Одноденне воскресіння гайворонської Кукушки
У березні 2020 року у зв’язку із введенням локдауна «Укрзалізниця» повністю зупинила пасажирський рух всіх поїздів, відновлення якого почалося лише в перших числах червня. Проте повернення частини рейсів довелося чекати місяці, а деякі особливо невигідні для себе маршрути вони взагалі «загубили», особливо приміські. У тому числі - на всіх трьох пасажирських вузькоколійках. Лише з 14 жовтня і поки на два місяці після півторарічної перерви нарешті рушили поїзди на лінії Гайворон - Рудниця.
Весь цей час мешканці немалої кількості населених пунктів залишаються без важливого транспорту, а життя самих вузькоколійок підтримується лише місцевими громадами, що піднімають шум при кожній спробі демонтажу (а таке трапляється регулярно) і пробують проводити тематичні заходи, як GOODoK_FEST в травні 2021 року у Гайвороні.
1. А в липні із Гайворона визріла навіть повноцінна поїздка, в Бершадь і назад. На цій вузькоколійці я встиг покататися на регулярному рейсі, але тут все ж трохи інше, заточене під туристів і з можливістю подивитися й помацати все що хочеш без підозрілих поглядів із боку залізничників. А найголовніше, що состав мав тягнути не звичний рутинний тепловоз, а паровоз. Справжній, трясця, робочий 70-річний паровоз! Ще й вузькоколійний. Пропустити таке було ніяк не можна.
2. Основною проблемою міста традиційно залишається як туди добратися. Майже в центрі країни, але практично поза всіма транспортними напрямками. Зрештою я приїхав на дизелі із Вінниці, на той момент єдиному пасажирському потязі, що ходить у колись вузловий Гайворон. Дуже неспішно, 163 км за 5,5 годин і прибуває майже опівночі. Одразу ж по прибутті я заселився у знайомий з минулого візиту готель «Нептун». І цього разу вже добре приготувався до нашої зустрічі, взявши плавки. Пляж одразу за готелем так само бомбезний, тому вранці не упустив шансу вдосталь поплавати.
3. Після чого почалапав до вокзалу, де вже йшло приготування до старту. Про Гайворон і його залізничну інфраструктуру я розказував раніше, повторюватися не буду.
4. Той самий тепловоз, що раніше тягав вагони на Рудницю й назад, зараз підігнав їх до станції. Напис «Мамина весна» він отримав після якогось із місцевих музичних фестивалів.
5. Поки прибували ті, хто бронював місця, навколо зібралося немало гайворонців з дітьми. Нині для них самих «кукушка» стала екзотикою.
6. Тим часом підігнали і паровоз. До Бершаді він мав тягнути вагони, розташовуючись мордочкою до них.
7. Саму поїздку організовували не якісь там професійні гіди, а звичайні залізничні ентузіасти, тому місцями щось ішло кострубато й не за планом. Хоча єдиним суттєвим їх провалом я б назвав запізнення разом із більшою частиною групи з Києва більш як на годину, через що всю решту дня доводилося наздоганяти запланований графік. Зате був час роздивитися паровоз у деталях.
8.
9.
10. Виготовили його в 1947-48 роках у Німеччині, власне назва моделі ГР-280 розшифровується як «Германська Репарація». Але табличка набита зовсім інша:
11. Не упустив момент заглянути у кабіну. В голові не вкладається, як таким страшидлом можна керувати, ще й за очікувано пекельної температури повітря.
12. У кабіні тепловоза все значно простіше:
13. Зчеплення вагонів:
14. Вони виготовлені на фабриці Pafawag у Вроцлаві в 1959-60 роках. Молодші за паровоз, та все одно почесного віку, і якої якості - досі на ходу.
15. Клацнув і всередині, до того як усілися пасажири. Цього разу мені дістався вагон з м’якими сидіннями, за місцевими мірками то люкс.
16. Усього було 3 вагони, в яких зайняли всі сидячі місця, це близько сотні учасників. Нарешті вирушили - перетнули міст через Буг і погнали крізь джунглі півдня Вінниччини:
17. Хащі навколо залізниці заростають швидко, а на рейки деінде лягла трава. І на підйомі від річки паровоз почав все дужче буксувати. Поки чекали підмогу, візуалізували «Голубой вагон» завдяки одному із учасників.
18. А на підмогу приїхав той же ТУ, пропхав нас на підйомі і далі залишався в хвості для страховки.
19. Перша запланована зупинка була на станції Устя, де нас нагодували яєчнею з салом, виготовленою прямо в топці паровозу.
20. І на лопаті, та подавали все ж на підносі. Розбір їжі при погляді зверху нагадував якесь ритуальне заклання.
