Ібіца ви конем. Частина перша
Острів Ібіца відомий на весь світ як чи не найперший центр нічного та клубного життя, усієї можливої тусні, дискотек і просто свободи поглядів за межами будь-якої моралі та здорового глузду. Словом, місце, яке пасує мені, як слон до посудної лавки (та і взагалі я в Іспанію поки й близько не збирався). А побував там завдяки роботі (принагідно можна й роботу похвалити, яка не тільки забирає по 40 годин життя на тиждень, але іноді й щось таке дарує).
Звісно, клубів і дискотек на моїх фото не буде, бо зовсім не моя тема, а от сама Ібіца - то будь ласка. За межами тусовочної частини це дуже фотогенічне місто з добре збереженим історичним центром та великою фортецею, а навколишні морські береги - суцільно прекрасні скелі.
Почну з урбаністичної частини. І так, насправді це все мало місце ще у травні, але я спеціально залишив розгрібання теплих фоток на зараз, коли надворі мерзенний дубак.
Ібіца - найбільше місто (50 тис.) та столиця однойменного острова (третього за величиною серед Балеар, після Мальорки та Менорки). Офіційних мов дві, при чому написання назви в них суттєво відрізняється: Ibiza іспанською, Eivissa каталонською, а вимовляється правильно «Івіса» з наголосом на другий склад.
Місто дуже древнє, його заснували фінікійські колоністи в 654 р. до нашої ери. І якось так у них ще тоді спрацювала чуйка, що назвали його на честь бога Біса, покровителя всякої гульні…
Ну а ми вийдемо з готелю і побредемо помалу в сторону центру.
Аеропорт знаходиться західніше міста, і рух тут дуже жвавий, літаки ганяють майже постійно.
Плавучого транспорту також немало.
І живність якась попадається.
На південь від середмістя береги моря пологі, майже суцільно пляжна смуга. В травні море холодне, пляжі ще ніхто не розчищав від водоростей та іншого сміття, тому виглядають вони не дуже. Але в принципі бухти симпатичні.
Над центром домінує фортеця:
Пересічні будинки також нічогенькі, як на мене. Цікаво побачити місто, яке не мало в своїй історії архітектурного совка.
Справжні кам’яні джунглі:
Абориген.
Дорога до цитаделі проходить повз кладовище, на якому поховання почались з моменту заснування міста; належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
А там пройдемо нарешті і в фортецю (це безкоштовно, до речі).
Десятки й сотні тисяч ніг за століття відшліфували її підлогу майже до стану дзеркала.
Фортеця величезна, в тому чи іншому виді існує тут з 12 ст. Більшість внутрішніх споруд зараз застосовуються як кафе та музеї, але в деяких досі живуть люди.
По мірі підйому нагору з’являються файні види.
Що за вежі осторонь західних стін, точно не знаю.
Стародавній некрополь:
Яка ж фортеця без гармат?
Передати фотогенічність Ібіци дуже важко. Рідко коли мені так хотілося просто ксерокопіювати реальність, покласти десь в темному куточку мозку та діставати милуватись у холодні часи.
Панорами міста дуже гарно поєднуються з фортечними мурами:
І самі по собі.
Вдалині видно аеропорт:
Скелі-острівці, на одній із яких маяк:
Фортечні стіни:
Зі сходу над цитаделлю домінує кафедральний собор св. Марії.
Його закінчили будувати в 17 ст., але стверджується, що це місце зайняте церквами вже 2 тисячі років. Спочатку тут стояв храм Меркурія, потім мечеть.
Один з бастіонів та марина Ібіци:
Із цитаделі спустимось у старе місто. Воно відносно невелике і добре зберігає атмосферу середньовіччя на своїх вузьких покручених вуличках.
Це уже більше схоже на північну Африку, ніж на південну Європу:
Місцевий променад, де Вара де Рей.
Архітектуру аж руки чешуться назвати колоніальною, хоч і не впевнений, що це вірно.
Цілком логічний пам’ятник моряку. До середини 20 ст. Ібіца була стандартним піратським та рибацьким острівцем.
Заставлена яхтами марина з видом на уже знайому фортецю, тільки з іншої сторони.
