Свалява та її околиці
Мій віртуальний тур Закарпаттям потихеньку закінчується, і наостанок хотілось би розказати про відправні точки цієї подорожі, саме із яких була можливість це все побачити.
Отже, Свалява - райцентр у передгір’ї Карпат. Місто настільки багатолюдне, шумне і урбаністичне, що лелеки поселились тут просто на платформі залізничного вокзалу.
Будівля міської ради. Думаю, можна навіть назвати її ратушею.
Центр містечка нічим особливим не вирізняється. Зате церков тут на будь-який смак - усіх конфесій та стилів архітектури.
Дві церкви Різдва Пресвятої Богородиці, і обидві греко-католицькі, ще й стоять майже поруч. Ця 1937 року.
А ця - сучасна, 2010-го.
Ви не повірите, але це теж церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1822 року.
Типовий такий собі костел. Ні, він Успіння Пресвятої Діви Марії.
Але найбільша окраса Сваляви - дерев’яна Свято-Михайлівська церква 1759 року. На жаль, знаходиться вона далеченько від центру або вокзалу, і до неї треба добряче пройтись.
Та найбільш приємне відчуття у Сваляві викликають усе ж не будівлі, а гори. Куди б ви не йшли, у будь-яку сторону світу, на горизонті буде видно їх.
Вирушаємо на північ, у гори, куди, власне, і їде більшість туристів. Перша зупинка - село Солочин, у якому знаходиться санаторій «Квітка Полонини».
Не знаю, як воно там лікуватись, але вид має помпезний, ну і ціни захмарні. Благо, просто бродити територією можна безкоштовно.
Є ставок з лебедями…
…і загін з косулями.
Шарюсь територією.
Традиційні етнічні скульптури.
Східною стороною санаторій виходить просто на берег красивої гірської річки Пині.
Поруч був загін з кіньми. Фотографував здалеку, бо при моєму наближенні коні помітно нервували, а парканчик навколо них не викликає довіри.
Пішки прогулявся із Солочина в Поляну, насолоджуючись місцевими пейзажами.
Селяни ховають сіно під дощем, що якраз розпочався.
А от коза вологостійка:)
Поляна - досить велике село, відоме своїми цілющими мінеральними водами. На їх базі збудовано санаторії, що зараз чи не найбільше формують достаток жителів цих місць.
Сільська школа.
Православна каплиця.
Опецькувате і дуже товариське козеня.
Одразу з Поляни можна підійматись у гори. Потрапити у такі папоротникові зарослі з людський зріст - безцінно.
Панорама села.
Метелик закрився у найбільш непідходящий момент.
Дари природи.
Туристи бувають різні…
У лісах повно грибів, якби ж я ще розбирався в них. Начебто сироїжки, а так - хтозна.
Рижик.
Підосиновик.
А от цьому красеню боятись грибників нема чого:)
Буковий ліс - не тільки джерело цінної деревини, а ще й дуже красиво.
І ще пару краєвидів з полонини на навколишні гори.
Моя закарпатська епопея майже дійшла кінця.
Отже, Свалява - райцентр у передгір’ї Карпат. Місто настільки багатолюдне, шумне і урбаністичне, що лелеки поселились тут просто на платформі залізничного вокзалу.
Будівля міської ради. Думаю, можна навіть назвати її ратушею.
Центр містечка нічим особливим не вирізняється. Зате церков тут на будь-який смак - усіх конфесій та стилів архітектури.
Дві церкви Різдва Пресвятої Богородиці, і обидві греко-католицькі, ще й стоять майже поруч. Ця 1937 року.
А ця - сучасна, 2010-го.
Ви не повірите, але це теж церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1822 року.
Типовий такий собі костел. Ні, він Успіння Пресвятої Діви Марії.
Але найбільша окраса Сваляви - дерев’яна Свято-Михайлівська церква 1759 року. На жаль, знаходиться вона далеченько від центру або вокзалу, і до неї треба добряче пройтись.
Та найбільш приємне відчуття у Сваляві викликають усе ж не будівлі, а гори. Куди б ви не йшли, у будь-яку сторону світу, на горизонті буде видно їх.
Вирушаємо на північ, у гори, куди, власне, і їде більшість туристів. Перша зупинка - село Солочин, у якому знаходиться санаторій «Квітка Полонини».
Не знаю, як воно там лікуватись, але вид має помпезний, ну і ціни захмарні. Благо, просто бродити територією можна безкоштовно.
Є ставок з лебедями…
…і загін з косулями.
Шарюсь територією.
Традиційні етнічні скульптури.
Східною стороною санаторій виходить просто на берег красивої гірської річки Пині.
Поруч був загін з кіньми. Фотографував здалеку, бо при моєму наближенні коні помітно нервували, а парканчик навколо них не викликає довіри.
Пішки прогулявся із Солочина в Поляну, насолоджуючись місцевими пейзажами.
Селяни ховають сіно під дощем, що якраз розпочався.
А от коза вологостійка:)
Поляна - досить велике село, відоме своїми цілющими мінеральними водами. На їх базі збудовано санаторії, що зараз чи не найбільше формують достаток жителів цих місць.
Сільська школа.
Православна каплиця.
Опецькувате і дуже товариське козеня.
Одразу з Поляни можна підійматись у гори. Потрапити у такі папоротникові зарослі з людський зріст - безцінно.
Панорама села.
Метелик закрився у найбільш непідходящий момент.
Дари природи.
Туристи бувають різні…
У лісах повно грибів, якби ж я ще розбирався в них. Начебто сироїжки, а так - хтозна.
Рижик.
Підосиновик.
А от цьому красеню боятись грибників нема чого:)
Буковий ліс - не тільки джерело цінної деревини, а ще й дуже красиво.
І ще пару краєвидів з полонини на навколишні гори.
Моя закарпатська епопея майже дійшла кінця.