Крізь джунглі до водоспаду Бурбун
Всередині червня цього року вперше для себе взяв участь у групових покатухах на велосипеді (до того, як істинний інтроверт-соціопат, катав тільки сам). Але час диктує нові умови, у яких транспорт на власній тязі набрав нової ваги, в тому числі і для формату перших посткарантинних екскурсій, чим і скористалися вінницькі «Бідняжки».
1. Базою на вихідні для нас стало село Отроків Новоушицького району на Хмельниччині, дуже цікаве саме по собі, про що пізніше розкажу окремо. У перший день із нього вирушили до водоспаду Бурбун біля села Лисець.
2. Стало це можливо завдяки наявності у Бідняжок ось такого авторського причепу, що дозволяє закинути велосипед туди, куди його не довезеш ні електричками, ні автобусами.
3. Маршрут першого дня був незначним по відстані, але деякі ділянки - тупо жесть, я по такій рвані ще не їздив:) Власне, що добре видно із середньої швидкості.
4. Одразу із Отрокова шлях різко уходить вниз через ліс, дороги ґрунтові й частково підмиті дощами, так що я там після довгої перерви оновив лічильник падінь, і не тільки я. Кінець-кінцем виїхали в долину Ушиці.
5. Річка нині невелика, а от каньйон має могутній, стінки його - наче невисокі гори.
6. Приїхали в село Тимків, зробили фотозупинку біля інстаграмного містка понад Ушицею.
7.
8.
9. Саме село являє собою яскравий зразок сутності застиглої у часі й відірваної від цивілізації.
10.
11.
12. На виїзді - покинуте єврейське кладовище:
13.
14. Далі на нас чекав переїзд до Сокільця, по прямій кілометри 4 усього, але якщо глянути карту, можна помітити, що дороги до нього немає:) Більша частина цієї ділянки була глухою стежкою через болотистий ліс з кропивою до поясу і далась найважче. Лише зрідка стежка давала продихнути, виходячи на відкритий простір:
15.
16. Після чого знову треба було штурмувати кількасот метрів джунглів.
17. Нарешті показався Сокілець (його не варто плутати з тезкою в Немирівському районі), село давнє, але нині майже мертве. Якщо довго вдивлятися в пейзаж нижче, можна помітити одну з покинутих хат:
18.
19. Налякали тваринку.
20. При зведенні Дністровської ГЕС планувалося, що село буде затоплене Ушицею, якій тут усього нічого до впадіння в Дністер. Але прорахувались, його так і не затопило (зате десь затопило, де не планували, ніколи ж такого не було, щоб краща в світі совєцька наука давала такі збої…). Сокілець буквально видерся нагору, але після цих перепитій так і не оговтався.
21. На згадку про колишню велич внизу лишилась могутня Покровська церква 1857 року.
22. …від якої до нормальної дороги на нас чекав пекельний затяжний підйом із каньйону.
23. А далі вже і до Лисця всього нічого. Нас вітають:
24. Зробили непогану касу місцевому гіпермаркету на квасі та морозиві.
25. А там нарешті докотили до головної мети. Водоспад знаходиться на північний захід від села, на річці Бобравка. Якихось метрів 5 висоти, але ж який гарний:
26. Хоча все ж в ідеалі там варто бувати зранку, а не по обіді, тоді краще освітлення і менше людей. Хай місце і відносно невідоме, але в умовах закритих кордонів свою аудиторію вже зібрало. Ну і так як там жодних натяків на роздягальні, туалети та ін. цивілізацію, наші добрі люди засруть все дуже швидко.
27. Воду скаламутили, знову ж таки. Хоч вона й холоднюча, чого не зробиш заради фоточки під водоспадом. На додачу до гострих відчуттів, деякі тіла можуть ненароком стрибнути зверху.
28. Збоку обрисами якусь голову нагадує:
29. На самому водоспаді було дуже світло для витримки, тому відігрався на сусідньому тінистому потічку.
30. Місцеві теж не втрачають момент, підторговують чим можуть. Local food була представлена екзотикою у виді квашених яблук (да, воно їстівне, і навіть всі вижили, хто пробував).
31. Після найдовшого за день відпочинку треба було штурмувати нові висоти, а саме вибратись із долини Бобравки. Крутий підйом компенсують навколишні краєвиди:
32. У червні квіти вкривають землю ледь не суцільним килимом. А я продовжую ненав’язливо рекламувати Поділля у якості найгарнішого регіону України.
33.
34.
35.
36. Вдалині можна розгледіти замикаючу групу.
37. Попереду - заворожуючі концентричні кільця. А то молода кукурудза всього лиш.
38.
39. Згори річкова долина виглядає дуже мальовниче:
40.
41.
42. Прощальний погляд на Лисець.
43.
44. Після якого на нас чекала чесно заслужена найкраща ділянка маршруту, рівна ґрунтова дорога з мінімальним ухилом вниз.
45.
46.
47. Через лісок спустилися уже в знайомий Тимків.
