Понад Бугом якнайдалі від проблем
Після того, як коронавірус скасував весь міжміський транспорт, і про подорожі хоча б у сусідню область можна було забути, залишилась одна остання віддушина - велосипед. Його наявність завжди була для мене приємним додатком для можливості поїздок десь недалеко, без необхідності товктись у переповнених приміських бусиках, а в новій реальності це все набуло ще більшої ваги. Хоча і не без гіркуватого усвідомлення, що це також тимчасово, і цю лавочку теж скоро прикриють, що через пару тижнів і сталося.
Тож як тільки встановилась більш-менш пристойна погода, катнув невеличкий маршрут на південь від міста, переважно понад Південним Бугом. Рано-вранці в суботу нікого навкруги не спостерігалося, так що і соціальне дистанціювання не порушив. Власне, мені й раніше не особо хотілось, аби люди до мене наближалися, так що в цьому плані все нормально.
1. Виїхав із міста Шкуринецькою трасою (хоча вона і фактично тупикова для авто, за час моєї покатушки на ній теж поставили блокпост), скоро дістався долини Бугу. За річкою видно хати села Прибузьке, над якими ледь тліє світанкова заграва.
2. Та якісь минулорічні бур’яни.
3. Цього разу мій маршрут пролягав не у Прибузьке, а понад правим берегом, униз за течією.
4. Скельку обмалювали.
5. На під’їзді до села Бохоники на піднятій платформі розташовано насосну станцію, звідки вже біжать до мене добрий і злий поліцейський.
6. Чорний виконував роль злого, гавкав та ледь не нападав, а рябий одразу ж зробився найщирішим дружбаном на все життя на найближчі 20 хвилин.
7.
8. Пригостити його у мене не було чим, зате зняв з морди кліща. Після теплої зими ця гидота активна як ніколи, до всіх інших напастей.
9. Небо під ногами…
10. На узвишші над річкою, підписаному на Вікімапії як колишня територія храму, стоїть самотня могила, на якій ще можна прочитати, що тут з 1901 року спочиває ієрей Миколай.
11.
12.
13. По інший бік дороги декілька розвалених надгробків позначають місце старого цвинтаря.
14. Написано по-нашому, тільки вже майже нічого не розбереш…
15.
16. Тим часом сонце все ж піднялось над обрієм, освітлюючи мені шлях углиб Бохоників.
17.
18. Село також фактично спало, із аборигенів виділялись хіба що бузьки, які вже активно гніздяться. Попри все, весна прийшла за графіком.
19.
20. Є навіть багатоквартирні будинки.
21. Якийсь фактурний кам’яний сарайчик.
22. Будинок культури:
23. Так як від старого храму лишилось тільки місце на карті, нова церква виросла практично в центрі.
24. На виїзді з Бохоників на трасу при дорозі є ще один знаковий хрест, точніше, він-то сучасний, а от на постаменті з червоного мармуру розумніші люди змогли прочитати, що поставлений на честь звільнення селян від кріпацтва.
25. Прощальний погляд на світанок над Бохониками.
26. Трасою швидко переїхав у Селище, де вже був неодноразово, і сподіваюсь, ще не раз побуваю. Все ж гарне воно, і найближчий від Вінниці замок знаходиться саме тут. Хай і вціліла від нього одна вежа, і ще треба примудритися вмістити її в кадр без недолугої новобудови по сусідству.
27.
28. Замчище так само закрите для сторонніх, але й від підніжжя вежі види нічого такі. Ранкова димка над долиною Бугу:
29. Острівець:
30. База відпочинку (чи щось таке) над ставком зачинена, як і майже все.
31. Південний Буг у Селищі широкий і повільний, та й знімав я тут найперше небо.
32. Вид на замок із протилежного берега.
33.
