пам’ятки, дендропарк доглянутий. Тут чисто та охайно, оновлені рибацькі причали, розчищені дороги.
Хтось тільки вилупився…
…а інші уже давно літають цією чудовою місциною.
А це просто вуж, який намагався ковтнути цілу жабу, тому був неповоротким і потрапив у кадр.
По мірі заглиблення у парк озера стають більш дикими.
Доріжка закінчується гротом німф - штучним утворенням 1809 року, збудованим за князя Голіцина. Тут давались театральні вистави, і так, «німфи» там теж виступали.
Погляд всередину гроту згори.
Коло другого виходу з парку, зі сторони лікарні, є модерний палац Кеніга 1911 року. З радянських часів тут лісодослідна станція.
Господарська споруда лісгоспу.
Ще однією цікавинкою парку є 400-літній дуб, але незважаючи на вказівники та позначку у навігаторі, це містичне дерево так і не було знайдено:) Тому просто вертаємось назад іншим берегом.
Зомбатор на тій стороні.
І просто погляд на уже знайомі озера з іншого ракурсу.
Окрім дендропарку, в центрі міста ще є просто парк, ім. Чайковського. Відносно скромний, він усе одно акуратний і затишний. Там цікаві скульптури, озерце з островом, дитячі розваги.
Багато персонажів казок.
Деякі упороті.
Маші більше не відсипати:D
Якщо рухатись від парку убік виїзду на Охтирку, знайдемо останню на сьогодні пам’ятку - Вознесенську церкву 1913 року, збудовану у русько-візантійському стилі.
Мера міста навіть обрали людиною року 2016, і він не так давно катав областями і проводив лекції, як зліпити з гівна цукерку у складний час добитись таких чудових результатів у скромному невеликому місті (як розумієте, там не тільки пам’ятки довели до ладу).
У Тростянця ще є проблеми, які заважають йому стати геть туристичним центром, а саме мала кількість нормальних закладів харчування, неможливість завчасно купити квитки на автостанції, а також неадекватний міський транспорт. Але те що зроблено, усе одно вражає.
Центральною пам’яткою міста є круглий двір - унікальна у своєму роді садиба-манеж 1749 року, за формою нагадує фортецю. Збудована братами Надаржинськими, нині - найстаріша цивільна споруда північно-східної України.
За наступних власників міста, Голіциних, тут організували цирк та стайні. Останній дореволюційний ремонт проводився у 1905 році. В радянські часи всередині жили люди, був склад. У 2007 році розпочато реставрацію, яка, очевидно, триває і досі.
Стандартний будинок культури через дорогу.
Поруч з Круглим двором стоїть класицистичний палац 18 ст., збудований князем Василем Голіциним. Після нього садибою володів цукрозаводчик Кеніг, який вніс свої корективи в її вигляд.
Зараз всередині квартируються музеї - шоколаду та краєзнавчий.
У палаці, схоже, непогано збережені інтер’єри, але це не точно. Бо варто було туди зайти, як нас вигнала ссаними ганчірками якась злюща лярва, мотивуючи тим, що вони готуються там до якогось концерту (стільчики виставляли…). І Тростянець туристичний помер для мене остаточно. Всередині я встиг клацнути тільки раз.
Тому просто прогуляємось парком, оглядаючи основний фасад палацу.
В екстер’єрі збереглись статуетки-путті, леви і багато ліпнини.
Крізь парк повз Круглий двір та палац проходить алея закоханих.
Вона закінчується вишуканою альтанкою з видом на озеро Сажалка.
Іще поруч з палацом є Благовіщенська церква, у змішаному стилі між класицизмом і бароко. Збудована в 1750 році, вона є найстарішим храмом міста.
Дорогою від церкви до автовокзалу та вокзалу кидаються в очі старовинні промислові споруди, які залишились тут з часів Леопольда Кеніга.
Природною пам’яткою міста є дендропарк «Нескучне», заснований тими ж Надаржинськими на початку 19 ст. Знаходиться на західній околиці міста, куди ми добирались пішки із-за вищезазначеної дурості міського транспорту.
Декомунізація крокує Тростянцем.
Цікавий тєрємок по дорозі.
Ставок перед парком.
І один із входів.
Річечка Тростинка.
Композиційною основою парку є три штучні озера в долині Тростинки.
Як і архітектурні пам’ятки, дендропарк доглянутий. Тут чисто та охайно, оновлені рибацькі причали, розчищені дороги.
Хтось тільки вилупився…
…а інші уже давно літають цією чудовою місциною.
А це просто вуж, який намагався ковтнути цілу жабу, тому був неповоротким і потрапив у кадр.
По мірі заглиблення у парк озера стають більш дикими.
Доріжка закінчується гротом німф - штучним утворенням 1809 року, збудованим за князя Голіцина. Тут давались театральні вистави, і так, «німфи» там теж виступали.
Погляд всередину гроту згори.
Коло другого виходу з парку, зі сторони лікарні, є модерний палац Кеніга 1911 року. З радянських часів тут лісодослідна станція.
Господарська споруда лісгоспу.
Ще однією цікавинкою парку є 400-літній дуб, але незважаючи на вказівники та позначку у навігаторі, це містичне дерево так і не було знайдено:) Тому просто вертаємось назад іншим берегом.
Зомбатор на тій стороні.
І просто погляд на уже знайомі озера з іншого ракурсу.
Окрім дендропарку, в центрі міста ще є просто парк, ім. Чайковського. Відносно скромний, він усе одно акуратний і затишний. Там цікаві скульптури, озерце з островом, дитячі розваги.
Багато персонажів казок.
Деякі упороті.
Маші більше не відсипати:D
Якщо рухатись від парку убік виїзду на Охтирку, знайдемо останню на сьогодні пам’ятку - Вознесенську церкву 1913 року, збудовану у русько-візантійському стилі.