(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 - серпень 1857), стор. 42]
Зазирніть у записки поета хоч з 9 липня, і ви, наче в дзеркалі, бачитимете, що діялося в душі його. Виображаючи поштовий човен, як він пливе, поет раз у раз позирає на вітрячок і відповідно простуванню вітру гадає собі, де саме той човен? Як він пливе? Чи скоро пливе? «Знявся свіжий вітер від норд-осту прямо в ніс нашому поштовому човну. Він тепер на відкритому морі кинув якір; а коли рушить, Господь відає» (9 липня). «Вітер той самий!.. Туга та ж сама» (10 липня). «Опівночі вітер перемінився і пішов на норд-вест» (11 липня). «Вітер той самий; значить, човен мусить дожидатися оренбурзької пошти. Чим ближче до мене оця радісна подія, тим більш стаю я нетерплячим і полохливим. Сім тяжких років в оцьому невихідному заточенню не здавалися мені такими довгими і страшними, якоці останні дні мого мордовання» (13 липня). «Вітер той самий! Чи не час би йому взяти на норд-ост! О! як би він мене порадовав, коли б хоч к завтрьому повернув. Ліпше з одного разу ударити обухом, ніж пиляти дерев’яною пилкою дожидання» (14 липня). «Вітер все той же - норд; хоч би на одну четвертину румба взяв на ост; все б таки було мені легше. Два літа плавав я по Аральському морю і ні разу не подивився на компас; а за оці останні, без краю довгі дні і ночі я вивчив його всіма сторонами. О вітре, вітре! коли б ти міг спочувати мойому невсипущому горю, ти б ще третього дня був повернув на норд-ост, і я сьогодні сидів би вже аргонавтом з олівцем у руці на чердаці татарського корабля, що йде до Астрахані і останнім разом малював би вид своєї тюрми». (15/VII). «По заході сонця заштиліло, а опівночі знявся вітер від зюйд-осту; вітер тихий, рівний, саме такий, якого треба на наш поштовий човен. Світом я зліз на найвищий шпиль скелі прибережної і сидів там до півдня. Не спостерігши на обрію сподіваного жаглика, я з тугою вернувся на огород і взявся їсти шинку, що виготовив на дорогу» (16/VII). «Вітер все той же, немов зачарований» (17 липня). «По заході сонця вітер пішов на зюйд-ост; але слабий, безнадійний! Чи буде, нарешті, край отакого скорботного існування, оцього одноманітного записування одноманітних безкраїх днів?» (18 липня). Нарешті 19 липня Тарас записує, що вітер пішов на норд, «я зрадів і почав ходити округи форту, і доки пробарабанили «зорю», я обійшов його чотири рази, значить, пройшов 12 верстов... Ніч ясна, прекрасна, я не пішов в альтану, а сів під вербою, щоб зручніш спостерігати вітер, дивлячись на вітрячок. О 12 год. ночі вітер перемінився, не поменшав; добра ознака...» Тим часом, доки Тарас писав 19 липня свій журнал, «вітер пішов на вест, і «Жайворонок» (другий поштовий човен) полетів з Новопетровського на Гур’єв. «Марудний вітер! тяжка невідомість», - так Шевченко кінчить свій журнал 19 липня.
Читаючи оці спостереження вітру, ми ясно бачимо, як Тарасову душу гризе нудьга, не дає йому спати, «люта туга, гризе і ганяє його наче на корді, навкруги городу...» 788. О, тяжко йому було в неволі! Тяжко довелося ждати і волі.
Шевченко був певен, що 20 липня попрощається зі своєю тюрмою, так написав і до Лазаревського, і до Кухаренка, але вітер зробив інакше. «Що діяти! - сумує Тарас. - Посидимо ще за морем та підождемо погоди! Цілий день і ніч 20 липня вітер і не поворухнувся. Мертва тиша» 789. В неділю 21 липня Тарас пішов ранком до форту поголитися, йдучи, стрівся з унтер-офіцером Куліхом і від його першого довідався, що ранком о годині 9-й прилетіла «Ласточка» (поштовий човен). Поголившись, стиснувши серце, вертав він на город до своєї верби, стрів Бурцова і від його довідався, що прийшла нарешті його воля!..
788 Записки... - 9 лип. [1857 р. - Кобзар. - Т. III. - С. 53].
789 Записки... - 10 і 20 лип. [1857].
