Хроніки міського карантину
Минуло усього пару днів, як ми нарешті дочекалися першої хвилі зняття карантинних обмежень (у тому числі найбільш безглуздих, на кшталт закритих парків). Тому поки рано робити висновки, як то відобразиться на загальній картині, та все ж хотілося б, аби й далі продовжувалась тенденція повернення до нормального життя. Ну а поки можна розгрібати й передивлятись фото, накоплені за час ізоляції та трохи перед нею.
1.
2. Бо ж як вкотре з прикрістю не згадати, якою багатообіцяючою і ранньою була ця весна, з рекордно великою кількістю сонячних годин. Щоправда, припадали вони в основному на ранок чомусь, а потім все ж небо затягувало хмарами, і світло, що крізь них пробивалось, було якимось химерним та хворобливим. Певно, у тому схований свій потаємний символізм.
3.
4.
5. А це марево клацнув взагалі з мокрого від дощу вікна тролейбуса, у ті прадавні славетні часи, коли в тролейбуси могли сідати хто завгодно у будь-якій кількості. Йа художник, йа так бачу.
6. Потім все припинилося, і світ став на паузу. Тоді, пам’ятається, я готувався до найгірших варіантів обмежень по прикладу Іспанії чи Італії, де навіть з дому без поважної причини не вийти. На щастя, цього разу проскочили, та у будь-якому випадку у мене залишалося хоча б небо. Поселитись із вікнами на парк (хоч у нього і не можна ходити) було таки хорошою ідеєю.
7. Ну а небо тим і прекрасне, що повсякчас чарівне і навесні ніколи не буває однаковим.
8.
9. Десь у ті дні на ньому засвітився повний супермісяць, який я традиційно провтикав, а сфотографував уже в трохи старіючому вигляді, та й то мене потім розкритикували, що треба було його «ловити», коли він рожевий.
10. Ну, рожевий то й рожевий, є і такий варіант:) Причому навіть не фотошоп, просто мій фотоапарат, явно не призначений для такої зйомки, як міг, так і знімав, завалюючи баланс білого кожного разу по-різному.
Та все ж з часом почав потроху вилазити на волю, трохи далі, ніж до супермаркету та смітника (і явно не тільки я). Піти за посилкою чи хлібом і трохи заблукати, але обов’язково з фотоапаратом, раптом що підвернеться - благе діло.
11. Дитячі майданчики під забороною.
12. Парки теж, як показав на першому кадрі. Народ пристосувався бігати тротуарами, і я в тому числі.
13. Почав помічати всякі дрібні деталі в обличчі міста, яких не бачив раніше зі своєю хронічною звичкою поспішати.
14. І від нічого робити, фоткав карантинних людей.
15.
16. Та атлантів…
17.
18. Всякі типажі трапляються, тільки нечасто їх можна непомітно і вдало вхопити в кадр.
19. А взагалі, як не крути, зараз хороший час, щоб побути з родиною.
20. Або розібратися зі своїми думками, у кого її немає.
21. До супермаркетів тепер повиростали черги на вулиці, хоча й невеликі. До одного із них на районі чомусь завжди натовп охочих.
22. Поштові відділення теж не відстають у цьому плані.
23. Але вірус вірусом, а весна за розкладом.
24. Дати кожній парі дівок по квітучій сакурі, і щастя вистачить на всіх.
25. Із пропускною системою в транспорті також помітно зросла роль велосипедистів. Чи не вперше я зі своїм двоколісним не в гнітючій меншості, і це добре.
26.
27.
28. І взагалі я за велосипеди обома руками, ногами і всім рештою.
29. Серед двоколісних традиційно виділяються безбашенністю та ігнором правил кур’єри, роль яких також помітно скакнула вгору, до рівня рятівників цього хворобливого зляканого світу.
30. А тут разом з носієм жовтого рюкзака в кадр піймав одразу два тролейбуси WinLine, які збираються безпосередньо у Вінниці. І я все одно щоразу наголошуватиму, що назвати їх треба було ВінТроль:)
31. Із них перескочу плавно на транспортну тему. Трамваї-швейцарці у безлюдному місті так і просились, щоб їх хтось сфотографував.
32.
33.
34. Старенький покоцаний ремонтник на Соборній.