21. Потім нарешті дісталися Бершаді. У підсумку проїхали лише невеликий шмат одного з двох колишніх маршрутів, але для такої поїздки достатньо. Залізничне господарство цього міста я теж показував, хоча тоді упустив робочий семафор і пов’язане з ним причандалля.
22.
23.
24. Зацікавили й оці рейки, що ведуть у якийсь ангар, причому розташовані вони перпендикулярно до лінії і ніхто на них при всьому бажанні з’їхати не зможе.
25. На станції колія роздвоюється, і можна було поспостерігати за маневрами паровоза і тепловоза, що помінялися місцями.
26.
27. Потяг протягнув нас ще трохи далі, до дуже провінційного за виглядом і музикою гоп-гоп кафе, де чекав замовлений обід. Жерли всі в підсумку довго, був час ще раз познімати состав у всяких різних ракурсах.
28.
29. І в квіточках.
30.
31. З місцевим песиком познайомився, водою напоїв, день пройшов не дарма.
32. На зворотньому шляху було кілька планових фотозупинок, біля того ж семафора на станції, а далі на всяких переїздах чи на світлофорах. Відбувається то все так: всі бажаючі робити фото йдуть уперед і стають півколом обабіч рейок, тоді на них суне на повній швидкості поїзд, і його треба якось зловити в кадр. Недосвідчені туристи весь час умудрялися тинятися на фоні, що викликало дикий бугурт у професійних фотографів та відповідні срачі. Мені, з кривими руками й аматорським фотоапаратом в цьому плані легше, якось зняв, та й піде.
33. Шкода тільки, що раз поїзд їхав на захід зранку і на схід ввечері, весь час був проти сонця, і на цій лінії того ніяк не минути. Виходом було би робити тур не в Бершадь, а в протилежну сторону, до Голованівська, але там, кажуть, колії вже геть у поганому стані.
34. Не пам’ятаю на якому за номером фотостопі я вже навчився одночасно однією рукою робити фото у режимі безперервної зйомки, а другою знімав відео на телефон. Роликів у мене вийшло чимало, але всі вертикальні, бо робилися для інстаграмчика. І сюди я зрештою вирішив їх не викладати, бо всунуті в горизонтальний формат вони виглядатимуть вкрай тупо.
35. Головна фотозупинка мала бути на мосту через Буг. Тут вистачало місця всім розосередитись, зокрема цілком легально навіть залізти нагору, що зробив зрештою і я, чого раніше й уявити не міг. Там, до речі, стрьомно, доріжки вузькі, перила тільки з одного краю, особливо важко когось обходити.
36. Зате тут контрове сонце зіграло навіть на користь, осяяло золотом рейки і перетворило їх на таку собі дорогу світла:
37.
38. У цей момент шкода було, що не можна розірватися натроє і знімати це все з різних ракурсів. Доступний був лише один і лічені секунди на те, щоб зреагувати, й зрештою у мене вийшло щось таке:
39. Вечірній Південний Буг на межі двох областей:
40. Вечірній міст.
41. У кінці всього була ще коротка екскурсія в депо. На жаль, не вдалося побачити його головний експонат - автомоторису на базі автомобіля ЗІМ. Нею опікується інший машиніст, який захворів, а без нього навіть відкрити ангар нема кому. Але попри втому ненадовго все ж сходив, бо коли ще можна буде законно туди потрапити?..
42.
43.
Крім ТУшки, що так гарно нас виручила, в депо стоїть один явно неживий тепловоз і двоє робочих. Рухомий склад цілком готовий до відновлення руху, і нарешті його тут дочекалися, але чи надовго?.. В «Укрзалізниці» вічні збитки й вагомі аргументи про нерентабельність руху в купі з постійними суперечками з громадами щодо податків на землю під рейками і компенсацією за пільгові перевезення. Але якщо до рядових роботяг у мене жодних претензій, то «Укрзалізниця» в особі її керівників - кінчений виблядок, що заслуговує лише на презирство. За доведення майже до краху інфраструктури, за вічні запізнення поїздів і незаслужено космічні зарплати топ-менеджменту і всяких наглядових рад. Власне, чого було б очікувати від державної компанії, коли самою державою керують йобані блазні, та все ж. Одного Сірожу Лєщенка здати на органи, вистачило б на відновлення всіх трьох вузькоколійок.
44. У тому числі, взагалі ніяк не використовується їх туристичний потенціал, і такі поїздки залишаються буквально одиничними. Півтора місяці потому я мав би кататися Закарпаттям на «Анці Кушницькій» - єдиній вузькоколійці, на яку не встиг за регулярного руху, але зрештою тур відмінила без пояснень залізниця. Сподіваюся, може, щось вийде наступного року. І думаю додатково анонсувати такі тури в своєму блозі, якщо вони будуть.
