Колюча Ліберія і тихий Тихий океан
Нескінченні дощі у джунглях центральної частини Коста-Рики змусили нас швидше тікати в сторону її тихоокеанського узбережжя, куди більш сухого та спекотного. Там нарешті з’явилася змога висушити речі та трохи відпочити на пляжах.
Розповідь про цей регіон почну з Ліберії. Так називається не тільки ущербна африканська країна, а й 67-тисячне місто на північному заході Коста-Рики. Показати його можу лише завдяки збігу обставин - у тутешньому готелі ми провели дві ночі, а я одного ранку прогулявся в центр, аби скласти враження про типове костариканське місто.
2. Хоча по факту воно виявилося зовсім не типовим, зустрівши мене суцільною лінією колючих дротів над парканами, при тому, що країна вважається абсолютно цивілізованою та безпечною. Ми припустили потім, що це пов’язано із близькістю менш благополучної Нікарагуа, а сухопутні кордони в Центральній Америці місцями дуже символічні.
3. В цих ваших інтернетах можна почитати, що Ліберія запам’ятовується білосніжною колоніальною архітектурою, але без поняття, де вони її тут знайшли. Єдине, чим вона реально примітна, - колючими дротами й купами лічильників, виведених назовні.
4. Попавсь.
5. Шопку теж заперли за ґрати, ібо нефіг.
6. Креативне оформлення чийогось двору, або справді такий ненав’язливий маркетинг.
7. Чого у них не відбереш і не сховаєш за парканами й дротами, це загальної квітучості.
8. Фактично у всій Ліберії цікаві лише два маленькі суміжні квартали у самому центрі. Перший повністю зайнятий розкішним білосніжним собором.
9.
10. У другому знаходиться парк. Бачити прикрашену ялинку поруч із пальмами і під пекучим із самого ранку сонцем було дуже сюрреалістично.
11. На тлі решти забудови міста, паркова альтанка виглядає шедевром, як і собор.
12. У цій споруді знаходиться музей провінції Гуанакасте, центром якої є якраз Ліберія.
13. Для очистки совісті пройшов на ринок, позбавлений хоч якого колориту та ще однієї церкви, біля якої не став діставати фотоапарат через місцевих волоцюг, що із зрозумілих мені слів знали лише «мані-мані». Зате надибав трохи стріт-арту, пов’язаного очевидно з історичними віхами Коста-Рики (і неодмінним колючим дротом зверху):
14.
15. Чортівня якась.
16. Герб Ліберії.
17. А над тим усім щебетали-заливалися птахи, у цій країні особливо гучні й численні. Одного зі співаків спіймав у кадр:
18. Чого у міста не відбереш, це зручного розташування. Із півночі над ним нависає національний парк Рінкон де ла В’єха з однойменним вулканом, а в протилежний бік куди не глянь - тихоокеанське узбережжя (кілометрів за 20-40 по прямій). За день встигли побувати на двох пляжах, цивілізованому та дикому. Перший знаходиться у містечку Тамариндо, показово туристичному:
19. Трішки пройшовся і його вуличками. Вілли виглядають дуже привабливо:
20.
21. Є навіть дикий оглядовий майданчик метрів на 60-ти над рівнем пляжу. Із нього добре видно Тихий океан, із яким це у мене було перше побачення.
22.
23. Та ніфігові вілли й особняки. Щоб я так жив, як то кажуть.
24.
25. Хоча… Все ж Тамариндо занадто перенасичене туристами, дороге й досить посереднє в плані ціна/якість. Їздять сюди найбільше із США, так що навіть ціни в прибережних кафе й магазинах переважно в доларах, а не в колонах. І пляжі відносно брудні.
26. Але по фото цього не скажеш. Можна назнімати скільки завгодно канонічних завидних картинок, де не видно всіх описаних мінусів.
27.
28.
29. На океані був відплив саме:
30. Другою точкою для відпочинку обрали мис Punta Cacique, оточений більш дикими пляжами:
31.
32. Хоча цивілізація й сюди наступає.
33. Місцевість навкруги геть суха й несхожа на бачені раніше непролазні зелені джунглі.
34. А пляж хороший, завдяки океану найперше. Тихий океан має грізну репутацію, але мене він зустрів дійсно тихим, лагідним та теплим. Не зрівняти з хвилями Атлантики навколо Мадейри, що хотіли втопити й розхерачити об скелі усе, до чого дотягнуться.
35. Із відвідувачів запам’ятався цей вовкодав, що відважно й гучно дзявкав на усіх великих псів, яких на пляжі було немало.
36. А на околицях - кактуси розміром з дерева, такої ж товщини й потужності:
37.
38. Якраз на підйомі на мис застали захід сонця. Перший над Тихим океаном, його не можна було пропустити.
