Ріпак і садово-фруктові села
Моя чергова карантинна весняна веловилазка була спрямована на захід від Вінниці, на Літинщину.
1. Поки всі спали, в тому числі автомобілісти, педалив по хмельницькій трасі на швидкість, що аж пролетів на куражі зайвий кілометр далі запланованого повороту. Тим більше, картинка навколо переважно одноманітна й заспокійлива.
2. Довелось трохи повертатись. Із траси заїхав у Садове, де не помітив нічого цікавого, тому проскочив навпростець. Зробив тільки одне фото на пам’ять, уже з полів за селом.
3. Тут, як звик у карантинних виїздах, узяв паузу і трохи дозволив собі очманіти від кольорів, запахів та звуків, а надто цього відкритого безмежного простору навколо, непідвладного жодній епідемії.
4.
5.
6. На горизонті видно Малинівку, куди й поїхав-поплив далі.
7. Дерев’яна церква Різдва Богородиці (1905) перед початком поїздки була теоретично єдиним, заради чого варто взагалі сюди заглянути (але, як і сподівався, це виявилось далеко не так). В радянські часи їй знесли верхи й перетворили на клуб, ну а сучасну цибульку вже втулили як змогли, тому вцілому храм виглядає не дуже ефектно. Та і небо підкачало якраз.
8. От ковані решітки на новій дзвіниці удались на славу.
9. Недалеко церкви випадково помітив цікавий цегляно-кам’яний будинок. Була школа, потім клуб, зараз хтось викупив, так пояснив мені дядько з сусіднього двору. Ну, раз власник є, може й врятує…
10.
11. Пейзажі за Малинівкою ледь не карпатські місцями.
12. А за тими лугами стежка, якою виїхав із Садового:
13.
14. Ще разок гляну назад на Малинівку.
15. Постійна рубрика, «а чи не наркоман ти часом?»
16. Польова дорога кличе мене далі, у чергове село з «садовою» назвою - Вишенька. Кукурудзяні поля навколо тільки почали сходити, явивши голий-пустельний варіант себе самих.
17.
18.
19. У Вишеньці знову ж таки нічого цікавого не мало бути, та гріх не заїхати в село, однойменне до мікрорайону, де я живу. Плюс примітив на супутнику місток через Згар, і не дарма зробив петлю до нього - люблю такі прояви народної архітектури.
20.
21. За річкою село закінчується, але перегородка в кінці мосту не від людей, звісно, а для череди.
22.
23. У крихітній та далекій від основних доріг Вишеньці багато зовсім архаїчних хат, правда, я заради них не зупинявся, лише раз, коли натрапив на непролазну після дощів дорогу і мав нести велосипед. Там заодно зафіксував такий сарайчик з патріотичною копицею вкупі.
24. Далі знову такі насичені у травні поля.
25. «Когда яблони цветут...», проспівали ж, правда?
26. Останнім у планах був Балин, він виявився і найцікавішим. Місцева архітектура на прикладі школи та клюбу:
27.
28. В Балині на річечці Іскриль загачений ставок (яке б то шановане село, щоб без ставка…), із якого вона витікає в мальовничий тінистий яр.
29. Туди спустився навмання на звук шуму води і не прогадав: хай і штучний, але ще один водоспад недалеко від Вінниці для себе відкрив (поки закордон недоступний, будемо обходитись підручним матеріалом). Та і кам’яна кладка греблі примітна.
30.
31. Як і інженерний винахід, що, очевидно, веде до когось на город, і створює додатковий каскад.
32. Ставок виглядає теж нічогенько, там зупинився на обід.
33.
34.
35. Проста церква на протилежній стороні.
36. А далі знов поля і простори.
37. Це так кульбаби постаралися прикрасити Балин.
38. І нарешті на передній план виходить його величність ріпак. На заміну лавандовим полям у всяких Франціях теж є своя альтернатива.
39. Я його ще й на запах не сприймаю (багатьом, кажуть, він смердить), тому поїздка такими полями - суто візуальна насолода без жодних побічних ефектів.
40.
41. Бачите майстра маскування у полі?
42. А якщо так?:)
43. Добре там було…
44.
45.
46. Та час вертати в сторону дому, і ця дорога мала вивести мене назад на трасу.
47. Зупинився ще біля однієї яблуні, для фото «рожеве на жовтому» (ну і знатиму, де підкріплятись, якщо доведеться вернутися в серпні).
48. А ще в той момент дерево натурально гуділо, тільки цього разу трудяги позували якось неохоче.
49. На цьому мало би бути все, тією ж трасою просто пиляв додому… якби не повітряне шоу, влаштоване буквально на пару хвилин лелеками над одним із сіл при дорозі (здається, у Лукашівці).
50. Не знаю, що їх спонукало так жваво ганяти туди-сюди (чи пташенят годували, чи якісь розборки), але скінчилось все так само неочікувано, як і почалось. Та кілька кадрів зробити все ж устиг.
51.
52.
