Парк скам’янілого горя
Час спливає швидко, а з ним швидко змінюється і кругозір. У мій перший приїзд до Львова, більше 8 років тому, в мене й думки не було йти на Личаківське кладовище, бо що на тих кладовищах можна робити взагалі. З тих пір мої уявлення про такі місця встигли змінитись; я відвідував місто вже не раз, та все якось проїздом і ненадовго, що не давало змоги повноцінно виділити час і нарешті туди вибратись.
1. І ось нарешті випала така змога. Усе завдяки аномальному січню цього року, що іноді погодою нагадував більше середину березня.
2. Ранок обіцяв бути похмурим, тому трохи потинявся в центрі й навкруги. Продовжую показувати широкому загалу секретні місця, де можна знайти сніг (раптом і наступної зими його не вистачатиме). Прямо на площі Ринок була ціла купа, та що там, ГОРА. І вона користувалася популярністю:
3. Заскочити в одну з кав’ярень середмістя також обов’язково.
4. Знайшов будинок-стіну на вулиці Пекарській (він уже хтозна-стільки у мене в мітках перекидався, на рівні з купою іншого). Львівська відповідь більш відомому одеському аналогу:
5. Тоді скочив у трамвай і майнув на Личаківську. Там зафіксував для себе незвичний і бомбезний польський міжвоєнний костьол (1931-34), котрий зараз уже греко-католицька церква (от про нього узнав буквально за кілька днів до того завдяки vmccaskey та u_o_i, у мене така оперативність рідко трапляється). А 60-метрова дзвіниця, одна з найвищих у місті, віддає чимось італійським, хоча це просто функціоналізм.
6. Загалом саме розташування храму дуже вдале і фотогенічне.
7. У сторону центру відкривається перспектива Личаківської:
8. Один із сусідніх будинків, можливо, теж з певних ракурсів можна представити як дім-стіну, та полінився переходити дорогу.
9. Ну а навпроти знаходиться великий парк, тому фотографування міста мені урізноманітнила ділова білка, що в пошуках їжі вибігала ледь не на трамвайні колії.
10. З головою зарилась у роботу…
11. Згори теж спостерігають:
Та повернусь до основної теми. Личаківський цвинтар є діючим музеєм із платним входом, актуальний розклад роботи та ціни можна подивитись на їх сайті.
Кладовище відкрите австрійською владою у 1786 році, перші могили також мають цю дату. Нині воно найстаріше у місті, всі решта такого віку зникли вже давно. Кількість поховань оцінюється в більш як 300 тисяч, тобто майже в половину душ нинішнього живого Львова.
12. Одразу від входу туристів зустрічають кілька каплиць, яких всього зберіглося 24. Там тільки про них можна робити окрему замітку, та не мав мети сфотографувати їх усі.
13. Але деталізацію і техніку виконання деяких просто не міг пропустити:
14.
15. Завдяки сонячній погоді, що якраз остаточно встановилась над містом, та грі тіней сюжети виходять цікавіші, ніж коли хмарно, часом досить химерні.
16. Хоча деінде світло й не потрібне.
17.
18. Пам’ятники з орлами та соколами промовисто польські, як на мене.
19. Багато сучасних скульптур намагаються не поступатись у якості старим. Кладовище закрили для поховань у 1975 р., та все ж в середньому чоловік на сто щороку воно «зростає»: можна доховувати родичів в існуючі гробівці, винятки також роблять для почесних мешканців, а віднедавна - для загиблих в АТО.
20.
Також можливо, це одне з тих місць, де краще б мати знаючого провідника. Некрополь величезний (40 гектар) і дуже рельєфний, по суті це більше ландшафтний парк. Але значна його частина зайнята стандартними похованнями з іржавими хрестами й оградками, тому легко пропустити щось дійсно цінне.
21. З іншого боку, забрів на якусь закинуту ділянку, куди б туриста навряд привели. Тут моторошно:
22.
23.
24. Перейшов на меморіал польських Орлят.
25. Орлятами називали юнаків та підлітків, що в 1918 році бились зі зброєю в руках проти повстанців ЗУНР. У 1951 їх могили сплюндрували, відновили тільки в наш час. Хоч воно все і новітнє, ці рівні строгі ряди хрестів виглядають дуже ефектно. Особливо коли задуматись, що за кожним ховається обірване життя того, хто навряд встиг зрозуміти, навіщо взагалі сюди приходив.
