Остер. Місто шматочка церкви
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Дводенну вилазку на Чернігівщину я завершував у місті Остер, яке погано в’язалося з рештою її пунктів як логічно, так і в транспортному плані, але річ у тім, що воно взагалі розташоване незручно, і їхати сюди треба або спеціально, або вже ніколи. Без розкачки пішов до головної пам’ятки міста, Юрієвої божниці, що на південній околиці за 1 км від автовокзалу.
Місто вперше згадується в літописі 1098 року, тоді ж почалося будівництво Михайлівської церкви княжого замку за указом Володимира Мономаха. У 12 ст. вона була прикрашена фресками за бажанням Юрія Долгорукого, якому тоді належав Остер. Будівля страждала ще під час княжих міжусобиць, а в 1240 була остаточно спустошена монголо-татарами. Служби в ній відновилися лише в 1695 р., але вже на межі 18-19 ст. більшу частину її розібрали через аварійний стан. До наших днів дійшла тільки аспида, пізніше законсервована.
2. Таким чином це навіть не ціла церква, а незначний її шматочок. Але пам’яток домонгольського зодчества у нас настільки мало, що й це - неабияка цінність. До того ж, єдиний вцілілий хоча би фрагментарно зразок Переяславської архітектурної школи.
3. Навпроти неї знаходиться могила М. Константиновича (який дослідив божницю в кінці 19 ст. і написав про неї книгу; поховали його тут за його ж заповітом) та військовий меморіал.
4.
5. Дозвіл на зйомку від сторожа отримав.
6. Під дахом аспиди можна розгледіти ті самі фрески 12 ст., але само собою, я туди не потрапив. Але краще так, ніж як вона була відкрита напризволяще кілька років тому і служила сховком для місцевих маргіналів. Мені ж залишалося роздивлятися зовнішні деталі, зокрема ту саму специфічну візантійську кладку, яку не сплутаєш ні з чим.
7.
8. Та написи із серії «тут був Вася», певно, із усіх віків існування цих стін.
9. Вид із храмового пагорбу (очевидно, давнього городища) такий собі.
10. Вид знизу на храм.
11. Думається, якби не божниця, туристи оминали б Остер взагалі. Крім неї, місто на диво безлике і скромне в архітектурному плані. Хоча як для 6,1 тис. населення і репутації вмираючої глушини, недільного вечора все виглядало досить жваво.
12.
13. Виділяється Воскресенська церква (1845).
14.
15. Навіть радянський будинок культури в такому середовищі тягне на звання солідної пам’ятки.
16. Із раритетним «коси і забивай» на фасаді.
17. Провінційна цікавинка.
18. Сучасний храм. Якщо таке і вистоїть 900 років, такого інтересу, як Юр’єва божниця, навряд викличе.
19. Спустився до Десни, досить широкої та повноводної навіть восени.
20. Над берегом було багато прив’язаних кіз і неприв’язаних собак, тому довелося забиратися геть.
21. Міська рада симпатична.
22. Коледж будівництва та дизайну у дореволюційному будинку. Зі старих споруд ще мала би бути перебудована синагога, яка не попалася на моєму шляху.
23. Ворота як витвір мистецтва:
24. Краєзнавчий музей в неділю теоретично працює, тільки вже за звичною для себе традицією я прийшов запізно, після його закриття.
25. Але там і просто будівля цікава - маєток генерал-лейтенанта Солоніні (1898).
26. Ще одна сучасна церква.
Навіть до 2020 року Остер не був райцентром, підпорядковуючись Козельцю, а тепер увійшов до Чернігівського району. Хоча із Черніговом сполучення відверто кволе, а от на Київ недільного вечора був аншлаг. І тут дуже виручає, що на inbus квиток на цей автобус можна забронювати заздалегідь, і скоро ми всі успішно штурмували затори у Броварах та на перекритих великим крадівництвом ділянках траси в напрямку столиці.
