(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 - серпень 1857), стор. 41]
XVIII
Підлягаючи (бо не можна було нічого проти того вдіяти) такому гнобительству Львова, Кампіоні, Косарєва і інш., чи можна ж було Шевченкові не нудитися, не страждати; найпаче коли він довідався, що амністія йому прийшла до Оренбурга не пізніш 15 мая, бо в той день невідома нам пані Ейсуня, пишучи до його з Оренбурга, вітала його в волею 783. «А воля моя, - сумує Тарас, - де-небудь у шинку з писарем гуляє: се певна річ, бо найбільші мої гнобителі займаються муштрою, пияцтвом, картами, а канцелярією кермує який-небудь писар Петров, повернений в солдати за шахрайство. Так воно заведено з давніх-давен, і вже ж коли б отакий лад зрушили задля якогось там «рядового» Шевченка, то се було б і проти заповіту батьків, і проти статуту».
За три дні після сього Тарас у листі до Лазаревського пише 784:
«Вже я списав цілий зшиток, що зладив на дорогу, вже і покривало від комарів, що придбав собі на дорогу, у мене вкрали, а з Оренбурга ні слуху ні духу. Молю Господа, щоб оце був останній мій лист до тебе з оцього клятого форту».
Сподівався, нарешті, Тарас, що пошта з Гур’єва прийде і привезе йому волю 15 липня, а 16-го він покине «паскудний форт», а доки те буде, нудьга душила його. Розважав він її найбільш за все на городі, під своєю вербою. «Під оці тяжкі дні сподівання, - каже він 785, - журнал мій став мені таким чимсь неминуче потрібним, як хорому лікар. А друга річ, що я придбав собі на дорогу - чайник - став неминучо потрібним задля мого журналу, так само, як журнал для мене. Без чайника та без чаю я якось ліниво брався за журнал, а тепер аби налив шклянку чаю, так само перо проситься в руки. Який добрий геній шепнув мені завести журнал! Ну, що б я робив цілий місяць! без краю довгий місяць! Все-таки оця робота (журнал) щодня кілька годин віднімає у моєї неволі та нудьги, котрих я неспроможен спекатися. Коли б не трапилося оцього тяжкого дожидання, ніколи б і на думку мені не впало завести оцю еластичну мебель, на якій я щодня тепер так спокійно відпочиваю» 786.
Але ж чи то було дійсне відпочивання? А коли й було, так вельми короткий час. Нудьга занадто гнітила його, і він майже щогодини тільки й гадає, чи скоро прийде пошта та привезе йому волю. Навіть уночі сон його не брав, а коли й засне, так і тут ввижається йому те, що так вабить його до себе: Академія, Україна, приятелі: Куліш, Костомарів, Гулак, Лазаревський і інші 787.
783 Записки... - С. [49].
784 Основа. - 1862. - Кн. III. - С. 11.
785 Записки... - С. 41 [(Запис від 2 лип. 1847 р. - Кобзар. - Т. III)]
786 Ibidem. - [С] 59.
787 Див.: Записки... - 1 - 20 лип. [1857 р.]
Коментар
За три дні після сього Тарас у листі до Лазаревського пише... - Йдеться про лист Шевченка до М. М. Лазаревського від 1 липня 1857 р. з Новопетровського укріплення.
Попередня Наступна
XVIII
Підлягаючи (бо не можна було нічого проти того вдіяти) такому гнобительству Львова, Кампіоні, Косарєва і інш., чи можна ж було Шевченкові не нудитися, не страждати; найпаче коли він довідався, що амністія йому прийшла до Оренбурга не пізніш 15 мая, бо в той день невідома нам пані Ейсуня, пишучи до його з Оренбурга, вітала його в волею 783. «А воля моя, - сумує Тарас, - де-небудь у шинку з писарем гуляє: се певна річ, бо найбільші мої гнобителі займаються муштрою, пияцтвом, картами, а канцелярією кермує який-небудь писар Петров, повернений в солдати за шахрайство. Так воно заведено з давніх-давен, і вже ж коли б отакий лад зрушили задля якогось там «рядового» Шевченка, то се було б і проти заповіту батьків, і проти статуту».
За три дні після сього Тарас у листі до Лазаревського пише 784:
«Вже я списав цілий зшиток, що зладив на дорогу, вже і покривало від комарів, що придбав собі на дорогу, у мене вкрали, а з Оренбурга ні слуху ні духу. Молю Господа, щоб оце був останній мій лист до тебе з оцього клятого форту».
Сподівався, нарешті, Тарас, що пошта з Гур’єва прийде і привезе йому волю 15 липня, а 16-го він покине «паскудний форт», а доки те буде, нудьга душила його. Розважав він її найбільш за все на городі, під своєю вербою. «Під оці тяжкі дні сподівання, - каже він 785, - журнал мій став мені таким чимсь неминуче потрібним, як хорому лікар. А друга річ, що я придбав собі на дорогу - чайник - став неминучо потрібним задля мого журналу, так само, як журнал для мене. Без чайника та без чаю я якось ліниво брався за журнал, а тепер аби налив шклянку чаю, так само перо проситься в руки. Який добрий геній шепнув мені завести журнал! Ну, що б я робив цілий місяць! без краю довгий місяць! Все-таки оця робота (журнал) щодня кілька годин віднімає у моєї неволі та нудьги, котрих я неспроможен спекатися. Коли б не трапилося оцього тяжкого дожидання, ніколи б і на думку мені не впало завести оцю еластичну мебель, на якій я щодня тепер так спокійно відпочиваю» 786.
Але ж чи то було дійсне відпочивання? А коли й було, так вельми короткий час. Нудьга занадто гнітила його, і він майже щогодини тільки й гадає, чи скоро прийде пошта та привезе йому волю. Навіть уночі сон його не брав, а коли й засне, так і тут ввижається йому те, що так вабить його до себе: Академія, Україна, приятелі: Куліш, Костомарів, Гулак, Лазаревський і інші 787.
783 Записки... - С. [49].
784 Основа. - 1862. - Кн. III. - С. 11.
785 Записки... - С. 41 [(Запис від 2 лип. 1847 р. - Кобзар. - Т. III)]
786 Ibidem. - [С] 59.
787 Див.: Записки... - 1 - 20 лип. [1857 р.]
Коментар
За три дні після сього Тарас у листі до Лазаревського пише... - Йдеться про лист Шевченка до М. М. Лазаревського від 1 липня 1857 р. з Новопетровського укріплення.
Попередня Наступна