26.
27. А зовсім близько вирує звичайне міське життя:
28.
Поховання вояків у землі, що стала для них чужою, - завжди болюча й вразлива тема, і завжди є ризик нападу вандалів. Хоча, справедливості ради, українські могили в Польщі останнім часом потерпають значно більше, та я не здивуюсь, якщо за цими спалахами ненависті насправді стоїть третя сторона.
29. І дуже символічно, що зовсім поруч розташований військовий меморіал уже українців. Хрести виконані в іншому стилі, та такі ж по-військовому строгі й однакові. І так само контрастне звичне життя на задньому плані:
30.
31. Ялинки й іграшки для тих, у кого вже не буде ніяких свят.
32.
33. Високий монумент - пам’ятник воїнам УГА. Можливо, в їх числі саме ті, що особисто билися з Орлятами з сусіднього поля; запеклі вороги в житті, по смерті вони спочили поруч. Червона капличка стоїть на могилі президента ЗУНР Євгена Петрушевича.
34. На жаль, уже шість років як українські військові меморіали поповнюються новими загиблими. Війна близько і стосується кожного, хоч її все більше стараються впритул не помічати. І чомусь це особливо помітно якраз у далекому Львові.
35. Навічно 30-річний Івасюк:
36. Від нього плавно повертаюсь на «світську» частину. Люди різних національностей, професій і поглядів, діти й довгожителі, чоловіки й жінки, ніхто з них поки не зміг втекти від однакового сумного кінця.
37. Одна з найбільш яскравих композицій:
38.
39. Але загалом там краще побродити якийсь час без коментарів.
40.
41.
42.
43. Могила вірменського священника:
44. Діти, які так і не стали дорослими.
45.
46. Останній кадр - хрест з дивними для такого місця словами:
47. Вернувся у світ живих, ловити трамвай до центру. Клацнув симпатичну будівлю за зупинкою, а то виявилась клініка Солецького, яскравий приклад гуцульської сецесії. Скільки ще всього можна відкрити у тому Львові…
48. Кататися денними поїздами в теплу пору року для мене - неприпустима розкіш, а от в умовах короткого зимового дня можна. Тому так співпало, що захід сонця проводив на вокзалі.
49. І навіть в такому місці це виглядало по-своєму гарно, завдяки диму вагонних грубок та людям, що йшли назустріч світлу.
50.
51. А там і мій «Інтерсіті» якраз під’їхав.
1. І ось нарешті випала така змога. Усе завдяки аномальному січню цього року, що іноді погодою нагадував більше середину березня.
2. Ранок обіцяв бути похмурим, тому трохи потинявся в центрі й навкруги. Продовжую показувати широкому загалу секретні місця, де можна знайти сніг (раптом і наступної зими його не вистачатиме). Прямо на площі Ринок була ціла купа, та що там, ГОРА. І вона користувалася популярністю:
3. Заскочити в одну з кав’ярень середмістя також обов’язково.
4. Знайшов будинок-стіну на вулиці Пекарській (він уже хтозна-стільки у мене в мітках перекидався, на рівні з купою іншого). Львівська відповідь більш відомому одеському аналогу:
5. Тоді скочив у трамвай і майнув на Личаківську. Там зафіксував для себе незвичний і бомбезний польський міжвоєнний костьол (1931-34), котрий зараз уже греко-католицька церква (от про нього узнав буквально за кілька днів до того завдяки vmccaskey та u_o_i, у мене така оперативність рідко трапляється). А 60-метрова дзвіниця, одна з найвищих у місті, віддає чимось італійським, хоча це просто функціоналізм.
6. Загалом саме розташування храму дуже вдале і фотогенічне.
7. У сторону центру відкривається перспектива Личаківської:
8. Один із сусідніх будинків, можливо, теж з певних ракурсів можна представити як дім-стіну, та полінився переходити дорогу.
9. Ну а навпроти знаходиться великий парк, тому фотографування міста мені урізноманітнила ділова білка, що в пошуках їжі вибігала ледь не на трамвайні колії.
10. З головою зарилась у роботу…
11. Згори теж спостерігають:
Та повернусь до основної теми. Личаківський цвинтар є діючим музеєм із платним входом, актуальний розклад роботи та ціни можна подивитись на їх сайті.
