Квіти чумної весни
На хтозна-якому році життя, захоплення фотографією та, прости Господи, блоггєрства, я нарешті докотився до того, що почав фоткати квіточки. Власне, у Вінниці навесні їх вибір особливо багатий та різноманітний, тому це все одно лишалося питанням часу. А тут ще й всім відомі події позбавили можливості далеких подорожей і підштовхнули пильніше звернути увагу на матеріал, який залишається під рукою навіть в таких умовах. Матеріалу назбиралось багато, тож у результаті має вийти такий собі міні-путівник по квітковим локаціям Вінниці у двох частинах.
1.
2. А почалось все ще взагалі до карантину, у лютому, коли треш мав місце хіба що в далекій і нецікавій для мене Італії та здавалось, що нас, можливо, омине. Тоді підловив сонячний вихідний, сів на маршрутку (були ж часи, що просто так без поважної причини можна вломитися в маршрутку) до Сабарова, перейшов через дамбу ГЕС і майнув у ліс шукати підсніжники (були ж часи, коли можна просто так ходити по лісу без страху, що на тебе накашляють коронавірусні білки).
3. Попутно зафіксував вал скіфського городища, у безлисту пору року він чудово проглядається на місцевості.
4. Ну і самі підсніжники, яких виявилось нескладно знайти навіть такому недосвідченому слідопиту, як я.
5. Їх багато.
6.
7. Їх дуже багато, і вони чудесні.
8. Одні тільки вилазять, впевнено розриваючи листочками-мечами торішнє мертве листя.
9. Інші вже розпустилися на всю котушку.
10. Зайве говорити, що щороку вони мають чудові шанси стати жертвами незаконної торгівлі на 8 березня. Сподіваюсь, цього разу раннє цвітіння трохи цьому завадило.
11.
12. Щось проростає прямо з дупла.
13. Разом з першоцвітами в умовах аномального тепла раніше прокинулась і фауна (і не тільки безневинні клопи-солдатики, а й гидота типу кліщів). Така погода обіцяла ранню весну, зрештою так і сталося, от тільки толку з того.
14. А ліс, він такий… помилок не прощає.
15. Далі перемістимось уже в заселену частину міста в режимі пандемії.
16. Такі чудесні котики розпустилися просто у мене під під’їздом на найстрашнішій з виду деревині, що сама по собі куди більше виглядає мертвою, ніж живою. І таки да, щоб їх помітити на четвертому році проживання в цьому дворі, треба було спочатку втратити свободу пересування.
17. От бджолам ніяка епідемія не є приводом ухилятися від роботи.
18.
19. Трохи поблукав і сусідніми дворами. Воно ж як буває, підеш виносити сміття та заблукаєш, що додому доберешся через годину-дві. Страшна штука цей вірус.
20. Район, на якому живу, зветься Вишенька, і вишень у його дворах дійсно багато (неочікувано). Я й раніше любив бродити ними в цю пору, там від одного запаху можна оп’яніти без жодних допоміжних речовин. Цього року запаху майже не чути через маску, тому на перший план виходить візуальна складова.
21.
22.
23. В одному з дворів буяло щось рожеве, але не сакура. Мабуть, дикі яблуні.
24.
25.
26. Це вже точно яблуня, бо засвітила листя раніше, ніж квіти.
27. Щось тільки розпускається.
28.
29. Форзиція.
30. Китайська айва, по ідеї.
31.
Ну а тепер час переходити до мейнстріму. Очільникам міста явно захотілося замахнутись на славу Ужгорода, інакше як пояснити величезну кількість сакур, розсаджених за останні роки буквально по всьому місту (хоча, судячи з чужих фото, Львів, Київ, Житомир, Дніпро теж не пасуть задніх). Потепління дозволило цілком спокійно прижитися по всій Україні цій японській вишні, і дарма, що їстівних плодів вона не дає.
Хоча по Вінниці «сакурних» місць чимало (у наступній частині покажу детальніше), цілісна алея лише одна, по вулиці Василя Порика, на проміжку між проспектом Космонавтів та вул. 600-річчя. Я й сам не знав до цього року точних координат, а як виявилось, це за п’ять хвилин ходу від моєї роботи. Тунельна сліпота, як вона є.
32. Особливо чарівно те все у м’якому ранковому світлі.
33. Водночас ще мало людей, бо в ті дні не тільки я «заблукав», судячи з кількості фоток в Інстаграмі.
34.
35. Дуууже рожево.
36.
37.
38. Звичайна вишня для контрасту поруч також присутня.
39.
40.
41. Та напружені карантинні обличчя.
42.
43.
44. У деталях:
45.
46.
47. Шкода тільки, що вік цієї краси недовгий і за тиждень все осипається…
48. Наступною за сакурами почала підтягуватися магнолія, якої також декілька точок у місті. По-перше, біля озера Миру та баптистської церкви на Хмельницькому шосе. Церква й сама по собі виглядає як розцяцькований замочок, і певно, колись стане пам’яткою архітектури.
