Атітлан, частина 1. Озеро
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Гватемала має вихід одразу до двох океанів, Тихого та Атлантичного, тим дивніше, що в туристичному плані вона сформувалася найперше як озерний курорт. Ну а серед її озер найвідомішим є Атітлан - велика й на диво мальовнича водойма за 70 км на захід по прямій від столиці. Навколо достатньо як національного колориту у вигляді сіл індіанців майя, так і природної краси. Саме з природи і почну, а конкретно, із самого озера та його околиць, де виділяються три сплячі вулкани.
2. Зважаючи на довжину берегової лінії, поселень на узбережжі немало. Серед них є відомі, такі як Панахачель (і більше схожі на суцільні туристичні ринки, за відгуками), і такі, де поки й кінь не валявся, незважаючи на скажений потенціал. Ми ночували в селі Серро-де-Оро, яке тяжіє більше до других: знайти будиночок для оренди там виявилося реально, а от найближче пристойне кафе існувало лише кілометрів за вісім, пам’ятається. У перший вечір у Серро-де-Оро озеро зустріло нас хмарами, що ховають майже всю красу його берегів:
3. Але на ранок змилувалося. Принаймні стали видимими пагорби на східній стороні:
4. Одним із варіантів перекладу назви «Атітлан» є «місце, де райдуга набуває кольорів», хоча мені здається, це суто для туристів придумали. Жодної райдуги ми так і не побачили, зате початок нового дня подарував нам фантастичний світанок.
5.
6. І як же просто важливо буває опинитися в потрібному місці в потрібний час, адже тривало то дуже коротко. На якийсь момент всі змістовні розмови притихли, поступившись коротким вигукам захоплення й суровому клацанню затворів.
7. На передній план у такому випадку згодиться все, і клумба на нижній терасі, і чиясь чашка.
8. А потім кольори раптом змінилися на такі:
А ще через хвилину вся магія зникла.
9. Загалом оглядати озеро найкраще з човна, тому скоро відправилися в невелику поїздку до сіл на західному березі. Так виглядає «наш» будиночок із води, той, що зліва.
10. 85 тисяч років тому на цьому місці вибухнув супервулкан, попіл із якого розкидало ледь не по всій планеті. З часом утворена ним воронка заповнилася водою, так і утворився Атітлан. Нині він має площу 130 кв. км і невідомо яку глибину: найчастіше пишуть 340 метрів, але точно досі ніхто не виміряв. Так чи інакше, це найглибше озеро в Центральній Америці, та й не кожне море може таким похвалитися.
11. Береги Атітлану - це нерівності кальдери доісторичного вулкану та села, що туляться до води:
12. Невдовзі на південно-західному краю чаші виросли три менші вулкани. Ближче до нас стоїть Толіман (3158 м) з подвійною вершиною, на той момент вкритою хмарами. З-за нього виглядає Атітлан, що з човна здавався меншим, але насправді має 3537 м над рівнем моря.
13. А найбільшим взагалі оманливо здавався сусідній Сан-Педро, 3020 м. До речі, рівень води самого озера - 1562 м, так що відносно берегу вулкани здіймаються не так вже й високо.
14. Але і в тих напрямках, де вони не потрапляють в кадр, береги дуже красиві:
15.
16. Толіман та рибалка.
17. У ранковому тумані все виглядало особливо смачно:
18.
19.
20. Скоро хмара все ж нехотя сповзла з вершин Толіману, а по мірі нашого руху на захід Атітлан зробився видимим уже справа:
21. Кривенька панорама з усіма трьома вулканами:
22. Прибережні села:
23.
24. Із живності відмітилась здоровенна чапля.
25.
26. Погляд назад:
27. І вперед, на село Сан-Педро-ла-Лагуна, першу заплановану зупинку.
28.
29. Села та їх мешканців покажу вже в наступній частині, а тут, як виглядає із них озеро.
30. Ажурні хмарки нижче рівня гір завжди дуже подобаються.
31. Зрозуміло, що на воді повно різних плавзасобів, за якими просто цікаво спостерігати.
32.
33. Сусіднє село, Сан-Хуан-ла-Лагуна.
34. Здалеку вони всі виглядають мальовниче, а от якщо придивитися ближче - то ж просто бідняцькі нетрі:
35. Але є й більш цивільні.
36.
37.
38. І знову бомж-шалаші в районі головної пристані Сан-Хуана.
39.
40. Непарадний берег із рибальськими човниками.
41. Пливемо назад.
42. Сподобався випадковий кадр із бризками від нашого човна.
43. Ще трохи покажу Серро-де-Оро. Як водиться, все потопає у квітах, у такому кліматі це не проблема.
44. А на задньому дворі стигнуть авокадо.
45. Звуки на фото не передати, але точно пам’ятаю, як там постійно лементують птахи. Причому ззовні співуни можуть виглядати дуже скромно, не те що їхні пісні.
46. Востаннє на Атітлан ми подивилися з оглядового майданчика просто десь на дорозі, коли вже їхали на наступну точку. То було метрів 2100 над рівнем моря, і, порівняно з прибережним теплом, там царював дубак. На тлі насиченого приємного початку того дня це здавалося дрібничкою, бо тоді ми ще не знали, скільки пиздеця для нас він приготував.
47. Так само видно вулкани, здалеку не ризикну розпізнати, де який:
48.
49. Поруч простоював автобус. Колись стандартний шкільний у США, у Гватемалі він отримав не тільки друге життя, а й унікальний тюнінг, що тягне на витвір мистецтва. У наступній частині покажу села на узбережжі.