45. Ну а після того дня головним подарунком самому собі була можливість одразу повернутися в номер з душем і змити паровозну кіптяву. Виселявся рано і застав світанок над Бугом, просто з вікна:
46. Сама річка в межах міста закута у водосховище, що в таку пору виглядало трохи містично й геть не по-нашому, ніби якась південно-східна Азія. Можливо, коли-небудь я знову сюди повернусь, незважаючи на всі транспортні та інші перепони.
47.
Весь цей час мешканці немалої кількості населених пунктів залишаються без важливого транспорту, а життя самих вузькоколійок підтримується лише місцевими громадами, що піднімають шум при кожній спробі демонтажу (а таке трапляється регулярно) і пробують проводити тематичні заходи, як GOODoK_FEST в травні 2021 року у Гайвороні.
1. А в липні із Гайворона визріла навіть повноцінна поїздка, в Бершадь і назад. На цій вузькоколійці я встиг покататися на регулярному рейсі, але тут все ж трохи інше, заточене під туристів і з можливістю подивитися й помацати все що хочеш без підозрілих поглядів із боку залізничників. А найголовніше, що состав мав тягнути не звичний рутинний тепловоз, а паровоз. Справжній, трясця, робочий 70-річний паровоз! Ще й вузькоколійний. Пропустити таке було ніяк не можна.
2. Основною проблемою міста традиційно залишається як туди добратися. Майже в центрі країни, але практично поза всіма транспортними напрямками. Зрештою я приїхав на дизелі із Вінниці, на той момент єдиному пасажирському потязі, що ходить у колись вузловий Гайворон. Дуже неспішно, 163 км за 5,5 годин і прибуває майже опівночі. Одразу ж по прибутті я заселився у знайомий з минулого візиту готель «Нептун». І цього разу вже добре приготувався до нашої зустрічі, взявши плавки. Пляж одразу за готелем так само бомбезний, тому вранці не упустив шансу вдосталь поплавати.
3. Після чого почалапав до вокзалу, де вже йшло приготування до старту. Про Гайворон і його залізничну інфраструктуру я розказував раніше, повторюватися не буду.
4. Той самий тепловоз, що раніше тягав вагони на Рудницю й назад, зараз підігнав їх до станції. Напис «Мамина весна» він отримав після якогось із місцевих музичних фестивалів.
5. Поки прибували ті, хто бронював місця, навколо зібралося немало гайворонців з дітьми. Нині для них самих «кукушка» стала екзотикою.
6. Тим часом підігнали і паровоз. До Бершаді він мав тягнути вагони, розташовуючись мордочкою до них.
7. Саму поїздку організовували не якісь там професійні гіди, а звичайні залізничні ентузіасти, тому місцями щось ішло кострубато й не за планом. Хоча єдиним суттєвим їх провалом я б назвав запізнення разом із більшою частиною групи з Києва більш як на годину, через що всю решту дня доводилося наздоганяти запланований графік. Зате був час роздивитися паровоз у деталях.
8.
9.
10. Виготовили його в 1947-48 роках у Німеччині, власне назва моделі ГР-280 розшифровується як «Германська Репарація». Але табличка набита зовсім інша:
11. Не упустив момент заглянути у кабіну. В голові не вкладається, як таким страшидлом можна керувати, ще й за очікувано пекельної температури повітря.
12. У кабіні тепловоза все значно простіше:
13. Зчеплення вагонів:
14. Вони виготовлені на фабриці Pafawag у Вроцлаві в 1959-60 роках. Молодші за паровоз, та все одно почесного віку, і якої якості - досі на ходу.
15. Клацнув і всередині, до того як усілися пасажири. Цього разу мені дістався вагон з м’якими сидіннями, за місцевими мірками то люкс.
16. Усього було 3 вагони, в яких зайняли всі сидячі місця, це близько сотні учасників. Нарешті вирушили - перетнули міст через Буг і погнали крізь джунглі півдня Вінниччини:
17. Хащі навколо залізниці заростають швидко, а на рейки деінде лягла трава. І на підйомі від річки паровоз почав все дужче буксувати. Поки чекали підмогу, візуалізували «Голубой вагон» завдяки одному із учасників.
18. А на підмогу приїхав той же ТУ, пропхав нас на підйомі і далі залишався в хвості для страховки.
19. Перша запланована зупинка була на станції Устя, де нас нагодували яєчнею з салом, виготовленою прямо в топці паровозу.
20. І на лопаті, та подавали все ж на підносі. Розбір їжі при погляді зверху нагадував якесь ритуальне заклання.
21. Потім нарешті дісталися Бершаді. У підсумку проїхали лише невеликий шмат одного з двох колишніх маршрутів, але для такої поїздки достатньо. Залізничне господарство цього міста я теж показував, хоча тоді упустив робочий семафор і пов’язане з ним причандалля.
22.
23.
24. Зацікавили й оці рейки, що ведуть у якийсь ангар, причому розташовані вони перпендикулярно до лінії і ніхто на них при всьому бажанні з’їхати не зможе.