35. Якийсь із екскурсійних везунчиків, у кількості та наборі яких я весь час плутаюсь. Його піймав ще до карантину, звісно, та хай буде за компанію.
36. Із зменшенням кількості людей на вулицях помітно активізувалась і живність. Не те щоб вулицями блукали дикі козли, як деінде, а в Буг зайшли дельфіни (вони й правда зайшли, біля Миколаєва… та до нас усе одно ніяк не дісталися б через усі дамби), але все ж.
37. Набір міських котиків у моєму блозі обов’язковий.
38.
39. Цікаво, чи двоє із фоток нижче не родичі. Бачив їх у різних частинах міста, але от ця аристократична біла краватка…
40.
41. Втім, не котиками єдиними.
42. Прекрасний лебідь наглядно демонструє, як залишатись вишуканим та елегантним, навіть цілуючи себе в дупу.
43.
44. Сойки вже облюбували офіс на Поділлі, тільки чекають, поки людиська остаточно вимруть від нової болячки.
45. А сорока вирішила наваляти цілому стаду голубів за раз.
46. Що стосується тварин-монументів, у якийсь момент вони теж обзавелись масками, але поки я до них дійшов, усі вже десь пропали. Тільки бичок свою втримав.
47. А тут у кадрі і трохи мене є, зліва.
48. Якщо на мікрорайонах якесь життя продовжувало вирувати, то центр виглядав особливо контрастно безлюдним. Ніколи у самісінькому серці Вінниці не було так порожньо у вихідний.
49. Ніколи пам’ятки давніх міст не виглядали такими заманливими для фотографів, без метушливих натовпів на першому плані, але біда в тому, що і самим фотографам туди не дістатись… окрім тих, кому пощастило жити в радіусі пішохідної доступності до хоч якихось пам’яток.
Мені з моєю соціопатією такий центр подобається явно більше, але я чітко розумію, що він таким не повинен бути. Такі місця мають належати натовпу, гамірливому та рухливому, і ніщо не повинно це зупиняти. Сподіваюсь, що скоро знову так буде.
50. І хоча збільшення кількості людей на вулиці у ці дні й не дуже добре з точки зору пандемічних обмежень, та все ж так виглядає більш обнадійливо - ніби звичне життя не скінчилося зовсім, а лише взяло тривожну паузу. Тому закінчити цю сумбурну добірку хочу фотографіями світла у кінці тунелю.
51.
52.
1.
2. Бо ж як вкотре з прикрістю не згадати, якою багатообіцяючою і ранньою була ця весна, з рекордно великою кількістю сонячних годин. Щоправда, припадали вони в основному на ранок чомусь, а потім все ж небо затягувало хмарами, і світло, що крізь них пробивалось, було якимось химерним та хворобливим. Певно, у тому схований свій потаємний символізм.
3.
4.
5. А це марево клацнув взагалі з мокрого від дощу вікна тролейбуса, у ті прадавні славетні часи, коли в тролейбуси могли сідати хто завгодно у будь-якій кількості. Йа художник, йа так бачу.
6. Потім все припинилося, і світ став на паузу. Тоді, пам’ятається, я готувався до найгірших варіантів обмежень по прикладу Іспанії чи Італії, де навіть з дому без поважної причини не вийти. На щастя, цього разу проскочили, та у будь-якому випадку у мене залишалося хоча б небо. Поселитись із вікнами на парк (хоч у нього і не можна ходити) було таки хорошою ідеєю.
7. Ну а небо тим і прекрасне, що повсякчас чарівне і навесні ніколи не буває однаковим.
8.
9. Десь у ті дні на ньому засвітився повний супермісяць, який я традиційно провтикав, а сфотографував уже в трохи старіючому вигляді, та й то мене потім розкритикували, що треба було його «ловити», коли він рожевий.
10. Ну, рожевий то й рожевий, є і такий варіант:) Причому навіть не фотошоп, просто мій фотоапарат, явно не призначений для такої зйомки, як міг, так і знімав, завалюючи баланс білого кожного разу по-різному.
Та все ж з часом почав потроху вилазити на волю, трохи далі, ніж до супермаркету та смітника (і явно не тільки я). Піти за посилкою чи хлібом і трохи заблукати, але обов’язково з фотоапаратом, раптом що підвернеться - благе діло.
