(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 - серпень 1857), стор. 28]
18 лютого р. 1855 помер цар Микола, чоловік, упереджений проти нашого поета. Оцарював цар Олександр. Річ звичайна, що нове оцарювання приносить амністію покараним. Вже ж кому більш, як не Шевченкові, можна було сподіватися амністії? Нового царя виховував той самий поет Василь Жуковський, що так багацько сприяв викупу Шевченка з крепацтва. Не можна не гадати, що Олександр II, ще як був наступником трону, чув від Жуковського про Шевченка, відав, що усе «злочинство» Шевченкове були «баламутні вірші», тямив, що поета покарано на грунті чисто літературному і покарано незвичайно жорстоко. Значить, він розумів, що найпростіша справедливість вимагає якомога швидше знівечити велику батьківську неправду.
Перший маніфест новий цар видає на Великдень 27 березіля р. 1855. Ні залізниць, ні телеграфу тоді до Оренбурга ще не було, через те звістки приходили вельми не скоро; наприклад, у вересні того року в Новопетровському форті ще не відали змісту маніфесту і не знали, хто саме підійшов під амністію. Шевченко 25 вересня питався у Залєського 741: «Чи царський маніфест не забув про мою долю?»
Але марна була твоя надія, наш великий страстотерпче! Маніфест минув тебе, і твоє наболіле серце зовсім справедливо виливає кривавий жаль! Тарас був певен, що коли не визволять його зовсім з неволі по маніфесту, так щонайменш зроблять унтер-офіцером! Трохи що не цілий рік він жив тієї надією і «страстний тиждень перед Великоднем р. 1856 перебув він у найнеспокійнішому, в найтяжчому сподіванню. «Впродовж великого посту, а найпаче на страстному тижні, - читаємо в листі його до графині Анастасії Толстої 742, - коли у нас почалася комунікація водою, я все ждав пошти з Оренбурга. Вона повинна була привезти мені визволення по царському маніфесту з приводу оцарювання нового імператора. І що ж?.. Мене не призначили до царської ласки. Мене не виписали з реєстру мучеників! Про мене забули! Гірко, та ще й як гірко одержати отаку-от тяжку звістку, та ще на такий великий день (Великдень того року був 15 квітня). Се страшенний глум долі, що карає мене. О, не приведи, Господи, нікого, щоб так, як я, зустрів оцей великий, радісний день. Безнадійна звістка так була придавила мене, що я був близько до розпуки. Скорботно! невимовно скорботно!..» Тяжка журба безнадійності так була обгорнула душу страдальника, що він і за п’ять тижнів не визволився з-під її впливу. Та таки нікому й нічим було розважити його. Кохання його потроху хололо, погляд на паню Ускову охмарився, і треба, неминуче треба було чимсь і якось угамувати тугу. 20 мая в листі до Осипова 743 Тарас пише-ридає: «14 квітня прийшла з Оренбурга звістка, що забули подати подання, аби з поводу нового оцарювання зробити мене унтер-офіцером. Оця тяжка звістка так мене приголомшила, що я не тямив, що й діяти з собою. Справу сю я вважаю яко діло зовсім скінчене. Да хіба ж можна було інакше гадати! Овва! царська ласка була про всіх, та тільки не про мене. Огидливий глум лихої долі».
740 Записки... - С. 19. [(Запис від 19 черв. 1857 р. - Кобзар. - Т. III.)].
741 Киев[ская] стар[ина]. - 1883. - Кн. III. - С. 614.
742 Русская стар[ина]. - 1874. - Кн. X. - С. 287.
743 Моск[овские] вед[омости]. - 1862. - № 45.
Коментар
Перший маніфест новий цар видає на Великдень 27 березіля р. 1855. - Перший маніфест було видано 19 лютого 1855 р. у зв’язку зі вступом Олександра II на престол. Ні про які амністії там не йшлося. Другий маніфест був опублікований 27 березня 1855 р. і ніс помилування засланим декабристам.
