Брутальне містечко Турбів
Турбів відноситься до Липовецького району Вінницької області, але з самої Вінниці сюди добиратись ближче і простіше, ніж з райцентру. Назва селища походить від імені кочового племені турпіїв, але погодьтесь, є в ній щось таке, турбінно-промислово-заводське.
І як не дивно, зміст відповідає такій трактовці назви - велику частину Турбова займають промислові об’єкти, як діючі, так і закинуті, які чудно контрастують з неймовірно гарною тутешньою природою. Тому не дивно, що першим, що я тут зняв, був живописний затоплений кар’єр на тлі одного із заводів.
З моєю слабкістю щодо озер у кар’єрах, уже саме воно було б достатньою причиною сюди їхати.
Кар’єр знаходиться за тупиковою залізничною станцією, закритою у 2015 році. На станції звертає на себе увагу старовинна вежа.
Хотілось би звісно, аби це виявилась башта якогось прадавнього замку, але скоріш за все - просто старенька водонапірничка.
І чому я не здивований, що всередині смітник?
Пристанційний ставочок.
По інший бік від траси знаходиться лісопарк (уже набагато більше ліс, ніж парк), де, як стверджує Педівікія, ледь не сотня дубів по 200-300 років віком.
Руїни цукрового заводу.
У центрі містечка заслуговує уваги велике водосховище на річці Десна.
Це не та Десна, яка надихала Довженка, а її маленька подільська тезка, яку часто для відмінності називають Десенка.
То була моя перша зустріч з Десенкою, і вона сходу стала моєю улюбленицею завдяки пологим берегам, од яких зовсім неважко виїхати велосипедом. Окрім того, за мостом-греблею від водосховища вона дарує просто фантастичні пейзажі. Цю долину можна сміливо назвати найгарнішим місцем Турбова.
Качине сімейство одразу збагнуло, що від всяких мудаків треба триматись подалі.
Гребля і труба цукрового заводу за нею.
Схоже, я випадково попалив секретну козячу штаб-квартиру:)
Вид з мосту на водоспад.
В сторону від русла річки зроблені ставки.
Чапля.
Якщо рухатись далі трасою на північ, можна надибати сучасну церкву.
Контраст сільської ідилії і промзони.
Місце для закоханих.
Якщо ж поїхати дорогою на захід, там ви знайдете чудову дерев’яну церкву другої половини 19 ст.
Церква дещо рятує скромну архітектурну спадщину селища, яка була сильно понищена ще за татарських набігів, а решту доламали більшовики в 1918-20 роках.
Зазвичай сільські храми закриті, і мені залишається їх хіба що поцілувати в замОк, але цього разу пощастило зазирнути всередину.
Далі траса ще раз виходить до водосховища. І в центрі, і тут на берегах було повно відпочиваючих, що, як на мене, досить похвально.
На виїзді з Турбова у сторону Вінниці знаходиться село з ще однією «технічною» назвою - Приборівка (хоча назва походить від «при бору», але все ж:)). Приборівка не входила до мого маршруту, але вже по ходу мою увагу привернула церква, яку добре видно ще здалеку.
Церква дерев’яна, зведена в 1905 році.
Також в селі є геть поцвіла річка Ковилка.
І ставок з ну дуже підозрілим кольором води.
Прощальний погляд на Приборівку з вінницької траси.
І як не дивно, зміст відповідає такій трактовці назви - велику частину Турбова займають промислові об’єкти, як діючі, так і закинуті, які чудно контрастують з неймовірно гарною тутешньою природою. Тому не дивно, що першим, що я тут зняв, був живописний затоплений кар’єр на тлі одного із заводів.
З моєю слабкістю щодо озер у кар’єрах, уже саме воно було б достатньою причиною сюди їхати.
Кар’єр знаходиться за тупиковою залізничною станцією, закритою у 2015 році. На станції звертає на себе увагу старовинна вежа.
Хотілось би звісно, аби це виявилась башта якогось прадавнього замку, але скоріш за все - просто старенька водонапірничка.
І чому я не здивований, що всередині смітник?
Пристанційний ставочок.
По інший бік від траси знаходиться лісопарк (уже набагато більше ліс, ніж парк), де, як стверджує Педівікія, ледь не сотня дубів по 200-300 років віком.
Руїни цукрового заводу.
У центрі містечка заслуговує уваги велике водосховище на річці Десна.
Це не та Десна, яка надихала Довженка, а її маленька подільська тезка, яку часто для відмінності називають Десенка.
То була моя перша зустріч з Десенкою, і вона сходу стала моєю улюбленицею завдяки пологим берегам, од яких зовсім неважко виїхати велосипедом. Окрім того, за мостом-греблею від водосховища вона дарує просто фантастичні пейзажі. Цю долину можна сміливо назвати найгарнішим місцем Турбова.
Качине сімейство одразу збагнуло, що від всяких мудаків треба триматись подалі.
Гребля і труба цукрового заводу за нею.
Схоже, я випадково попалив секретну козячу штаб-квартиру:)
Вид з мосту на водоспад.
В сторону від русла річки зроблені ставки.
Чапля.
Якщо рухатись далі трасою на північ, можна надибати сучасну церкву.
Контраст сільської ідилії і промзони.
Місце для закоханих.
Якщо ж поїхати дорогою на захід, там ви знайдете чудову дерев’яну церкву другої половини 19 ст.
Церква дещо рятує скромну архітектурну спадщину селища, яка була сильно понищена ще за татарських набігів, а решту доламали більшовики в 1918-20 роках.
Зазвичай сільські храми закриті, і мені залишається їх хіба що поцілувати в замОк, але цього разу пощастило зазирнути всередину.
Далі траса ще раз виходить до водосховища. І в центрі, і тут на берегах було повно відпочиваючих, що, як на мене, досить похвально.
На виїзді з Турбова у сторону Вінниці знаходиться село з ще однією «технічною» назвою - Приборівка (хоча назва походить від «при бору», але все ж:)). Приборівка не входила до мого маршруту, але вже по ходу мою увагу привернула церква, яку добре видно ще здалеку.
Церква дерев’яна, зведена в 1905 році.
Також в селі є геть поцвіла річка Ковилка.
І ставок з ну дуже підозрілим кольором води.
Прощальний погляд на Приборівку з вінницької траси.