11. Дитячі майданчики під забороною.
12. Парки теж, як показав на першому кадрі. Народ пристосувався бігати тротуарами, і я в тому числі.
13. Почав помічати всякі дрібні деталі в обличчі міста, яких не бачив раніше зі своєю хронічною звичкою поспішати.
14. І від нічого робити, фоткав карантинних людей.
15.
16. Та атлантів…
17.
18. Всякі типажі трапляються, тільки нечасто їх можна непомітно і вдало вхопити в кадр.
19. А взагалі, як не крути, зараз хороший час, щоб побути з родиною.
20. Або розібратися зі своїми думками, у кого її немає.
21. До супермаркетів тепер повиростали черги на вулиці, хоча й невеликі. До одного із них на районі чомусь завжди натовп охочих.
22. Поштові відділення теж не відстають у цьому плані.
23. Але вірус вірусом, а весна за розкладом.
24. Дати кожній парі дівок по квітучій сакурі, і щастя вистачить на всіх.
25. Із пропускною системою в транспорті також помітно зросла роль велосипедистів. Чи не вперше я зі своїм двоколісним не в гнітючій меншості, і це добре.
26.
27.
28. І взагалі я за велосипеди обома руками, ногами і всім рештою.
29. Серед двоколісних традиційно виділяються безбашенністю та ігнором правил кур’єри, роль яких також помітно скакнула вгору, до рівня рятівників цього хворобливого зляканого світу.
30. А тут разом з носієм жовтого рюкзака в кадр піймав одразу два тролейбуси WinLine, які збираються безпосередньо у Вінниці. І я все одно щоразу наголошуватиму, що назвати їх треба було ВінТроль:)
31. Із них перескочу плавно на транспортну тему. Трамваї-швейцарці у безлюдному місті так і просились, щоб їх хтось сфотографував.
32.
33.
34. Старенький покоцаний ремонтник на Соборній.
35. Якийсь із екскурсійних везунчиків, у кількості та наборі яких я весь час плутаюсь. Його піймав ще до карантину, звісно, та хай буде за компанію.
36. Із зменшенням кількості людей на вулицях помітно активізувалась і живність. Не те щоб вулицями блукали дикі козли, як деінде, а в Буг зайшли дельфіни (вони й правда зайшли, біля Миколаєва… та до нас усе одно ніяк не дісталися б через усі дамби), але все ж.
37. Набір міських котиків у моєму блозі обов’язковий.
38.
39. Цікаво, чи двоє із фоток нижче не родичі. Бачив їх у різних частинах міста, але от ця аристократична біла краватка…
40.
41. Втім, не котиками єдиними.
42. Прекрасний лебідь наглядно демонструє, як залишатись вишуканим та елегантним, навіть цілуючи себе в дупу.
43.
44. Сойки вже облюбували офіс на Поділлі, тільки чекають, поки людиська остаточно вимруть від нової болячки.
45. А сорока вирішила наваляти цілому стаду голубів за раз.
46. Що стосується тварин-монументів, у якийсь момент вони теж обзавелись масками, але поки я до них дійшов, усі вже десь пропали. Тільки бичок свою втримав.
47. А тут у кадрі і трохи мене є, зліва.
48. Якщо на мікрорайонах якесь життя продовжувало вирувати, то центр виглядав особливо контрастно безлюдним. Ніколи у самісінькому серці Вінниці не було так порожньо у вихідний.
49. Ніколи пам’ятки давніх міст не виглядали такими заманливими для фотографів, без метушливих натовпів на першому плані, але біда в тому, що і самим фотографам туди не дістатись… окрім тих, кому пощастило жити в радіусі пішохідної доступності до хоч якихось пам’яток.
Мені з моєю соціопатією такий центр подобається явно більше, але я чітко розумію, що він таким не повинен бути. Такі місця мають належати натовпу, гамірливому та рухливому, і ніщо не повинно це зупиняти. Сподіваюсь, що скоро знову так буде.
50. І хоча збільшення кількості людей на вулиці у ці дні й не дуже добре з точки зору пандемічних обмежень, та все ж так виглядає більш обнадійливо - ніби звичне життя не скінчилося зовсім, а лише взяло тривожну паузу. Тому закінчити цю сумбурну добірку хочу фотографіями світла у кінці тунелю.
51.
52.