Рига
Подорож у Норвегію закінчується в Латвії… Принаймні для мене, бо саме Рига була останньою великою зупинкою на шляху додому.
Також вона стала для мене другою побаченою балтійською столицею після Вільнюса; ще б сюди Таллінн для комплекту і для можливості порівняння. Хоча не впевнений, що їх коректно порівнювати… Суб’єктивно відносно Вільнюса Рига здалася цікавішою в туристичному плані, але менш розвиненою, як для постійного проживання. Ну і незрівнянно більше пощастило з погодою.
Місто дуже цікаве і добре збережене. Хоча я подивився ніби й не тільки центр, приблизно уявляю, наскільки багато там ще залишилось за кадром. У Ризі тісно переплелися нашарування різних епох, через що вона виглядає досить контрастно.
І навіть так:
А ще так:
Та спробую все ж дотримуватися порядку. По-перше, уже традиційно для себе втік із групової екскурсії та пішов шукати Академію наук, котра осторонь центру.
За рахунок висоти її видно ще здалеку (зліва в кадрі). А на передньому плані цікавий комплекс колишніх складів 1860-х років, або як їх називають, Червоні Комори. При чому їх там одразу штук 30, що таки дофіга.
Зараз частина простоює порожніми, інші під що тільки не використовуються. Безкоштовний чистий туалет, як ознака того, що ми в цивілізації.
Один із колишніх складських кварталів займає музей пам’яті жертв Голокосту. Гетто у 1941-44 роках було страшне… Хоча більшість ризьких євреїв знищили ще в перші дні окупації, потім сюди їх звозили з інших міст, і для майже всіх це був останній пункт подорожі.
Пожежна частина з каланчею.
Ризька Академія наук цілком діюча, тільки йшов я туди не науки заради, а щоб піднятися на оглядовий майданчик на висоті 65 метрів (туди пускають цілком офіційно, вхід 6 євро).
Що здивувало, це цілий квартал занехаяних дерев’яних бараків, у яких досі живуть люди. Такий жорсткий контраст як на тлі радянського архітектурного гіганту, так і що це за якийсь кілометр ходу від центру сучасної європейської столиці.
Та пора на оглядовий майданчик, там можна прибалдіти на всі 360 градусів.
Вецрига (Стара Рига). Найвищий шпиль має церква Петра і Павла, за нею видно дзвіницю масивного Домського собору.
Костьол св. Франциска, за яким водонапірні башти Анна та Жанна (насправді вони набагато далі, на промзоні за залізничними коліями). Щодо походження назви є кілька версій, найпопулярніша, що на тому місці колись спалили двох сестер за чаклунство.
Собор Різдва Христового, православний і аж дуже російський з виду. Перед ним стирчить вежа вокзалу Рига-Пасажирська, котрий сам по собі вкрай убогий, як для такого розкішного міста.
Храми скрізь домінують по висоті.
Православна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці:
Вона потинькована під камінь, але все ж видно, що дерев’яна. А от кірху Пресвятого Серця Ісуса не розпізнав, тому знизу не підходив. А вона, між іншим, найбільший дерев’яний храм у класицистичному стилі на всі країни Балтії.
Квартал дерев’яних бараків, ну а на горизонті велична та широка Даугава.
Музей Голокосту:
Погляд за течією річки. Арочні корпуси за складами - величезний центральний ринок, а від початку це взагалі були ангари для цепелінів, досить ефективних у Першу Світову.
Арочний міст - залізничний, за яким видно цікаву споруду національної бібліотеки. Зводили її досить довго, в 2008-14 роках: дуже фінансова криза завадила.
Далі пішов бродити навкруги. Церква Благовіщення зблизька.
Гарненька, але й осередок руцького міра. Москалів у Ризі десь 38%, проте вони настільки помітні, що латишів на їх тлі взагалі не видно.
Від великої хоральної синагоги залишились уламки, перетворені зараз на меморіальний комплекс. Її з 500 людьми всередині спалили колаборанти в перші дні окупації.
Трапляється архітектура цілком сучасна.
Але переважно дерев’яна, ось іще один контраст. Дуже мені вже сподобався з висоти цей костьол, знайшов його на навігаторі і пішов дивитись зблизька.
Тільки зараз узнав, що то мене понесло на район Маскачка, який у Ризі відомий як саме натуральне гетто. З поправкою на відносну цивілізованість, звісно… підозрюю, що «гетто» у їх розумінні все одно насправді безпечніше за більшість спальних районів Києва, наприклад. Але в 90-ті роки тут і правда було так собі.
Та на той момент я цього не знав, і на місці таких поганих висновків не зробив би. Маскачка зустріла мене безлюдними вулицями, в той же час у інших місцях алкобидло по дорозі попадалося.