Гватемала має вихід одразу до двох океанів, Тихого та Атлантичного, тим дивніше, що в туристичному плані вона сформувалася найперше як озерний курорт. Ну а серед її озер найвідомішим є Атітлан - велика й на диво мальовнича водойма за 70 км на захід по прямій від столиці. Навколо достатньо як національного колориту у вигляді сіл індіанців майя, так і природної краси. Саме з природи і почну, а конкретно, із самого озера та його околиць, де виділяються три сплячі вулкани.
2. Зважаючи на довжину берегової лінії, поселень на узбережжі немало. Серед них є відомі, такі як Панахачель (і більше схожі на суцільні туристичні ринки, за відгуками), і такі, де поки й кінь не валявся, незважаючи на скажений потенціал. Ми ночували в селі Серро-де-Оро, яке тяжіє більше до других: знайти будиночок для оренди там виявилося реально, а от найближче пристойне кафе існувало лише кілометрів за вісім, пам’ятається. У перший вечір у Серро-де-Оро озеро зустріло нас хмарами, що ховають майже всю красу його берегів:
3. Але на ранок змилувалося. Принаймні стали видимими пагорби на східній стороні:
4. Одним із варіантів перекладу назви «Атітлан» є «місце, де райдуга набуває кольорів», хоча мені здається, це суто для туристів придумали. Жодної райдуги ми так і не побачили, зате початок нового дня подарував нам фантастичний світанок.
5.
6. І як же просто важливо буває опинитися в потрібному місці в потрібний час, адже тривало то дуже коротко. На якийсь момент всі змістовні розмови притихли, поступившись коротким вигукам захоплення й суровому клацанню затворів.
7. На передній план у такому випадку згодиться все, і клумба на нижній терасі, і чиясь чашка.
8. А потім кольори раптом змінилися на такі:
А ще через хвилину вся магія зникла.
9. Загалом оглядати озеро найкраще з човна, тому скоро відправилися в невелику поїздку до сіл на західному березі. Так виглядає «наш» будиночок із води, той, що зліва.
10. 85 тисяч років тому на цьому місці вибухнув супервулкан, попіл із якого розкидало ледь не по всій планеті. З часом утворена ним воронка заповнилася водою, так і утворився Атітлан. Нині він має площу 130 кв. км і невідомо яку глибину: найчастіше пишуть 340 метрів, але точно досі ніхто не виміряв. Так чи інакше, це найглибше озеро в Центральній Америці, та й не кожне море може таким похвалитися.
11. Береги Атітлану - це нерівності кальдери доісторичного вулкану та села, що туляться до води:
12. Невдовзі на південно-західному краю чаші виросли три менші вулкани. Ближче до нас стоїть Толіман (3158 м) з подвійною вершиною, на той момент вкритою хмарами. З-за нього виглядає Атітлан, що з човна здавався меншим, але насправді має 3537 м над рівнем моря.
13. А найбільшим взагалі оманливо здавався сусідній Сан-Педро, 3020 м. До речі, рівень води самого озера - 1562 м, так що відносно берегу вулкани здіймаються не так вже й високо.
14. Але і в тих напрямках, де вони не потрапляють в кадр, береги дуже красиві:
15.
16. Толіман та рибалка.
17. У ранковому тумані все виглядало особливо смачно:
18.
19.
20. Скоро хмара все ж нехотя сповзла з вершин Толіману, а по мірі нашого руху на захід Атітлан зробився видимим уже справа:
21. Кривенька панорама з усіма трьома вулканами:
22. Прибережні села:
23.
24. Із живності відмітилась здоровенна чапля.
25.
26. Погляд назад:
27. І вперед, на село Сан-Педро-ла-Лагуна, першу заплановану зупинку.
28.
29. Села та їх мешканців покажу вже в наступній частині, а тут, як виглядає із них озеро.
30. Ажурні хмарки нижче рівня гір завжди дуже подобаються.
31. Зрозуміло, що на воді повно різних плавзасобів, за якими просто цікаво спостерігати.
32.
33. Сусіднє село, Сан-Хуан-ла-Лагуна.
34. Здалеку вони всі виглядають мальовниче, а от якщо придивитися ближче - то ж просто бідняцькі нетрі:
35. Але є й більш цивільні.
36.
37.
38. І знову бомж-шалаші в районі головної пристані Сан-Хуана.
39.
40. Непарадний берег із рибальськими човниками.
41. Пливемо назад.
42. Сподобався випадковий кадр із бризками від нашого човна.
43. Ще трохи покажу Серро-де-Оро. Як водиться, все потопає у квітах, у такому кліматі це не проблема.
44. А на задньому дворі стигнуть авокадо.
45. Звуки на фото не передати, але точно пам’ятаю, як там постійно лементують птахи. Причому ззовні співуни можуть виглядати дуже скромно, не те що їхні пісні.
46. Востаннє на Атітлан ми подивилися з оглядового майданчика просто десь на дорозі, коли вже їхали на наступну точку. То було метрів 2100 над рівнем моря, і, порівняно з прибережним теплом, там царював дубак. На тлі насиченого приємного початку того дня це здавалося дрібничкою, бо тоді ми ще не знали, скільки пиздеця для нас він приготував.
47. Так само видно вулкани, здалеку не ризикну розпізнати, де який:
48.
49. Поруч простоював автобус. Колись стандартний шкільний у США, у Гватемалі він отримав не тільки друге життя, а й унікальний тюнінг, що тягне на витвір мистецтва. У наступній частині покажу села на узбережжі.