34. На цій стороні мене ще зацікавив позначений на картах Маріїн парк, якого раніше не помічав (а може, й не було його). Попри позитивні вцілому відгуки, по чужих фото він більше схожий на елітний селянський кітч, та все одно по дорозі, можна глянути. Виявилось, що таки да, до того ж кітч платний та зачинений (чи на карантин, чи й взагалі). А розумний пес по той бік воріт усім своїм поглядом питав, хулі ти приперся?
35. А взагалі не уявляю, який сенс платного парку у селі, де і так повно зелених зон.
36. Дорога із Селища по лівому берегу Бугу робить крутий спуск вниз, за яким слідує такий же крутий підйом у маленьке село Урожайне. У зЕлені і в кращу погоду воно має виглядати веселіше, а того дня здалось мені досить понурим (хоча достойних хаток там дай Боже). Із архітектури зачепив тільки величезний кам’яний ангар з проваленим дахом.
37.
38. Берег в Урожайному, із якимись слідами давніх цивілізацій.
39. Погнав далі понад річкою. Ну як, погнав… Польові дороги навесні - чудо.
40. Ще й похмарилось зовсім, та я майже все пейзажне вже побачив і сфоткав. Хоча он промайнула ще одна мініатюрна скеля на протилежному березі.
41. Польова дорога привела мене в Лани. Ця назва у вінничан найперше асоціюється з однойменним пафосним центром відпочинку, ну а прилегле до нього село зовсім маленьке - на 76 чоловік. Але ставок власний має, і знімав його знову ж таки заради відображення неба.
42. За 200 метрів від впадіння в Буг із ставка виривається струмок:
43. …утворюючи хоч і штучний та крихітний, а таки водоспад.
44. Вдався навіть кадр із витримкою, яка у мене поки стабільно не виходить.
45. І просто так.
46.
47. Із Ланів вернувся на правий берег, де вже знайомою стежкою повз Бохоники погнав назад у місто.
48. Спочатку думав їхати через Прибузьке і Сабарів, щоб накинути кілька зайвих кілометрів, та раз погода зіпсувалася, рушив додому по прямій через Шкуринці. На останок в районі мосту влаштував фотосесію колоритному дядьку. Собакен у возі теж присутній.
49. Далі наші шляхи розійшлися, я видерся нагору, а віз неспішно повз далі долиною, а скоро і геть сховався за пагорбом, поринувши в сіру весняну пустоту.
50.
Тож як тільки встановилась більш-менш пристойна погода, катнув невеличкий маршрут на південь від міста, переважно понад Південним Бугом. Рано-вранці в суботу нікого навкруги не спостерігалося, так що і соціальне дистанціювання не порушив. Власне, мені й раніше не особо хотілось, аби люди до мене наближалися, так що в цьому плані все нормально.
1. Виїхав із міста Шкуринецькою трасою (хоча вона і фактично тупикова для авто, за час моєї покатушки на ній теж поставили блокпост), скоро дістався долини Бугу. За річкою видно хати села Прибузьке, над якими ледь тліє світанкова заграва.
2. Та якісь минулорічні бур’яни.
3. Цього разу мій маршрут пролягав не у Прибузьке, а понад правим берегом, униз за течією.
4. Скельку обмалювали.
5. На під’їзді до села Бохоники на піднятій платформі розташовано насосну станцію, звідки вже біжать до мене добрий і злий поліцейський.
6. Чорний виконував роль злого, гавкав та ледь не нападав, а рябий одразу ж зробився найщирішим дружбаном на все життя на найближчі 20 хвилин.
7.
8. Пригостити його у мене не було чим, зате зняв з морди кліща. Після теплої зими ця гидота активна як ніколи, до всіх інших напастей.
9. Небо під ногами…
10. На узвишші над річкою, підписаному на Вікімапії як колишня територія храму, стоїть самотня могила, на якій ще можна прочитати, що тут з 1901 року спочиває ієрей Миколай.
11.
12.
13. По інший бік дороги декілька розвалених надгробків позначають місце старого цвинтаря.
14. Написано по-нашому, тільки вже майже нічого не розбереш…
15.