39.
40. Вечір спускався на заставлену плавзасобами бухту, а це означало, що в Коста-Риці у нас залишався один останній день.
Розповідь про цей регіон почну з Ліберії. Так називається не тільки ущербна африканська країна, а й 67-тисячне місто на північному заході Коста-Рики. Показати його можу лише завдяки збігу обставин - у тутешньому готелі ми провели дві ночі, а я одного ранку прогулявся в центр, аби скласти враження про типове костариканське місто.
2. Хоча по факту воно виявилося зовсім не типовим, зустрівши мене суцільною лінією колючих дротів над парканами, при тому, що країна вважається абсолютно цивілізованою та безпечною. Ми припустили потім, що це пов’язано із близькістю менш благополучної Нікарагуа, а сухопутні кордони в Центральній Америці місцями дуже символічні.
3. В цих ваших інтернетах можна почитати, що Ліберія запам’ятовується білосніжною колоніальною архітектурою, але без поняття, де вони її тут знайшли. Єдине, чим вона реально примітна, - колючими дротами й купами лічильників, виведених назовні.
4. Попавсь.
5. Шопку теж заперли за ґрати, ібо нефіг.
6. Креативне оформлення чийогось двору, або справді такий ненав’язливий маркетинг.
7. Чого у них не відбереш і не сховаєш за парканами й дротами, це загальної квітучості.
8. Фактично у всій Ліберії цікаві лише два маленькі суміжні квартали у самому центрі. Перший повністю зайнятий розкішним білосніжним собором.
9.
10. У другому знаходиться парк. Бачити прикрашену ялинку поруч із пальмами і під пекучим із самого ранку сонцем було дуже сюрреалістично.
11. На тлі решти забудови міста, паркова альтанка виглядає шедевром, як і собор.
12. У цій споруді знаходиться музей провінції Гуанакасте, центром якої є якраз Ліберія.
13. Для очистки совісті пройшов на ринок, позбавлений хоч якого колориту та ще однієї церкви, біля якої не став діставати фотоапарат через місцевих волоцюг, що із зрозумілих мені слів знали лише «мані-мані». Зате надибав трохи стріт-арту, пов’язаного очевидно з історичними віхами Коста-Рики (і неодмінним колючим дротом зверху):
14.
15. Чортівня якась.
16. Герб Ліберії.
17. А над тим усім щебетали-заливалися птахи, у цій країні особливо гучні й численні. Одного зі співаків спіймав у кадр:
18. Чого у міста не відбереш, це зручного розташування. Із півночі над ним нависає національний парк Рінкон де ла В’єха з однойменним вулканом, а в протилежний бік куди не глянь - тихоокеанське узбережжя (кілометрів за 20-40 по прямій). За день встигли побувати на двох пляжах, цивілізованому та дикому. Перший знаходиться у містечку Тамариндо, показово туристичному:
19. Трішки пройшовся і його вуличками. Вілли виглядають дуже привабливо:
20.
21. Є навіть дикий оглядовий майданчик метрів на 60-ти над рівнем пляжу. Із нього добре видно Тихий океан, із яким це у мене було перше побачення.
22.
23. Та ніфігові вілли й особняки. Щоб я так жив, як то кажуть.
24.
25. Хоча… Все ж Тамариндо занадто перенасичене туристами, дороге й досить посереднє в плані ціна/якість. Їздять сюди найбільше із США, так що навіть ціни в прибережних кафе й магазинах переважно в доларах, а не в колонах. І пляжі відносно брудні.
26. Але по фото цього не скажеш. Можна назнімати скільки завгодно канонічних завидних картинок, де не видно всіх описаних мінусів.
27.
28.
29. На океані був відплив саме:
30. Другою точкою для відпочинку обрали мис Punta Cacique, оточений більш дикими пляжами:
31.
32. Хоча цивілізація й сюди наступає.
33. Місцевість навкруги геть суха й несхожа на бачені раніше непролазні зелені джунглі.
34. А пляж хороший, завдяки океану найперше. Тихий океан має грізну репутацію, але мене він зустрів дійсно тихим, лагідним та теплим. Не зрівняти з хвилями Атлантики навколо Мадейри, що хотіли втопити й розхерачити об скелі усе, до чого дотягнуться.
35. Із відвідувачів запам’ятався цей вовкодав, що відважно й гучно дзявкав на усіх великих псів, яких на пляжі було немало.
36. А на околицях - кактуси розміром з дерева, такої ж товщини й потужності:
37.
38. Якраз на підйомі на мис застали захід сонця. Перший над Тихим океаном, його не можна було пропустити.
39.
40. Вечір спускався на заставлену плавзасобами бухту, а це означало, що в Коста-Риці у нас залишався один останній день.