Попередня Наступна
Зазирніть у записки поета хоч з 9 липня, і ви, наче в дзеркалі, бачитимете, що діялося в душі його. Виображаючи поштовий човен, як він пливе, поет раз у раз позирає на вітрячок і відповідно простуванню вітру гадає собі, де саме той човен? Як він пливе? Чи скоро пливе? «Знявся свіжий вітер від норд-осту прямо в ніс нашому поштовому човну. Він тепер на відкритому морі кинув якір; а коли рушить, Господь відає» (9 липня). «Вітер той самий!.. Туга та ж сама» (10 липня). «Опівночі вітер перемінився і пішов на норд-вест» (11 липня). «Вітер той самий; значить, човен мусить дожидатися оренбурзької пошти. Чим ближче до мене оця радісна подія, тим більш стаю я нетерплячим і полохливим. Сім тяжких років в оцьому невихідному заточенню не здавалися мені такими довгими і страшними, якоці останні дні мого мордовання» (13 липня). «Вітер той самий! Чи не час би йому взяти на норд-ост! О! як би він мене порадовав, коли б хоч к завтрьому повернув. Ліпше з одного разу ударити обухом, ніж пиляти дерев’яною пилкою дожидання» (14 липня). «Вітер все той же - норд; хоч би на одну четвертину румба взяв на ост; все б таки було мені легше. Два літа плавав я по Аральському морю і ні разу не подивився на компас; а за оці останні, без краю довгі дні і ночі я вивчив його всіма сторонами. О вітре, вітре! коли б ти міг спочувати мойому невсипущому горю, ти б ще третього дня був повернув на норд-ост, і я сьогодні сидів би вже аргонавтом з олівцем у руці на чердаці татарського корабля, що йде до Астрахані і останнім разом малював би вид своєї тюрми». (15/VII). «По заході сонця заштиліло, а опівночі знявся вітер від зюйд-осту; вітер тихий, рівний, саме такий, якого треба на наш поштовий човен. Світом я зліз на найвищий шпиль скелі прибережної і сидів там до півдня. Не спостерігши на обрію сподіваного жаглика, я з тугою вернувся на огород і взявся їсти шинку, що виготовив на дорогу» (16/VII). «Вітер все той же, немов зачарований» (17 липня). «По заході сонця вітер пішов на зюйд-ост; але слабий, безнадійний! Чи буде, нарешті, край отакого скорботного існування, оцього одноманітного записування одноманітних безкраїх днів?» (18 липня). Нарешті 19 липня Тарас записує, що вітер пішов на норд, «я зрадів і почав ходити округи форту, і доки пробарабанили «зорю», я обійшов його чотири рази, значить, пройшов 12 верстов... Ніч ясна, прекрасна, я не пішов в альтану, а сів під вербою, щоб зручніш спостерігати вітер, дивлячись на вітрячок. О 12 год. ночі вітер перемінився, не поменшав; добра ознака...» Тим часом, доки Тарас писав 19 липня свій журнал, «вітер пішов на вест, і «Жайворонок» (другий поштовий човен) полетів з Новопетровського на Гур’єв. «Марудний вітер! тяжка невідомість», - так Шевченко кінчить свій журнал 19 липня.
Читаючи оці спостереження вітру, ми ясно бачимо, як Тарасову душу гризе нудьга, не дає йому спати, «люта туга, гризе і ганяє його наче на корді, навкруги городу...» 788. О, тяжко йому було в неволі! Тяжко довелося ждати і волі.
Шевченко був певен, що 20 липня попрощається зі своєю тюрмою, так написав і до Лазаревського, і до Кухаренка, але вітер зробив інакше. «Що діяти! - сумує Тарас. - Посидимо ще за морем та підождемо погоди! Цілий день і ніч 20 липня вітер і не поворухнувся. Мертва тиша» 789. В неділю 21 липня Тарас пішов ранком до форту поголитися, йдучи, стрівся з унтер-офіцером Куліхом і від його першого довідався, що ранком о годині 9-й прилетіла «Ласточка» (поштовий човен). Поголившись, стиснувши серце, вертав він на город до своєї верби, стрів Бурцова і від його довідався, що прийшла нарешті його воля!..
788 Записки... - 9 лип. [1857 р. - Кобзар. - Т. III. - С. 53].
789 Записки... - 10 і 20 лип. [1857].
Попередня Наступна