Православна церква Всіх Святих у нетиповому романському стилі.
Відбувши трохи непопсового міста, вернувся в центр. Місцева статуя свободи, Мілда. Поставлена в 1930-ті роки і якимось дивом пережила СРСР, з приводу чого також є кілька версій.
Сліди ніг учасника живого ланцюга, що об’єднав три балтійські країни у прагненні незалежності.
Порохова вежа - єдина збережена із 28 веж колишніх міських укріплень.
Якась яскрава компанія.
Домський собор:
Та площа перед ним.
Звідти пішов у сторону замку. Вулички та архітектура Старої Риги дуже колоритні.
Сам замок зачинений на ремонт після відносно недавньої пожежі (2013). Та й взагалі, схоже, він особо визначною пам’яткою тут не вважається. Мені ж самому найбільше у той момент сподобалось небо:
Англіканська церква:
Місто цікаве і в деталях. Багато скульптур, сучасних та старовинних.
Бременським музикантам треба натирати носи на удачу, як скрізь. От тільки вони відчутно вищі людського зросту, так що доведеться пострибати:) Певно, чим крутішому персонажу носа натреш, тим швидше бажання збудеться.
А ще у Ризі є дім з котиками на даху. Так, я настільки лох, що не знав про будинок з котиками. Але вони випадково потрапили на один з кадрів із видами міста, ось збільшений шматочок:
У Старому Місті теж наявний оглядовий майданчик, а саме дзвіниця церкви Петра і Павла. Саму церкву зблизька фіг сфотографуєш нормально, а от нагору для пристойності піднявся.
Порохова вежа, і якраз дах з котами (внизу по центру):
Черговий храм, яким уже втратив лік:
Анна, Жанна і вокзальний годинник.
Ринок і Даугава, а телевізійну вежу Риги вважають однією з найгарніших у світі.
Замок.
Портові крани:
Кафе і сувенірні лавки під церквою:
Ще у центрі обов’язково варто побачити ратушну площу. Хоча вона найбільше постраждала у Другу Світову і довго відбудовувалась, по виду цього не скажеш.
Саму ратушу відновили з нуля лише в 2003 році.
Превед, медвед.
З протилежного від Даугави боку Стара Рига обмежена штучним міським каналом. Обабіч нього великий парк, затишно там та гарно.
Бастіонний пагорб:
Ось таке цікаве місто. Сюди б повернутися ще колись, та й взагалі по Латвії поїздити б, та й по інших двох країнах Балтії. Але…
Також вона стала для мене другою побаченою балтійською столицею після Вільнюса; ще б сюди Таллінн для комплекту і для можливості порівняння. Хоча не впевнений, що їх коректно порівнювати… Суб’єктивно відносно Вільнюса Рига здалася цікавішою в туристичному плані, але менш розвиненою, як для постійного проживання. Ну і незрівнянно більше пощастило з погодою.
Місто дуже цікаве і добре збережене. Хоча я подивився ніби й не тільки центр, приблизно уявляю, наскільки багато там ще залишилось за кадром. У Ризі тісно переплелися нашарування різних епох, через що вона виглядає досить контрастно.
І навіть так:
А ще так:
Та спробую все ж дотримуватися порядку. По-перше, уже традиційно для себе втік із групової екскурсії та пішов шукати Академію наук, котра осторонь центру.
За рахунок висоти її видно ще здалеку (зліва в кадрі). А на передньому плані цікавий комплекс колишніх складів 1860-х років, або як їх називають, Червоні Комори. При чому їх там одразу штук 30, що таки дофіга.
Зараз частина простоює порожніми, інші під що тільки не використовуються. Безкоштовний чистий туалет, як ознака того, що ми в цивілізації.
Один із колишніх складських кварталів займає музей пам’яті жертв Голокосту. Гетто у 1941-44 роках було страшне… Хоча більшість ризьких євреїв знищили ще в перші дні окупації, потім сюди їх звозили з інших міст, і для майже всіх це був останній пункт подорожі.
Пожежна частина з каланчею.
Ризька Академія наук цілком діюча, тільки йшов я туди не науки заради, а щоб піднятися на оглядовий майданчик на висоті 65 метрів (туди пускають цілком офіційно, вхід 6 євро).
Що здивувало, це цілий квартал занехаяних дерев’яних бараків, у яких досі живуть люди. Такий жорсткий контраст як на тлі радянського архітектурного гіганту, так і що це за якийсь кілометр ходу від центру сучасної європейської столиці.
Та пора на оглядовий майданчик, там можна прибалдіти на всі 360 градусів.
Вецрига (Стара Рига). Найвищий шпиль має церква Петра і Павла, за нею видно дзвіницю масивного Домського собору.
