Ібіца ви конем. Частина друга
У продовженні розповіді про Ібіцу прогуляємось морським узбережжям на схід та захід від міста.
Мальовнича скеляста місцевість зі східного боку на картах позначена як Mirador, орієнтуватись можна на готель Destino. Там практично все узбережжя заставлене готелями, та я не бачив жодного, що посмів би захопити сам берег.
Текстура скель. Не віриться, що це робота природи, а не людських рук.
Над узбережжям нависають обліплені будиночками пагорби і розцяцьковані готелі.
Добре видно центр, до якого по прямій кілометри два з половиною.
Алое (чи що воно?) майже людського зросту:
Фортеця Ібіци помітно домінує над місцевістю.
Постійний активний двіж транспорту, і водного, і повітряного.
Пройдемо у протилежний від центру бік, подалі від готелів.
Тут помітно виділяється кам’яна коса, що на 150 метрів врізається в море.
Дійти до її краю досить небезпечно насправді, але і з підступів можна наклацати хороших видів.
Північніше коси знаходиться бухточка з пляжем Cala Tranquila.
У травні він геть порожній.
Колір та прозорість води чіпляють:
А на скелі сховався майстер маскування. Придивіться уважніше:
Спочатку фотографував тихенько і на максимальному зумі, потім підійшов ближче, далі по коліна в воду і ледь не впритул.
А баклану (бо це саме він) було пофіг. Неляканий ще чи просто безстрашний:)
Так як жили ми на протилежному краю міста, є фотки і звідти. Надибав на навігаторі якусь вежу на березі моря й побрів. Вулиця в цьому напрямку дуже оживлена, з купою нічних клубів та іншого добра.
Найцікавіше там було, звісно, це типажі відпочивальників. Я таких шмоток, зачісок і т. д. не те що не бачив, але й не уявляв особо. Та сфотографувати непомітно не було як, а у відкриту не ризикнув.
Зрештою вулиця плавно переходить у якусь шанхайську стежку між кафе, а там і просто закінчується, упираючись в пляж. Далі босяком по піску.
Ну і вежа, заради якої йшов.
Взагалі-то вона має працювати як оглядова, тільки була зачинена. Чи то ще не сезон, чи гіпотетичний наглядач вирішив, що ввечері в таку погоду вже ніхто не прийде. Втім на острові, який сам по собі - майже суцільний оглядовий майданчик, це не критично.
А погода якраз встигла добряче зіпсуватись, поки дійшов. Над головою зібралися не надто оптимістичні хмари.
А над центром міста і фортецею вже цілком очевидно лив дощ.
Але ніякий шторм не завадить тому, хто вирішив переплисти Середземне море:)
Я ж хутко почимчикував назад, та все ж не міг відмовити собі іноді на ходу робити кадри. Спогади з такої негоди, коли зрештою все закінчується добре, завжди яскраві. Було страшнувато, але й гарно.
Злива наздогнала мене уже в цивілізації, де була можливість сховатись у кафе. Навіть град ми з собою привезли із України, для місцевих це досить рідкісне явище. І взагалі травень вийшов якийсь дощовий та грозовий - аж у субтропіках дістало.
Буря промайнула швидко, і можна було йти далі. Аж тут…
Знову забув про все і найближчим провулком махнув до пляжів. Над морем іще веселку не ловив:
І звісно ж, у такому місці мають бути особливо гарні кольори вечірнього неба. Ними і закінчу цю замітку.
Мальовнича скеляста місцевість зі східного боку на картах позначена як Mirador, орієнтуватись можна на готель Destino. Там практично все узбережжя заставлене готелями, та я не бачив жодного, що посмів би захопити сам берег.
Текстура скель. Не віриться, що це робота природи, а не людських рук.
Над узбережжям нависають обліплені будиночками пагорби і розцяцьковані готелі.
Добре видно центр, до якого по прямій кілометри два з половиною.
Алое (чи що воно?) майже людського зросту:
Фортеця Ібіци помітно домінує над місцевістю.
Постійний активний двіж транспорту, і водного, і повітряного.
Пройдемо у протилежний від центру бік, подалі від готелів.
Тут помітно виділяється кам’яна коса, що на 150 метрів врізається в море.
Дійти до її краю досить небезпечно насправді, але і з підступів можна наклацати хороших видів.
Північніше коси знаходиться бухточка з пляжем Cala Tranquila.
У травні він геть порожній.
Колір та прозорість води чіпляють:
А на скелі сховався майстер маскування. Придивіться уважніше:
Спочатку фотографував тихенько і на максимальному зумі, потім підійшов ближче, далі по коліна в воду і ледь не впритул.
А баклану (бо це саме він) було пофіг. Неляканий ще чи просто безстрашний:)
Так як жили ми на протилежному краю міста, є фотки і звідти. Надибав на навігаторі якусь вежу на березі моря й побрів. Вулиця в цьому напрямку дуже оживлена, з купою нічних клубів та іншого добра.
Найцікавіше там було, звісно, це типажі відпочивальників. Я таких шмоток, зачісок і т. д. не те що не бачив, але й не уявляв особо. Та сфотографувати непомітно не було як, а у відкриту не ризикнув.
Зрештою вулиця плавно переходить у якусь шанхайську стежку між кафе, а там і просто закінчується, упираючись в пляж. Далі босяком по піску.
Ну і вежа, заради якої йшов.
Взагалі-то вона має працювати як оглядова, тільки була зачинена. Чи то ще не сезон, чи гіпотетичний наглядач вирішив, що ввечері в таку погоду вже ніхто не прийде. Втім на острові, який сам по собі - майже суцільний оглядовий майданчик, це не критично.
А погода якраз встигла добряче зіпсуватись, поки дійшов. Над головою зібралися не надто оптимістичні хмари.
А над центром міста і фортецею вже цілком очевидно лив дощ.
Але ніякий шторм не завадить тому, хто вирішив переплисти Середземне море:)
Я ж хутко почимчикував назад, та все ж не міг відмовити собі іноді на ходу робити кадри. Спогади з такої негоди, коли зрештою все закінчується добре, завжди яскраві. Було страшнувато, але й гарно.
Злива наздогнала мене уже в цивілізації, де була можливість сховатись у кафе. Навіть град ми з собою привезли із України, для місцевих це досить рідкісне явище. І взагалі травень вийшов якийсь дощовий та грозовий - аж у субтропіках дістало.
Буря промайнула швидко, і можна було йти далі. Аж тут…
Знову забув про все і найближчим провулком махнув до пляжів. Над морем іще веселку не ловив:
І звісно ж, у такому місці мають бути особливо гарні кольори вечірнього неба. Ними і закінчу цю замітку.