Черкаси-1. Архітектура і природа
Ви, напевно, ніколи не були в Черкасах? І навіть не розглядали їх як варіант, куди б можна поїхати на день-два? А може, ще й вичитали десь, що там нема чого дивитись, сама промзона і совкові будинки-коробки…
І дарма так, скажу я вам, ой дарма… Черкаси не просто сподобались - це чарівне і комфортне місто з його безмежними парками, історичною архітектурою і, звісно, «морем» стало для мене одним із найприємніших відкриттів року, що минув. А коробки-панельки є навіть у тих же Кам’янці і Львові.
А почну я розповідь про місто з того, чого взагалі не очікуєш надибати в центральній Україні - розкішного піщаного пляжу.
Від готелю я одразу ж вирушив до водосховища, і воно перевершило навіть найоптимістичніші мої очікування. Берег виявився обладнаним, чистим і культурним; людей, на противагу отим усім Затокам, мало. А тепла і чиста вода без сильної течії і хвиль довершила образ одного з найкращих пляжів, які я бачив, при тому, що свого часу обмотав значний шмат кримського узбережжя.
Не знаю, чи це вийшло природнім шляхом, чи місцеві умільці підхімічили, але вода не поцвіла, як майже всюди на кінець серпня, в тому числі і в інших районах міста.
Понад затокою стоїть церква Андрія Первозванного цікавої архітектурної форми.
Іще ближче до цивілізації - пара старовинних будинків.
Цей позначений на карті як пам’ятка архітектури.
Перемістимось у протилежний, північно-західний кінець міста. Тут знаходиться парк Сосновий Бір, який тільки нещодавно позбувся совкової назви «Ювілейний». Він величезний (50 гектарів!), з купою місць розваг, штучних водойм, місточків і стежинок. Не впевнений, що я побачив усе цікаве, що там є.
Ставок з русалонькою.
Природно, що тут мешкає маса білок, часом досить сміливих, бо діти місцевих мешканців їх підгодовують із рук. А діти дегенератів кидають камінням. Кожному своє.
Точка обміну книжками.
З оглядової площадки відкривається вид на Дніпро та його острівці. По ліву руку - найдовша в Україні гребля-міст, що веде аж на той бік водосховища.
Від парку рухаюсь в сторону центру. Так має виглядати енергонезалежність від вугілля Бомбасу.
Подорожуючи Україною, ви могли бачити православні церкви, костели, лаври, мечеті, синагоги… А як щодо буддистського храму?
«Білий лотос» - найбільший у Європі буддистський комплекс, який включає, окрім усього іншого, школу бойових мистецтв та йоги. На екскурсію всередину я не вписався по часу, та і не планував, але і ззовні роздивлятись його дуже цікаво.
Правда, слов’яни-буддисти більше схожі на гопників. І виглядом, і повадками:)
Іще далі, знову ж таки на березі Дніпра, знаходиться черговий парк - Долина Троянд. Купа фонтанів на радість дітлашні і краєвиди Черкаського моря додаються.
Можна піднятись на місцевий Пагорб Слави та подивитись на парк згори.
Ну і у всі інші сторони. Там класно.
Свято-Троїцький собор.
Однією із візитівок Черкас сміливо можна назвати бульвар Шевченка - зелену зону, яка проходить крізь усе місто паралельно береговій лінії.
Будинки понад бульваром.
В цьому красені засіла похоронна контора…
Абсолютно геніальна штуковина, яка обдає перехожих мікроскопічним дощем.
Особливо була актуальна в тодішню спеку, од якої прибалділи навіть голуби. А от зараз, в холод, згадувати про неї приємно…
Облрада.
Соборна площа.
Інша сторона облради, з боку Хрещатику (ага, у Черкасах є свій Хрещатик).
…на якому зосереджено масу історичних чи просто красивих будівель.
Безумовно, найвідоміший будинок міста - колишній готель Слов’янський авторства Владислава Городецького.
Як це завжди у нього виходило, будівля прекрасна як в цілісному виді, так і в кожній деталі.
Музичне училище, колишня чоловіча гімназія - іще одна робота Городецького. На жаль, із-за дерев його не можна зняти у нормальному ракурсі.
Через дорогу і трохи нижче - будинок 1890-х років, що належав єврейському купцю Школьникову.
Із скверика поруч можна поглянути на Долину Троянд під дещо іншим ракурсом.
РАГС.
Вертаюсь в сторону Хрещатика…
Іще одна тутешня цікавинка - колишній комерційний банк. Нині будівлю займає редакція місцевої газети і музей В. Симоненка (кімната у редакції, де він працював). Гігантська вивіска газетярів на вишуканому кованому балкончику дуже засмучує.
По сусідству - аптека-музей.
Це просто діюча аптека, частково стилізована під старовину.
У Соборному парку, як не дивно, знаходиться собор. Зведений у 1994-2002 роках на місці кладовища і церкви, зруйнованої за совєтів. Є найвищим православним храмом в Україні (74 м).
Інтер’єр.
Яскрава церква на мікрорайоні Перемога.
Іще один (але все одно не останній) парк Перемога знаходиться на виїзді на Смілу. Тут є зоопарк, меморіальний комплекс та тінисті алеї понад доглянутим ставочком.