А так вона виглядає вночі:
І ще кілька кадрів місцевого колориту. В іспанській мові дуже багато веселих слів. «Муй дебіл» - усього-то «дуже слабкий».
Не знаю, що за заклад, але концепція подобається:
Нормальні сувеніри за свої гроші:
А ще там розкішні кактуси. Далі буде.
Звісно, клубів і дискотек на моїх фото не буде, бо зовсім не моя тема, а от сама Ібіца - то будь ласка. За межами тусовочної частини це дуже фотогенічне місто з добре збереженим історичним центром та великою фортецею, а навколишні морські береги - суцільно прекрасні скелі.
Почну з урбаністичної частини. І так, насправді це все мало місце ще у травні, але я спеціально залишив розгрібання теплих фоток на зараз, коли надворі мерзенний дубак.
Ібіца - найбільше місто (50 тис.) та столиця однойменного острова (третього за величиною серед Балеар, після Мальорки та Менорки). Офіційних мов дві, при чому написання назви в них суттєво відрізняється: Ibiza іспанською, Eivissa каталонською, а вимовляється правильно «Івіса» з наголосом на другий склад.
Місто дуже древнє, його заснували фінікійські колоністи в 654 р. до нашої ери. І якось так у них ще тоді спрацювала чуйка, що назвали його на честь бога Біса, покровителя всякої гульні…
Ну а ми вийдемо з готелю і побредемо помалу в сторону центру.
Аеропорт знаходиться західніше міста, і рух тут дуже жвавий, літаки ганяють майже постійно.
Плавучого транспорту також немало.
І живність якась попадається.
На південь від середмістя береги моря пологі, майже суцільно пляжна смуга. В травні море холодне, пляжі ще ніхто не розчищав від водоростей та іншого сміття, тому виглядають вони не дуже. Але в принципі бухти симпатичні.
Над центром домінує фортеця:
Пересічні будинки також нічогенькі, як на мене. Цікаво побачити місто, яке не мало в своїй історії архітектурного совка.
Справжні кам’яні джунглі:
Абориген.
Дорога до цитаделі проходить повз кладовище, на якому поховання почались з моменту заснування міста; належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
А там пройдемо нарешті і в фортецю (це безкоштовно, до речі).
Десятки й сотні тисяч ніг за століття відшліфували її підлогу майже до стану дзеркала.
Фортеця величезна, в тому чи іншому виді існує тут з 12 ст. Більшість внутрішніх споруд зараз застосовуються як кафе та музеї, але в деяких досі живуть люди.
По мірі підйому нагору з’являються файні види.
Що за вежі осторонь західних стін, точно не знаю.
Стародавній некрополь:
Яка ж фортеця без гармат?
Передати фотогенічність Ібіци дуже важко. Рідко коли мені так хотілося просто ксерокопіювати реальність, покласти десь в темному куточку мозку та діставати милуватись у холодні часи.
Панорами міста дуже гарно поєднуються з фортечними мурами:
І самі по собі.
Вдалині видно аеропорт:
Скелі-острівці, на одній із яких маяк:
Фортечні стіни:
Зі сходу над цитаделлю домінує кафедральний собор св. Марії.
Його закінчили будувати в 17 ст., але стверджується, що це місце зайняте церквами вже 2 тисячі років. Спочатку тут стояв храм Меркурія, потім мечеть.
Один з бастіонів та марина Ібіци:
Із цитаделі спустимось у старе місто. Воно відносно невелике і добре зберігає атмосферу середньовіччя на своїх вузьких покручених вуличках.
Це уже більше схоже на північну Африку, ніж на південну Європу:
Місцевий променад, де Вара де Рей.
Архітектуру аж руки чешуться назвати колоніальною, хоч і не впевнений, що це вірно.
Цілком логічний пам’ятник моряку. До середини 20 ст. Ібіца була стандартним піратським та рибацьким острівцем.
Заставлена яхтами марина з видом на уже знайому фортецю, тільки з іншої сторони.
А так вона виглядає вночі:
І ще кілька кадрів місцевого колориту. В іспанській мові дуже багато веселих слів. «Муй дебіл» - усього-то «дуже слабкий».
Не знаю, що за заклад, але концепція подобається:
Нормальні сувеніри за свої гроші:
А ще там розкішні кактуси. Далі буде.