53. Вертаюсь назад, у зону зараження.
54. І що намотав того дня.
1. Поки всі спали, в тому числі автомобілісти, педалив по хмельницькій трасі на швидкість, що аж пролетів на куражі зайвий кілометр далі запланованого повороту. Тим більше, картинка навколо переважно одноманітна й заспокійлива.
2. Довелось трохи повертатись. Із траси заїхав у Садове, де не помітив нічого цікавого, тому проскочив навпростець. Зробив тільки одне фото на пам’ять, уже з полів за селом.
3. Тут, як звик у карантинних виїздах, узяв паузу і трохи дозволив собі очманіти від кольорів, запахів та звуків, а надто цього відкритого безмежного простору навколо, непідвладного жодній епідемії.
4.
5.
6. На горизонті видно Малинівку, куди й поїхав-поплив далі.
7. Дерев’яна церква Різдва Богородиці (1905) перед початком поїздки була теоретично єдиним, заради чого варто взагалі сюди заглянути (але, як і сподівався, це виявилось далеко не так). В радянські часи їй знесли верхи й перетворили на клуб, ну а сучасну цибульку вже втулили як змогли, тому вцілому храм виглядає не дуже ефектно. Та і небо підкачало якраз.
8. От ковані решітки на новій дзвіниці удались на славу.
9. Недалеко церкви випадково помітив цікавий цегляно-кам’яний будинок. Була школа, потім клуб, зараз хтось викупив, так пояснив мені дядько з сусіднього двору. Ну, раз власник є, може й врятує…
10.
11. Пейзажі за Малинівкою ледь не карпатські місцями.
12. А за тими лугами стежка, якою виїхав із Садового:
13.
14. Ще разок гляну назад на Малинівку.
15. Постійна рубрика, «а чи не наркоман ти часом?»
16. Польова дорога кличе мене далі, у чергове село з «садовою» назвою - Вишенька. Кукурудзяні поля навколо тільки почали сходити, явивши голий-пустельний варіант себе самих.
17.
18.
19. У Вишеньці знову ж таки нічого цікавого не мало бути, та гріх не заїхати в село, однойменне до мікрорайону, де я живу. Плюс примітив на супутнику місток через Згар, і не дарма зробив петлю до нього - люблю такі прояви народної архітектури.
20.
21. За річкою село закінчується, але перегородка в кінці мосту не від людей, звісно, а для череди.
22.
23. У крихітній та далекій від основних доріг Вишеньці багато зовсім архаїчних хат, правда, я заради них не зупинявся, лише раз, коли натрапив на непролазну після дощів дорогу і мав нести велосипед. Там заодно зафіксував такий сарайчик з патріотичною копицею вкупі.
24. Далі знову такі насичені у травні поля.
25. «Когда яблони цветут...», проспівали ж, правда?
26. Останнім у планах був Балин, він виявився і найцікавішим. Місцева архітектура на прикладі школи та клюбу:
27.
28. В Балині на річечці Іскриль загачений ставок (яке б то шановане село, щоб без ставка…), із якого вона витікає в мальовничий тінистий яр.
29. Туди спустився навмання на звук шуму води і не прогадав: хай і штучний, але ще один водоспад недалеко від Вінниці для себе відкрив (поки закордон недоступний, будемо обходитись підручним матеріалом). Та і кам’яна кладка греблі примітна.
30.
31. Як і інженерний винахід, що, очевидно, веде до когось на город, і створює додатковий каскад.
32. Ставок виглядає теж нічогенько, там зупинився на обід.
33.
34.
35. Проста церква на протилежній стороні.
36. А далі знов поля і простори.
37. Це так кульбаби постаралися прикрасити Балин.
38. І нарешті на передній план виходить його величність ріпак. На заміну лавандовим полям у всяких Франціях теж є своя альтернатива.
39. Я його ще й на запах не сприймаю (багатьом, кажуть, він смердить), тому поїздка такими полями - суто візуальна насолода без жодних побічних ефектів.
40.
41. Бачите майстра маскування у полі?
42. А якщо так?:)
43. Добре там було…
44.
45.
46. Та час вертати в сторону дому, і ця дорога мала вивести мене назад на трасу.
47. Зупинився ще біля однієї яблуні, для фото «рожеве на жовтому» (ну і знатиму, де підкріплятись, якщо доведеться вернутися в серпні).
48. А ще в той момент дерево натурально гуділо, тільки цього разу трудяги позували якось неохоче.
49. На цьому мало би бути все, тією ж трасою просто пиляв додому… якби не повітряне шоу, влаштоване буквально на пару хвилин лелеками над одним із сіл при дорозі (здається, у Лукашівці).
50. Не знаю, що їх спонукало так жваво ганяти туди-сюди (чи пташенят годували, чи якісь розборки), але скінчилось все так само неочікувано, як і почалось. Та кілька кадрів зробити все ж устиг.
51.
52.
53. Вертаюсь назад, у зону зараження.
54. І що намотав того дня.