49. Ну а в такій окантовці тим більше.
50.
51.
52. Усього там висадили три деревця, які поки зовсім малі, але зацвіли найшвидше. А так пік усього рожевого та квітучого у місті ще залишався попереду. Тож далі буде.
1.
2. А почалось все ще взагалі до карантину, у лютому, коли треш мав місце хіба що в далекій і нецікавій для мене Італії та здавалось, що нас, можливо, омине. Тоді підловив сонячний вихідний, сів на маршрутку (були ж часи, що просто так без поважної причини можна вломитися в маршрутку) до Сабарова, перейшов через дамбу ГЕС і майнув у ліс шукати підсніжники (були ж часи, коли можна просто так ходити по лісу без страху, що на тебе накашляють коронавірусні білки).
3. Попутно зафіксував вал скіфського городища, у безлисту пору року він чудово проглядається на місцевості.
4. Ну і самі підсніжники, яких виявилось нескладно знайти навіть такому недосвідченому слідопиту, як я.
5. Їх багато.
6.
7. Їх дуже багато, і вони чудесні.
8. Одні тільки вилазять, впевнено розриваючи листочками-мечами торішнє мертве листя.
9. Інші вже розпустилися на всю котушку.
10. Зайве говорити, що щороку вони мають чудові шанси стати жертвами незаконної торгівлі на 8 березня. Сподіваюсь, цього разу раннє цвітіння трохи цьому завадило.
11.
12. Щось проростає прямо з дупла.
13. Разом з першоцвітами в умовах аномального тепла раніше прокинулась і фауна (і не тільки безневинні клопи-солдатики, а й гидота типу кліщів). Така погода обіцяла ранню весну, зрештою так і сталося, от тільки толку з того.
14. А ліс, він такий… помилок не прощає.
15. Далі перемістимось уже в заселену частину міста в режимі пандемії.
16. Такі чудесні котики розпустилися просто у мене під під’їздом на найстрашнішій з виду деревині, що сама по собі куди більше виглядає мертвою, ніж живою. І таки да, щоб їх помітити на четвертому році проживання в цьому дворі, треба було спочатку втратити свободу пересування.
17. От бджолам ніяка епідемія не є приводом ухилятися від роботи.
18.
19. Трохи поблукав і сусідніми дворами. Воно ж як буває, підеш виносити сміття та заблукаєш, що додому доберешся через годину-дві. Страшна штука цей вірус.
20. Район, на якому живу, зветься Вишенька, і вишень у його дворах дійсно багато (неочікувано). Я й раніше любив бродити ними в цю пору, там від одного запаху можна оп’яніти без жодних допоміжних речовин. Цього року запаху майже не чути через маску, тому на перший план виходить візуальна складова.
21.
22.
23. В одному з дворів буяло щось рожеве, але не сакура. Мабуть, дикі яблуні.
24.
25.
26. Це вже точно яблуня, бо засвітила листя раніше, ніж квіти.
27. Щось тільки розпускається.
28.
29. Форзиція.
30. Китайська айва, по ідеї.
31.
Ну а тепер час переходити до мейнстріму. Очільникам міста явно захотілося замахнутись на славу Ужгорода, інакше як пояснити величезну кількість сакур, розсаджених за останні роки буквально по всьому місту (хоча, судячи з чужих фото, Львів, Київ, Житомир, Дніпро теж не пасуть задніх). Потепління дозволило цілком спокійно прижитися по всій Україні цій японській вишні, і дарма, що їстівних плодів вона не дає.
Хоча по Вінниці «сакурних» місць чимало (у наступній частині покажу детальніше), цілісна алея лише одна, по вулиці Василя Порика, на проміжку між проспектом Космонавтів та вул. 600-річчя. Я й сам не знав до цього року точних координат, а як виявилось, це за п’ять хвилин ходу від моєї роботи. Тунельна сліпота, як вона є.
32. Особливо чарівно те все у м’якому ранковому світлі.
33. Водночас ще мало людей, бо в ті дні не тільки я «заблукав», судячи з кількості фоток в Інстаграмі.
34.
35. Дуууже рожево.
36.
37.
38. Звичайна вишня для контрасту поруч також присутня.
39.
40.
41. Та напружені карантинні обличчя.
42.
43.
44. У деталях:
45.
46.
47. Шкода тільки, що вік цієї краси недовгий і за тиждень все осипається…
48. Наступною за сакурами почала підтягуватися магнолія, якої також декілька точок у місті. По-перше, біля озера Миру та баптистської церкви на Хмельницькому шосе. Церква й сама по собі виглядає як розцяцькований замочок, і певно, колись стане пам’яткою архітектури.
49. Ну а в такій окантовці тим більше.
50.
51.
52. Усього там висадили три деревця, які поки зовсім малі, але зацвіли найшвидше. А так пік усього рожевого та квітучого у місті ще залишався попереду. Тож далі буде.