25. На станції колія роздвоюється, і можна було поспостерігати за маневрами паровоза і тепловоза, що помінялися місцями.
26.
27. Потяг протягнув нас ще трохи далі, до дуже провінційного за виглядом і музикою гоп-гоп кафе, де чекав замовлений обід. Жерли всі в підсумку довго, був час ще раз познімати состав у всяких різних ракурсах.
28.
29. І в квіточках.
30.
31. З місцевим песиком познайомився, водою напоїв, день пройшов не дарма.
32. На зворотньому шляху було кілька планових фотозупинок, біля того ж семафора на станції, а далі на всяких переїздах чи на світлофорах. Відбувається то все так: всі бажаючі робити фото йдуть уперед і стають півколом обабіч рейок, тоді на них суне на повній швидкості поїзд, і його треба якось зловити в кадр. Недосвідчені туристи весь час умудрялися тинятися на фоні, що викликало дикий бугурт у професійних фотографів та відповідні срачі. Мені, з кривими руками й аматорським фотоапаратом в цьому плані легше, якось зняв, та й піде.
33. Шкода тільки, що раз поїзд їхав на захід зранку і на схід ввечері, весь час був проти сонця, і на цій лінії того ніяк не минути. Виходом було би робити тур не в Бершадь, а в протилежну сторону, до Голованівська, але там, кажуть, колії вже геть у поганому стані.
34. Не пам’ятаю на якому за номером фотостопі я вже навчився одночасно однією рукою робити фото у режимі безперервної зйомки, а другою знімав відео на телефон. Роликів у мене вийшло чимало, але всі вертикальні, бо робилися для інстаграмчика. І сюди я зрештою вирішив їх не викладати, бо всунуті в горизонтальний формат вони виглядатимуть вкрай тупо.
35. Головна фотозупинка мала бути на мосту через Буг. Тут вистачало місця всім розосередитись, зокрема цілком легально навіть залізти нагору, що зробив зрештою і я, чого раніше й уявити не міг. Там, до речі, стрьомно, доріжки вузькі, перила тільки з одного краю, особливо важко когось обходити.
36. Зате тут контрове сонце зіграло навіть на користь, осяяло золотом рейки і перетворило їх на таку собі дорогу світла:
37.
38. У цей момент шкода було, що не можна розірватися натроє і знімати це все з різних ракурсів. Доступний був лише один і лічені секунди на те, щоб зреагувати, й зрештою у мене вийшло щось таке:
39. Вечірній Південний Буг на межі двох областей:
40. Вечірній міст.
41. У кінці всього була ще коротка екскурсія в депо. На жаль, не вдалося побачити його головний експонат - автомоторису на базі автомобіля ЗІМ. Нею опікується інший машиніст, який захворів, а без нього навіть відкрити ангар нема кому. Але попри втому ненадовго все ж сходив, бо коли ще можна буде законно туди потрапити?..
42.
43.
Крім ТУшки, що так гарно нас виручила, в депо стоїть один явно неживий тепловоз і двоє робочих. Рухомий склад цілком готовий до відновлення руху, і нарешті його тут дочекалися, але чи надовго?.. В «Укрзалізниці» вічні збитки й вагомі аргументи про нерентабельність руху в купі з постійними суперечками з громадами щодо податків на землю під рейками і компенсацією за пільгові перевезення. Але якщо до рядових роботяг у мене жодних претензій, то «Укрзалізниця» в особі її керівників - кінчений виблядок, що заслуговує лише на презирство. За доведення майже до краху інфраструктури, за вічні запізнення поїздів і незаслужено космічні зарплати топ-менеджменту і всяких наглядових рад. Власне, чого було б очікувати від державної компанії, коли самою державою керують йобані блазні, та все ж. Одного Сірожу Лєщенка здати на органи, вистачило б на відновлення всіх трьох вузькоколійок.
44. У тому числі, взагалі ніяк не використовується їх туристичний потенціал, і такі поїздки залишаються буквально одиничними. Півтора місяці потому я мав би кататися Закарпаттям на «Анці Кушницькій» - єдиній вузькоколійці, на яку не встиг за регулярного руху, але зрештою тур відмінила без пояснень залізниця. Сподіваюся, може, щось вийде наступного року. І думаю додатково анонсувати такі тури в своєму блозі, якщо вони будуть.
45. Ну а після того дня головним подарунком самому собі була можливість одразу повернутися в номер з душем і змити паровозну кіптяву. Виселявся рано і застав світанок над Бугом, просто з вікна:
46. Сама річка в межах міста закута у водосховище, що в таку пору виглядало трохи містично й геть не по-нашому, ніби якась південно-східна Азія. Можливо, коли-небудь я знову сюди повернусь, незважаючи на всі транспортні та інші перепони.
47.