Костьол св. Франциска, за яким водонапірні башти Анна та Жанна (насправді вони набагато далі, на промзоні за залізничними коліями). Щодо походження назви є кілька версій, найпопулярніша, що на тому місці колись спалили двох сестер за чаклунство.
Собор Різдва Христового, православний і аж дуже російський з виду. Перед ним стирчить вежа вокзалу Рига-Пасажирська, котрий сам по собі вкрай убогий, як для такого розкішного міста.
Храми скрізь домінують по висоті.
Православна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці:
Вона потинькована під камінь, але все ж видно, що дерев’яна. А от кірху Пресвятого Серця Ісуса не розпізнав, тому знизу не підходив. А вона, між іншим, найбільший дерев’яний храм у класицистичному стилі на всі країни Балтії.
Квартал дерев’яних бараків, ну а на горизонті велична та широка Даугава.
Музей Голокосту:
Погляд за течією річки. Арочні корпуси за складами - величезний центральний ринок, а від початку це взагалі були ангари для цепелінів, досить ефективних у Першу Світову.
Арочний міст - залізничний, за яким видно цікаву споруду національної бібліотеки. Зводили її досить довго, в 2008-14 роках: дуже фінансова криза завадила.
Далі пішов бродити навкруги. Церква Благовіщення зблизька.
Гарненька, але й осередок руцького міра. Москалів у Ризі десь 38%, проте вони настільки помітні, що латишів на їх тлі взагалі не видно.
Від великої хоральної синагоги залишились уламки, перетворені зараз на меморіальний комплекс. Її з 500 людьми всередині спалили колаборанти в перші дні окупації.
Трапляється архітектура цілком сучасна.
Але переважно дерев’яна, ось іще один контраст. Дуже мені вже сподобався з висоти цей костьол, знайшов його на навігаторі і пішов дивитись зблизька.
Тільки зараз узнав, що то мене понесло на район Маскачка, який у Ризі відомий як саме натуральне гетто. З поправкою на відносну цивілізованість, звісно… підозрюю, що «гетто» у їх розумінні все одно насправді безпечніше за більшість спальних районів Києва, наприклад. Але в 90-ті роки тут і правда було так собі.
Та на той момент я цього не знав, і на місці таких поганих висновків не зробив би. Маскачка зустріла мене безлюдними вулицями, в той же час у інших місцях алкобидло по дорозі попадалося.
Православна церква Всіх Святих у нетиповому романському стилі.
Відбувши трохи непопсового міста, вернувся в центр. Місцева статуя свободи, Мілда. Поставлена в 1930-ті роки і якимось дивом пережила СРСР, з приводу чого також є кілька версій.
Сліди ніг учасника живого ланцюга, що об’єднав три балтійські країни у прагненні незалежності.
Порохова вежа - єдина збережена із 28 веж колишніх міських укріплень.
Якась яскрава компанія.
Домський собор:
Та площа перед ним.
Звідти пішов у сторону замку. Вулички та архітектура Старої Риги дуже колоритні.
Сам замок зачинений на ремонт після відносно недавньої пожежі (2013). Та й взагалі, схоже, він особо визначною пам’яткою тут не вважається. Мені ж самому найбільше у той момент сподобалось небо:
Англіканська церква:
Місто цікаве і в деталях. Багато скульптур, сучасних та старовинних.
Бременським музикантам треба натирати носи на удачу, як скрізь. От тільки вони відчутно вищі людського зросту, так що доведеться пострибати:) Певно, чим крутішому персонажу носа натреш, тим швидше бажання збудеться.
А ще у Ризі є дім з котиками на даху. Так, я настільки лох, що не знав про будинок з котиками. Але вони випадково потрапили на один з кадрів із видами міста, ось збільшений шматочок:
У Старому Місті теж наявний оглядовий майданчик, а саме дзвіниця церкви Петра і Павла. Саму церкву зблизька фіг сфотографуєш нормально, а от нагору для пристойності піднявся.
Порохова вежа, і якраз дах з котами (внизу по центру):
Черговий храм, яким уже втратив лік:
Анна, Жанна і вокзальний годинник.
Ринок і Даугава, а телевізійну вежу Риги вважають однією з найгарніших у світі.
Замок.
Портові крани:
Кафе і сувенірні лавки під церквою:
Ще у центрі обов’язково варто побачити ратушну площу. Хоча вона найбільше постраждала у Другу Світову і довго відбудовувалась, по виду цього не скажеш.
Саму ратушу відновили з нуля лише в 2003 році.
Превед, медвед.
З протилежного від Даугави боку Стара Рига обмежена штучним міським каналом. Обабіч нього великий парк, затишно там та гарно.
Бастіонний пагорб:
Ось таке цікаве місто. Сюди б повернутися ще колись, та й взагалі по Латвії поїздити б, та й по інших двох країнах Балтії. Але…