Я потрапив туди якраз під якийсь етнотреш.
На сьогодні про Черкаси все. Далі буде.
І дарма так, скажу я вам, ой дарма… Черкаси не просто сподобались - це чарівне і комфортне місто з його безмежними парками, історичною архітектурою і, звісно, «морем» стало для мене одним із найприємніших відкриттів року, що минув. А коробки-панельки є навіть у тих же Кам’янці і Львові.
А почну я розповідь про місто з того, чого взагалі не очікуєш надибати в центральній Україні - розкішного піщаного пляжу.
Від готелю я одразу ж вирушив до водосховища, і воно перевершило навіть найоптимістичніші мої очікування. Берег виявився обладнаним, чистим і культурним; людей, на противагу отим усім Затокам, мало. А тепла і чиста вода без сильної течії і хвиль довершила образ одного з найкращих пляжів, які я бачив, при тому, що свого часу обмотав значний шмат кримського узбережжя.
Не знаю, чи це вийшло природнім шляхом, чи місцеві умільці підхімічили, але вода не поцвіла, як майже всюди на кінець серпня, в тому числі і в інших районах міста.
Понад затокою стоїть церква Андрія Первозванного цікавої архітектурної форми.
Іще ближче до цивілізації - пара старовинних будинків.
Цей позначений на карті як пам’ятка архітектури.
Перемістимось у протилежний, північно-західний кінець міста. Тут знаходиться парк Сосновий Бір, який тільки нещодавно позбувся совкової назви «Ювілейний». Він величезний (50 гектарів!), з купою місць розваг, штучних водойм, місточків і стежинок. Не впевнений, що я побачив усе цікаве, що там є.
Ставок з русалонькою.
Природно, що тут мешкає маса білок, часом досить сміливих, бо діти місцевих мешканців їх підгодовують із рук. А діти дегенератів кидають камінням. Кожному своє.
Точка обміну книжками.
З оглядової площадки відкривається вид на Дніпро та його острівці. По ліву руку - найдовша в Україні гребля-міст, що веде аж на той бік водосховища.
Від парку рухаюсь в сторону центру. Так має виглядати енергонезалежність від вугілля Бомбасу.
Подорожуючи Україною, ви могли бачити православні церкви, костели, лаври, мечеті, синагоги… А як щодо буддистського храму?
«Білий лотос» - найбільший у Європі буддистський комплекс, який включає, окрім усього іншого, школу бойових мистецтв та йоги. На екскурсію всередину я не вписався по часу, та і не планував, але і ззовні роздивлятись його дуже цікаво.
Правда, слов’яни-буддисти більше схожі на гопників. І виглядом, і повадками:)
Іще далі, знову ж таки на березі Дніпра, знаходиться черговий парк - Долина Троянд. Купа фонтанів на радість дітлашні і краєвиди Черкаського моря додаються.
Можна піднятись на місцевий Пагорб Слави та подивитись на парк згори.
Ну і у всі інші сторони. Там класно.
Свято-Троїцький собор.
Однією із візитівок Черкас сміливо можна назвати бульвар Шевченка - зелену зону, яка проходить крізь усе місто паралельно береговій лінії.
Будинки понад бульваром.
В цьому красені засіла похоронна контора…
Абсолютно геніальна штуковина, яка обдає перехожих мікроскопічним дощем.
Особливо була актуальна в тодішню спеку, од якої прибалділи навіть голуби. А от зараз, в холод, згадувати про неї приємно…
Облрада.
Соборна площа.
Інша сторона облради, з боку Хрещатику (ага, у Черкасах є свій Хрещатик).
…на якому зосереджено масу історичних чи просто красивих будівель.
Безумовно, найвідоміший будинок міста - колишній готель Слов’янський авторства Владислава Городецького.
Як це завжди у нього виходило, будівля прекрасна як в цілісному виді, так і в кожній деталі.
Музичне училище, колишня чоловіча гімназія - іще одна робота Городецького. На жаль, із-за дерев його не можна зняти у нормальному ракурсі.
Через дорогу і трохи нижче - будинок 1890-х років, що належав єврейському купцю Школьникову.
Із скверика поруч можна поглянути на Долину Троянд під дещо іншим ракурсом.
РАГС.
Вертаюсь в сторону Хрещатика…
Іще одна тутешня цікавинка - колишній комерційний банк. Нині будівлю займає редакція місцевої газети і музей В. Симоненка (кімната у редакції, де він працював). Гігантська вивіска газетярів на вишуканому кованому балкончику дуже засмучує.
По сусідству - аптека-музей.
Це просто діюча аптека, частково стилізована під старовину.
У Соборному парку, як не дивно, знаходиться собор. Зведений у 1994-2002 роках на місці кладовища і церкви, зруйнованої за совєтів. Є найвищим православним храмом в Україні (74 м).
Інтер’єр.
Яскрава церква на мікрорайоні Перемога.
Іще один (але все одно не останній) парк Перемога знаходиться на виїзді на Смілу. Тут є зоопарк, меморіальний комплекс та тінисті алеї понад доглянутим ставочком.
Я потрапив туди якраз під якийсь етнотреш.
На сьогодні про Черкаси все. Далі буде.