16. Тим часом сонце все ж піднялось над обрієм, освітлюючи мені шлях углиб Бохоників.
17.
18. Село також фактично спало, із аборигенів виділялись хіба що бузьки, які вже активно гніздяться. Попри все, весна прийшла за графіком.
19.
20. Є навіть багатоквартирні будинки.
21. Якийсь фактурний кам’яний сарайчик.
22. Будинок культури:
23. Так як від старого храму лишилось тільки місце на карті, нова церква виросла практично в центрі.
24. На виїзді з Бохоників на трасу при дорозі є ще один знаковий хрест, точніше, він-то сучасний, а от на постаменті з червоного мармуру розумніші люди змогли прочитати, що поставлений на честь звільнення селян від кріпацтва.
25. Прощальний погляд на світанок над Бохониками.
26. Трасою швидко переїхав у Селище, де вже був неодноразово, і сподіваюсь, ще не раз побуваю. Все ж гарне воно, і найближчий від Вінниці замок знаходиться саме тут. Хай і вціліла від нього одна вежа, і ще треба примудритися вмістити її в кадр без недолугої новобудови по сусідству.
27.
28. Замчище так само закрите для сторонніх, але й від підніжжя вежі види нічого такі. Ранкова димка над долиною Бугу:
29. Острівець:
30. База відпочинку (чи щось таке) над ставком зачинена, як і майже все.
31. Південний Буг у Селищі широкий і повільний, та й знімав я тут найперше небо.
32. Вид на замок із протилежного берега.
33.
34. На цій стороні мене ще зацікавив позначений на картах Маріїн парк, якого раніше не помічав (а може, й не було його). Попри позитивні вцілому відгуки, по чужих фото він більше схожий на елітний селянський кітч, та все одно по дорозі, можна глянути. Виявилось, що таки да, до того ж кітч платний та зачинений (чи на карантин, чи й взагалі). А розумний пес по той бік воріт усім своїм поглядом питав, хулі ти приперся?
35. А взагалі не уявляю, який сенс платного парку у селі, де і так повно зелених зон.
36. Дорога із Селища по лівому берегу Бугу робить крутий спуск вниз, за яким слідує такий же крутий підйом у маленьке село Урожайне. У зЕлені і в кращу погоду воно має виглядати веселіше, а того дня здалось мені досить понурим (хоча достойних хаток там дай Боже). Із архітектури зачепив тільки величезний кам’яний ангар з проваленим дахом.
37.
38. Берег в Урожайному, із якимись слідами давніх цивілізацій.
39. Погнав далі понад річкою. Ну як, погнав… Польові дороги навесні - чудо.
40. Ще й похмарилось зовсім, та я майже все пейзажне вже побачив і сфоткав. Хоча он промайнула ще одна мініатюрна скеля на протилежному березі.
41. Польова дорога привела мене в Лани. Ця назва у вінничан найперше асоціюється з однойменним пафосним центром відпочинку, ну а прилегле до нього село зовсім маленьке - на 76 чоловік. Але ставок власний має, і знімав його знову ж таки заради відображення неба.
42. За 200 метрів від впадіння в Буг із ставка виривається струмок:
43. …утворюючи хоч і штучний та крихітний, а таки водоспад.
44. Вдався навіть кадр із витримкою, яка у мене поки стабільно не виходить.
45. І просто так.
46.
47. Із Ланів вернувся на правий берег, де вже знайомою стежкою повз Бохоники погнав назад у місто.
48. Спочатку думав їхати через Прибузьке і Сабарів, щоб накинути кілька зайвих кілометрів, та раз погода зіпсувалася, рушив додому по прямій через Шкуринці. На останок в районі мосту влаштував фотосесію колоритному дядьку. Собакен у возі теж присутній.
49. Далі наші шляхи розійшлися, я видерся нагору, а віз неспішно повз далі долиною, а скоро і геть сховався за пагорбом, поринувши в сіру весняну пустоту.
50.