Прогулянка до психушки
Що може бути кращим, ніж пройтися пішки погожого літнього чи зимового дня до психіатричної лікарні? Ні, серйозно, це дуже круто, якщо ви у Вінниці, а поруч Південний Буг. Просто спускаємось вулицею Скалецького від відомого у місті ринку «Урожай». Вулиця поступово стає все вужчою та глухішою, і з усе більшим спуском вниз. І ось, нарешті, - річка.
А далі рушаємо берегом Бугу, як і скрізь, чарівного, тільки місцями засраного. Ми ж у місті…
На тому березі зведені сучасні котеджі.
Місцеві жителі.
За лісом, який смугою тягнеться уздовж річки, стирчить теле-радіо-вежа.
Ці ж місця взимку.
Персональна купальня.
Той момент, коли доріжки на річці протоптані набагато краще, ніж на березі поруч.
Вряди-годи сніговий покрив берегу перетинають струмочки, які не хочуть замерзати навіть у сильний мороз.
Зима - чудовий скульптор.
Недалеко від берегу проходить гряда справжнісіньких скель, хоч і невисоких, з яких, власне, і витікають струмочки. В мороз скелі обросли величезними, більше людського зросту бурульками-сталактитами.
Хтось підгодував пташок.
Дивно, але влітку я знайшов лише один витік зі скель. Решта чи пересохли, чи я їх проминув.
Поступово стежка віддаляється від річки і уходить в ліс. Але і тут не менш красиво.
А далі ми виходимо власне до психушки. Лікарня відкрита ще у 1897 році і нині носить ім’я Ющенка - не того, що бджоляр-президент, а академіка Олександра Ющенка, відомого в певних колах психіатра, що деякий час тут працював.
Адміністративний корпус був зведений у тому ж році.
«Пальми».
Якщо рухатись далі у тому ж напрямку, можна натрапити на парк дивних скульптур.
Ні, це уже територія госпіталю інвалідів війни, а не психлікарні, як би не могло так здатись. Хоча композиції, здається, чудово б до неї вписались. Точніше, я б не здивувався, якби це були роботи пацієнтів дурки:)
Это что за покемон?
Хоча є і багато годних речей.
І етнічної тематики.
Всюди клумби, бесідки, фонтанчики.
Живі голуби маскуються серед глиняних.
Писанки - окрема тема. Їх було тут усього пару штук, але в цьому році звели цілу алею. На момент моїх останніх відвідин вони були ще неготові, відкрились уже восени. Це вагомий привід якось ще раз туди заглянути.
Через територію госпіталю можна вийти на скелю понад річкою.
В цьому місці річка Вишенька (русло справа) впадає в Південний Буг.
Тут прекрасно, як не крути.
Зимова варіація.
Серед покришок і пляшок виживає водяне птаство.
Місце вцілому важко назвати романтичним, бо за спиною знаходиться невелике кладовище лікарні, де поховані її засновник Кузнєцов, ряд інших лікарів та пацієнтів. Ще поодаль -братська могила (сотні їх там!) хворих, знищених в часи Другої Світової. При чому фашисти, які тоді зайняли лікарню собі під штаб, позбавились їх руками персоналу - тодішній головний лікар під їхнім тиском видав розпорядження ввести нещасним повітря у вени.
Річка Вишенька і селище за нею.
З іншого боку до лікарні примикає великий парк, досить занедбаний, як для Вінниці, але все одно популярний і улюблений серед місцевих.
Паркове птаство.
Зі своїми знаннями я признав лише шпака.
І зимово-парковий дружелюбний кошак. Мені ж пора вертатись до цивілізації.
А далі рушаємо берегом Бугу, як і скрізь, чарівного, тільки місцями засраного. Ми ж у місті…
На тому березі зведені сучасні котеджі.
Місцеві жителі.
За лісом, який смугою тягнеться уздовж річки, стирчить теле-радіо-вежа.
Ці ж місця взимку.
Персональна купальня.
Той момент, коли доріжки на річці протоптані набагато краще, ніж на березі поруч.
Вряди-годи сніговий покрив берегу перетинають струмочки, які не хочуть замерзати навіть у сильний мороз.
Зима - чудовий скульптор.
Недалеко від берегу проходить гряда справжнісіньких скель, хоч і невисоких, з яких, власне, і витікають струмочки. В мороз скелі обросли величезними, більше людського зросту бурульками-сталактитами.
Хтось підгодував пташок.
Дивно, але влітку я знайшов лише один витік зі скель. Решта чи пересохли, чи я їх проминув.
Поступово стежка віддаляється від річки і уходить в ліс. Але і тут не менш красиво.
А далі ми виходимо власне до психушки. Лікарня відкрита ще у 1897 році і нині носить ім’я Ющенка - не того, що бджоляр-президент, а академіка Олександра Ющенка, відомого в певних колах психіатра, що деякий час тут працював.
Адміністративний корпус був зведений у тому ж році.
«Пальми».
Якщо рухатись далі у тому ж напрямку, можна натрапити на парк дивних скульптур.
Ні, це уже територія госпіталю інвалідів війни, а не психлікарні, як би не могло так здатись. Хоча композиції, здається, чудово б до неї вписались. Точніше, я б не здивувався, якби це були роботи пацієнтів дурки:)
Это что за покемон?
Хоча є і багато годних речей.
І етнічної тематики.
Всюди клумби, бесідки, фонтанчики.
Живі голуби маскуються серед глиняних.
Писанки - окрема тема. Їх було тут усього пару штук, але в цьому році звели цілу алею. На момент моїх останніх відвідин вони були ще неготові, відкрились уже восени. Це вагомий привід якось ще раз туди заглянути.
Через територію госпіталю можна вийти на скелю понад річкою.
В цьому місці річка Вишенька (русло справа) впадає в Південний Буг.
Тут прекрасно, як не крути.
Зимова варіація.
Серед покришок і пляшок виживає водяне птаство.
Місце вцілому важко назвати романтичним, бо за спиною знаходиться невелике кладовище лікарні, де поховані її засновник Кузнєцов, ряд інших лікарів та пацієнтів. Ще поодаль -братська могила (сотні їх там!) хворих, знищених в часи Другої Світової. При чому фашисти, які тоді зайняли лікарню собі під штаб, позбавились їх руками персоналу - тодішній головний лікар під їхнім тиском видав розпорядження ввести нещасним повітря у вени.
Річка Вишенька і селище за нею.
З іншого боку до лікарні примикає великий парк, досить занедбаний, як для Вінниці, але все одно популярний і улюблений серед місцевих.
Паркове птаство.
Зі своїми знаннями я признав лише шпака.
І зимово-парковий дружелюбний кошак. Мені ж пора вертатись до цивілізації.