Кладовище відкрите австрійською владою у 1786 році, перші могили також мають цю дату. Нині воно найстаріше у місті, всі решта такого віку зникли вже давно. Кількість поховань оцінюється в більш як 300 тисяч, тобто майже в половину душ нинішнього живого Львова.
12. Одразу від входу туристів зустрічають кілька каплиць, яких всього зберіглося 24. Там тільки про них можна робити окрему замітку, та не мав мети сфотографувати їх усі.
13. Але деталізацію і техніку виконання деяких просто не міг пропустити:
14.
15. Завдяки сонячній погоді, що якраз остаточно встановилась над містом, та грі тіней сюжети виходять цікавіші, ніж коли хмарно, часом досить химерні.
16. Хоча деінде світло й не потрібне.
17.
18. Пам’ятники з орлами та соколами промовисто польські, як на мене.
19. Багато сучасних скульптур намагаються не поступатись у якості старим. Кладовище закрили для поховань у 1975 р., та все ж в середньому чоловік на сто щороку воно «зростає»: можна доховувати родичів в існуючі гробівці, винятки також роблять для почесних мешканців, а віднедавна - для загиблих в АТО.
20.
Також можливо, це одне з тих місць, де краще б мати знаючого провідника. Некрополь величезний (40 гектар) і дуже рельєфний, по суті це більше ландшафтний парк. Але значна його частина зайнята стандартними похованнями з іржавими хрестами й оградками, тому легко пропустити щось дійсно цінне.
21. З іншого боку, забрів на якусь закинуту ділянку, куди б туриста навряд привели. Тут моторошно:
22.
23.
24. Перейшов на меморіал польських Орлят.
25. Орлятами називали юнаків та підлітків, що в 1918 році бились зі зброєю в руках проти повстанців ЗУНР. У 1951 їх могили сплюндрували, відновили тільки в наш час. Хоч воно все і новітнє, ці рівні строгі ряди хрестів виглядають дуже ефектно. Особливо коли задуматись, що за кожним ховається обірване життя того, хто навряд встиг зрозуміти, навіщо взагалі сюди приходив.
26.
27. А зовсім близько вирує звичайне міське життя:
28.
Поховання вояків у землі, що стала для них чужою, - завжди болюча й вразлива тема, і завжди є ризик нападу вандалів. Хоча, справедливості ради, українські могили в Польщі останнім часом потерпають значно більше, та я не здивуюсь, якщо за цими спалахами ненависті насправді стоїть третя сторона.
29. І дуже символічно, що зовсім поруч розташований військовий меморіал уже українців. Хрести виконані в іншому стилі, та такі ж по-військовому строгі й однакові. І так само контрастне звичне життя на задньому плані:
30.
31. Ялинки й іграшки для тих, у кого вже не буде ніяких свят.
32.
33. Високий монумент - пам’ятник воїнам УГА. Можливо, в їх числі саме ті, що особисто билися з Орлятами з сусіднього поля; запеклі вороги в житті, по смерті вони спочили поруч. Червона капличка стоїть на могилі президента ЗУНР Євгена Петрушевича.
34. На жаль, уже шість років як українські військові меморіали поповнюються новими загиблими. Війна близько і стосується кожного, хоч її все більше стараються впритул не помічати. І чомусь це особливо помітно якраз у далекому Львові.
35. Навічно 30-річний Івасюк:
36. Від нього плавно повертаюсь на «світську» частину. Люди різних національностей, професій і поглядів, діти й довгожителі, чоловіки й жінки, ніхто з них поки не зміг втекти від однакового сумного кінця.
37. Одна з найбільш яскравих композицій:
38.
39. Але загалом там краще побродити якийсь час без коментарів.
40.
41.
42.
43. Могила вірменського священника:
44. Діти, які так і не стали дорослими.
45.
46. Останній кадр - хрест з дивними для такого місця словами:
47. Вернувся у світ живих, ловити трамвай до центру. Клацнув симпатичну будівлю за зупинкою, а то виявилась клініка Солецького, яскравий приклад гуцульської сецесії. Скільки ще всього можна відкрити у тому Львові…
48. Кататися денними поїздами в теплу пору року для мене - неприпустима розкіш, а от в умовах короткого зимового дня можна. Тому так співпало, що захід сонця проводив на вокзалі.
49. І навіть в такому місці це виглядало по-своєму гарно, завдяки диму вагонних грубок та людям, що йшли назустріч світлу.
50.
51. А там і мій «Інтерсіті» якраз під’їхав.