Попередня Наступна
18 лютого р. 1855 помер цар Микола, чоловік, упереджений проти нашого поета. Оцарював цар Олександр. Річ звичайна, що нове оцарювання приносить амністію покараним. Вже ж кому більш, як не Шевченкові, можна було сподіватися амністії? Нового царя виховував той самий поет Василь Жуковський, що так багацько сприяв викупу Шевченка з крепацтва. Не можна не гадати, що Олександр II, ще як був наступником трону, чув від Жуковського про Шевченка, відав, що усе «злочинство» Шевченкове були «баламутні вірші», тямив, що поета покарано на грунті чисто літературному і покарано незвичайно жорстоко. Значить, він розумів, що найпростіша справедливість вимагає якомога швидше знівечити велику батьківську неправду.
Перший маніфест новий цар видає на Великдень 27 березіля р. 1855. Ні залізниць, ні телеграфу тоді до Оренбурга ще не було, через те звістки приходили вельми не скоро; наприклад, у вересні того року в Новопетровському форті ще не відали змісту маніфесту і не знали, хто саме підійшов під амністію. Шевченко 25 вересня питався у Залєського 741: «Чи царський маніфест не забув про мою долю?»
Але марна була твоя надія, наш великий страстотерпче! Маніфест минув тебе, і твоє наболіле серце зовсім справедливо виливає кривавий жаль! Тарас був певен, що коли не визволять його зовсім з неволі по маніфесту, так щонайменш зроблять унтер-офіцером! Трохи що не цілий рік він жив тієї надією і «страстний тиждень перед Великоднем р. 1856 перебув він у найнеспокійнішому, в найтяжчому сподіванню. «Впродовж великого посту, а найпаче на страстному тижні, - читаємо в листі його до графині Анастасії Толстої 742, - коли у нас почалася комунікація водою, я все ждав пошти з Оренбурга. Вона повинна була привезти мені визволення по царському маніфесту з приводу оцарювання нового імператора. І що ж?.. Мене не призначили до царської ласки. Мене не виписали з реєстру мучеників! Про мене забули! Гірко, та ще й як гірко одержати отаку-от тяжку звістку, та ще на такий великий день (Великдень того року був 15 квітня). Се страшенний глум долі, що карає мене. О, не приведи, Господи, нікого, щоб так, як я, зустрів оцей великий, радісний день. Безнадійна звістка так була придавила мене, що я був близько до розпуки. Скорботно! невимовно скорботно!..» Тяжка журба безнадійності так була обгорнула душу страдальника, що він і за п’ять тижнів не визволився з-під її впливу. Та таки нікому й нічим було розважити його. Кохання його потроху хололо, погляд на паню Ускову охмарився, і треба, неминуче треба було чимсь і якось угамувати тугу. 20 мая в листі до Осипова 743 Тарас пише-ридає: «14 квітня прийшла з Оренбурга звістка, що забули подати подання, аби з поводу нового оцарювання зробити мене унтер-офіцером. Оця тяжка звістка так мене приголомшила, що я не тямив, що й діяти з собою. Справу сю я вважаю яко діло зовсім скінчене. Да хіба ж можна було інакше гадати! Овва! царська ласка була про всіх, та тільки не про мене. Огидливий глум лихої долі».
740 Записки... - С. 19. [(Запис від 19 черв. 1857 р. - Кобзар. - Т. III.)].
741 Киев[ская] стар[ина]. - 1883. - Кн. III. - С. 614.
742 Русская стар[ина]. - 1874. - Кн. X. - С. 287.
743 Моск[овские] вед[омости]. - 1862. - № 45.
Коментар
Перший маніфест новий цар видає на Великдень 27 березіля р. 1855. - Перший маніфест було видано 19 лютого 1855 р. у зв’язку зі вступом Олександра II на престол. Ні про які амністії там не йшлося. Другий маніфест був опублікований 27 березня 1855 р. і ніс помилування засланим декабристам.
Попередня Наступна