Непечерне Кривче і дерев’яний Сапогів
Відносно відоме у туристичних колах село Кривче розкинулось на крутих подільських пагорбах, розділених долинами річки Циганки та її приток, десь на півдорозі між Борщевим та Мельницею-Подільською.
По-перше, популярність йому забезпечує печера Кришталева на південно-західній околиці села. Цей регіон взагалі дуже багатий на карстові печери, серед яких Кришталева - одна з найвідоміших та пристосована для проходження навіть аматорами.
Але цього разу я в ній не був. Причин на те можна придумати декілька, основна з яких - моя байдужість до спелеології протягом останніх років. Ну і взагалі це діло не для мандрівника-одиночки, вийшло б дуже дорого і по грошам, і по часу.
Зате подивився замок, до нього і підемо. Столиця далеко:
Привіт із братнього Киргизстану:
Таких чудних колодязів ще не бачив.
Сіренька церква Покрови Пресвятої Богородиці (1856).
Привіт самі знаєте з якої епохи:
І прямо за будинком культури замок.
Із дороги виглядає оптимістично, але насправді ці дві вежі - все, що лишилося.
Збудований у 1639 р. родиною Контських, що на той момент володіли селом. Далі все традиційно: замку прилітало від турок, татар і козаків. Із втратою оборонного значення спочатку використовувався як житлова резиденція, а потім його дозволили розтягати селянам на каміння.
У 1920-х роках була спроба відновлення Подільським туристично-краєзнавчим товариством, в одній із веж організували щось типу готелю(!). Ніби й важко віриться, але ж і в вінницькій водонапірній вежі був гуртожиток колись.
Далі настав совок, який при прокладанні траси (раніше на її місці був яр) зніс руїни надбрамної вежі і рештки мурів. У 1990 р. провели реставрацію того, що лишилося.
У вежі можна заглянути, неочікувано приємно, що їх розчистили від сміття. Цікаво, що під твердинею теж є печера (так і називається, Замкова) з розвіданими ходами на 39 метрів, тільки лаз завалений, найпевніше.
На північ від замчища відкриваються види на такі милі подільські простори й долини.
Типова церква-новобуд із фальшивої вагонки під дерево, яскраво-синім дахом і чужорідною золотою цибулиною.
Трішки пізніше я аж уху їв, коли взнав, що насправді вона 1760 року. Це просто дика срана рвань! Як у казці антилопа доторканням перетворювала все на золото, так наші естети все що чіпають, перетворюють на гівно.
Погляд на замковий двір зсередини.
Поруч є костьол 18 ст., аскетичний і відверто оборонного вигляду. Так і є: його перебудували з колишньої порохівниці.
І пішов далі, вниз-вгору-вниз… Назва «Кривче» якнайкраще описує його єство.
Шляхів до наступного села, Сапогова, було два, автомобільна дорога чи стежка понад Циганкою. Вибрав другий варіант, про що не шкодую і вам рекомендую, раптом колись кому стукне в голову повторити цей маршрут пішки.
Тиша там і краса, а ззаду вдалині проступають обриси замку.
Як для села осторонь великих доріг, Сапогів (876 чоловік) виглядає досить пристойно. Тут лише одна пам’ятка - виконана в типовому подільському стилі триверха дерев’яна церква Святого Миколая (1777).
Маленький гармонійний шедевр, хочеться, щоб і про нього знало ЮНЕСКО та тому подібні. Звертає на себе увагу, наскільки правильно виконана реставрація - особливо ґонт, що найскладніше у таких випадках. Після побаченої в Кривче рогульні, це як бальзам на душу.
Дзвіниця також тримає марку.
У церкві якраз готувалися до вінчання, тому всередину не заходив, трохи поблукав тихенько збоку.
Від церкви до траси ще 2 км ґрунтової зі щебнем дороги, доїхати неспішно можна (це для тих, хто на машині вибереться). Попутку до Борщева піймав швидко… Далі буде.
По-перше, популярність йому забезпечує печера Кришталева на південно-західній околиці села. Цей регіон взагалі дуже багатий на карстові печери, серед яких Кришталева - одна з найвідоміших та пристосована для проходження навіть аматорами.
Але цього разу я в ній не був. Причин на те можна придумати декілька, основна з яких - моя байдужість до спелеології протягом останніх років. Ну і взагалі це діло не для мандрівника-одиночки, вийшло б дуже дорого і по грошам, і по часу.
Зате подивився замок, до нього і підемо. Столиця далеко:
Привіт із братнього Киргизстану:
Таких чудних колодязів ще не бачив.
Сіренька церква Покрови Пресвятої Богородиці (1856).
Привіт самі знаєте з якої епохи:
І прямо за будинком культури замок.
Із дороги виглядає оптимістично, але насправді ці дві вежі - все, що лишилося.
Збудований у 1639 р. родиною Контських, що на той момент володіли селом. Далі все традиційно: замку прилітало від турок, татар і козаків. Із втратою оборонного значення спочатку використовувався як житлова резиденція, а потім його дозволили розтягати селянам на каміння.
У 1920-х роках була спроба відновлення Подільським туристично-краєзнавчим товариством, в одній із веж організували щось типу готелю(!). Ніби й важко віриться, але ж і в вінницькій водонапірній вежі був гуртожиток колись.
Далі настав совок, який при прокладанні траси (раніше на її місці був яр) зніс руїни надбрамної вежі і рештки мурів. У 1990 р. провели реставрацію того, що лишилося.
У вежі можна заглянути, неочікувано приємно, що їх розчистили від сміття. Цікаво, що під твердинею теж є печера (так і називається, Замкова) з розвіданими ходами на 39 метрів, тільки лаз завалений, найпевніше.
На північ від замчища відкриваються види на такі милі подільські простори й долини.
Типова церква-новобуд із фальшивої вагонки під дерево, яскраво-синім дахом і чужорідною золотою цибулиною.
Трішки пізніше я аж уху їв, коли взнав, що насправді вона 1760 року. Це просто дика срана рвань! Як у казці антилопа доторканням перетворювала все на золото, так наші естети все що чіпають, перетворюють на гівно.
Погляд на замковий двір зсередини.
Поруч є костьол 18 ст., аскетичний і відверто оборонного вигляду. Так і є: його перебудували з колишньої порохівниці.
І пішов далі, вниз-вгору-вниз… Назва «Кривче» якнайкраще описує його єство.
Шляхів до наступного села, Сапогова, було два, автомобільна дорога чи стежка понад Циганкою. Вибрав другий варіант, про що не шкодую і вам рекомендую, раптом колись кому стукне в голову повторити цей маршрут пішки.
Тиша там і краса, а ззаду вдалині проступають обриси замку.
Як для села осторонь великих доріг, Сапогів (876 чоловік) виглядає досить пристойно. Тут лише одна пам’ятка - виконана в типовому подільському стилі триверха дерев’яна церква Святого Миколая (1777).
Маленький гармонійний шедевр, хочеться, щоб і про нього знало ЮНЕСКО та тому подібні. Звертає на себе увагу, наскільки правильно виконана реставрація - особливо ґонт, що найскладніше у таких випадках. Після побаченої в Кривче рогульні, це як бальзам на душу.
Дзвіниця також тримає марку.
У церкві якраз готувалися до вінчання, тому всередину не заходив, трохи поблукав тихенько збоку.
Від церкви до траси ще 2 км ґрунтової зі щебнем дороги, доїхати неспішно можна (це для тих, хто на машині вибереться). Попутку до Борщева піймав швидко… Далі буде.