48. За ним залишалося здолати вирішальний шматок серпантину нагору до Отрокова, котрий я на диво спокійно витягнув на малих передачах. Після чого - заслужена вечеря й ночівля у справжньому панському палаці. Далі буде.
1. Базою на вихідні для нас стало село Отроків Новоушицького району на Хмельниччині, дуже цікаве саме по собі, про що пізніше розкажу окремо. У перший день із нього вирушили до водоспаду Бурбун біля села Лисець.
2. Стало це можливо завдяки наявності у Бідняжок ось такого авторського причепу, що дозволяє закинути велосипед туди, куди його не довезеш ні електричками, ні автобусами.
3. Маршрут першого дня був незначним по відстані, але деякі ділянки - тупо жесть, я по такій рвані ще не їздив:) Власне, що добре видно із середньої швидкості.
4. Одразу із Отрокова шлях різко уходить вниз через ліс, дороги ґрунтові й частково підмиті дощами, так що я там після довгої перерви оновив лічильник падінь, і не тільки я. Кінець-кінцем виїхали в долину Ушиці.
5. Річка нині невелика, а от каньйон має могутній, стінки його - наче невисокі гори.
6. Приїхали в село Тимків, зробили фотозупинку біля інстаграмного містка понад Ушицею.
7.
8.
9. Саме село являє собою яскравий зразок сутності застиглої у часі й відірваної від цивілізації.
10.
11.
12. На виїзді - покинуте єврейське кладовище:
13.
14. Далі на нас чекав переїзд до Сокільця, по прямій кілометри 4 усього, але якщо глянути карту, можна помітити, що дороги до нього немає:) Більша частина цієї ділянки була глухою стежкою через болотистий ліс з кропивою до поясу і далась найважче. Лише зрідка стежка давала продихнути, виходячи на відкритий простір:
15.
16. Після чого знову треба було штурмувати кількасот метрів джунглів.
17. Нарешті показався Сокілець (його не варто плутати з тезкою в Немирівському районі), село давнє, але нині майже мертве. Якщо довго вдивлятися в пейзаж нижче, можна помітити одну з покинутих хат:
18.
19. Налякали тваринку.
20. При зведенні Дністровської ГЕС планувалося, що село буде затоплене Ушицею, якій тут усього нічого до впадіння в Дністер. Але прорахувались, його так і не затопило (зате десь затопило, де не планували, ніколи ж такого не було, щоб краща в світі совєцька наука давала такі збої…). Сокілець буквально видерся нагору, але після цих перепитій так і не оговтався.
21. На згадку про колишню велич внизу лишилась могутня Покровська церква 1857 року.
22. …від якої до нормальної дороги на нас чекав пекельний затяжний підйом із каньйону.
23. А далі вже і до Лисця всього нічого. Нас вітають:
24. Зробили непогану касу місцевому гіпермаркету на квасі та морозиві.
25. А там нарешті докотили до головної мети. Водоспад знаходиться на північний захід від села, на річці Бобравка. Якихось метрів 5 висоти, але ж який гарний:
26. Хоча все ж в ідеалі там варто бувати зранку, а не по обіді, тоді краще освітлення і менше людей. Хай місце і відносно невідоме, але в умовах закритих кордонів свою аудиторію вже зібрало. Ну і так як там жодних натяків на роздягальні, туалети та ін. цивілізацію, наші добрі люди засруть все дуже швидко.
27. Воду скаламутили, знову ж таки. Хоч вона й холоднюча, чого не зробиш заради фоточки під водоспадом. На додачу до гострих відчуттів, деякі тіла можуть ненароком стрибнути зверху.
28. Збоку обрисами якусь голову нагадує:
29. На самому водоспаді було дуже світло для витримки, тому відігрався на сусідньому тінистому потічку.
30. Місцеві теж не втрачають момент, підторговують чим можуть. Local food була представлена екзотикою у виді квашених яблук (да, воно їстівне, і навіть всі вижили, хто пробував).
31. Після найдовшого за день відпочинку треба було штурмувати нові висоти, а саме вибратись із долини Бобравки. Крутий підйом компенсують навколишні краєвиди:
32. У червні квіти вкривають землю ледь не суцільним килимом. А я продовжую ненав’язливо рекламувати Поділля у якості найгарнішого регіону України.
33.
34.
35.
36. Вдалині можна розгледіти замикаючу групу.
37. Попереду - заворожуючі концентричні кільця. А то молода кукурудза всього лиш.
38.
39. Згори річкова долина виглядає дуже мальовниче:
40.
41.
42. Прощальний погляд на Лисець.
43.
44. Після якого на нас чекала чесно заслужена найкраща ділянка маршруту, рівна ґрунтова дорога з мінімальним ухилом вниз.
45.
46.
47. Через лісок спустилися уже в знайомий Тимків.
48. За ним залишалося здолати вирішальний шматок серпантину нагору до Отрокова, котрий я на диво спокійно витягнув на малих передачах. Після чого - заслужена вечеря й ночівля у справжньому панському палаці. Далі буде.