Дводенну вилазку на Чернігівщину я завершував у місті Остер, яке погано в’язалося з рештою її пунктів як логічно, так і в транспортному плані, але річ у тім, що воно взагалі розташоване незручно, і їхати сюди треба або спеціально, або вже ніколи. Без розкачки пішов до головної пам’ятки міста, Юрієвої божниці, що на південній околиці за 1 км від автовокзалу.
Місто вперше згадується в літописі 1098 року, тоді ж почалося будівництво Михайлівської церкви княжого замку за указом Володимира Мономаха. У 12 ст. вона була прикрашена фресками за бажанням Юрія Долгорукого, якому тоді належав Остер. Будівля страждала ще під час княжих міжусобиць, а в 1240 була остаточно спустошена монголо-татарами. Служби в ній відновилися лише в 1695 р., але вже на межі 18-19 ст. більшу частину її розібрали через аварійний стан. До наших днів дійшла тільки аспида, пізніше законсервована.
2. Таким чином це навіть не ціла церква, а незначний її шматочок. Але пам’яток домонгольського зодчества у нас настільки мало, що й це - неабияка цінність. До того ж, єдиний вцілілий хоча би фрагментарно зразок Переяславської архітектурної школи.
3. Навпроти неї знаходиться могила М. Константиновича (який дослідив божницю в кінці 19 ст. і написав про неї книгу; поховали його тут за його ж заповітом) та військовий меморіал.
4.
5. Дозвіл на зйомку від сторожа отримав.
6. Під дахом аспиди можна розгледіти ті самі фрески 12 ст., але само собою, я туди не потрапив. Але краще так, ніж як вона була відкрита напризволяще кілька років тому і служила сховком для місцевих маргіналів. Мені ж залишалося роздивлятися зовнішні деталі, зокрема ту саму специфічну візантійську кладку, яку не сплутаєш ні з чим.
7.
8. Та написи із серії «тут був Вася», певно, із усіх віків існування цих стін.
9. Вид із храмового пагорбу (очевидно, давнього городища) такий собі.
10. Вид знизу на храм.
11. Думається, якби не божниця, туристи оминали б Остер взагалі. Крім неї, місто на диво безлике і скромне в архітектурному плані. Хоча як для 6,1 тис. населення і репутації вмираючої глушини, недільного вечора все виглядало досить жваво.
12.
13. Виділяється Воскресенська церква (1845).
14.
15. Навіть радянський будинок культури в такому середовищі тягне на звання солідної пам’ятки.
16. Із раритетним «коси і забивай» на фасаді.
17. Провінційна цікавинка.
18. Сучасний храм. Якщо таке і вистоїть 900 років, такого інтересу, як Юр’єва божниця, навряд викличе.
19. Спустився до Десни, досить широкої та повноводної навіть восени.
20. Над берегом було багато прив’язаних кіз і неприв’язаних собак, тому довелося забиратися геть.
21. Міська рада симпатична.
22. Коледж будівництва та дизайну у дореволюційному будинку. Зі старих споруд ще мала би бути перебудована синагога, яка не попалася на моєму шляху.
23. Ворота як витвір мистецтва:
24. Краєзнавчий музей в неділю теоретично працює, тільки вже за звичною для себе традицією я прийшов запізно, після його закриття.
25. Але там і просто будівля цікава - маєток генерал-лейтенанта Солоніні (1898).
26. Ще одна сучасна церква.
Навіть до 2020 року Остер не був райцентром, підпорядковуючись Козельцю, а тепер увійшов до Чернігівського району. Хоча із Черніговом сполучення відверто кволе, а от на Київ недільного вечора був аншлаг. І тут дуже виручає, що на inbus квиток на цей автобус можна забронювати заздалегідь, і скоро ми всі успішно штурмували затори у Броварах та на перекритих великим крадівництвом ділянках траси в напрямку столиці.