(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 - серпень 1857), стор. 24]
Щодо звісток Агати Омелянівни, так їх підтримують і власноручні споминки Шевченка. З записок його бачимо, що Новопетровське «інтелігентне» товариство він називає «брудною ковбанею». Ми вже бачили, що за люде були офіцери Обрядін, Потапов, Мєшков; подивимося ще на декого з них і тоді скажемо, чи можна чистій душі Шевченка товаришувати з такими людьми?
От напр[иклад] поручник Кампіоні, інженер, значить, людина з освітою вищої школи. Перегодом я подам факти, який се був п’яниця і людина високо неморальна 723.
Бачимо другого офіцера, що, взявши четвертину відра горілки, торжественно йде з нею до свого нареченого тестя, п’є з ним і свариться доти, доки «тесть потяг по лобі свого нареченого зятя так, що з шляхетного чола заюшила кров. Поранений зять біжить окровавлений до швачки, бере там ту сукню, що казав пошити під вінець своїй молодій, і віддає її шинкареві в заставу за дві чарки горілки 724.
А от третій зразок 725. Прийшла думка одному офіцерові повеселити свою молоду; він скликав з обох рот солдатів співаків з бубоном, з тарілками, з ложками, з трьохкутником і ще з якимись брязкальцями. Коли переспівали, звісно, з танцями, увесь солдатський репертуар, тоді офіцер казав солдатам «покачати» його. Але коли солдати, підкидаючи вгору в десятий раз свого п’яного начальника, гукали: урра! - показався несподівано комендант; солдати з переляку покинули серед вулиці свого «отця-командира» та навтікача, а він не спроможен був підвестися, «був бо на смерть п’яний».
Річ зовсім натуральна, що Шевченкові не можна було товаришувати з такими людьми. І якої розваги він зазнав би в товаристві таких офіцерів? «Хто не пиячив, той в карти грав; а Шевченко, - пише пані Ускова, - карт не любив, гидував їми».
Так само уникав він і жіночого товариства, бо там панувало пащиковання. «Бачучи раз у раз перед себе людей або тупих, або п’яних, - каже Тарас до Залєського 10 лютого р. 1855 726 , - чоловікові і більш за мене байдужому не диво збожеволіти». В листі до Осипова 727 20 мая р. 1856 читаємо:
«Я дуже радію, що вам трапилося побачити хоч одну з тих амфібій, серед яких я стільки вже літ чеврію. Одначе зауважте, що ви бачили ліпший екземпляр, одухотворений чимсь таким, що скидається на думку і почуття, а коли б ви побачили інших з оцієї породи! Та ні! не приведи, Господи, щоб вам і в сні привиділася така гидота людська. Готи, між якими на берегах Дунаю доживав віку Овідій Назон, так і ті найцілковитіші створіння Божі. Вони були хижі варвари, та не п’яниці, а оці, що округи мене, так і те і друге», «І в отаких людей, - читаємо в листі Тарасовому до Артемовського 728, - я в кулаці сиджу: давлять, без всякого милосердя давлять, а я повинен ще й кланятися, а то візьме, та й роздавить, наче ту вош між ногтями».
Звісно, не без того, що і в «брудній ковбані» були такі люде, до яких навідувався Шевченко, щоб трохи розвіяти свій сум. Се було старе супружжя Зигмунтовських. Побачимо зараз, що вони не могли задовольнити Шевченка, але коли б і таких не було, так, певна річ; Тарас навідувався би хоч вряди-годи і до кого-будь гіршого, бо чоловік по своїй природі може обходитися без усього, але без чоловіка - нізащо не обійдеться.
Зигмунтовські були люде доволі цікаві й оригінальні. Колись він був латинської, вона лютеранської віри, потім перейшли на православіє. «Він, - читаємо в Шевченковому журналі 729, - дідусь простосердий, доброї душі і зовсім не шкідливий брехунець. Свій рід він виводив з якогось Зигмунда, короля польського. Про ближчих предків і про батьків не згадував. Дитинний вік його поринає в якійсь темряві. Першу половину віку парубочого учителював він у фабриканта тютюну в Петербурзі Головкіна. Отоді-то й сталася з ним чудна пригода. Буцім би то раз якось серед вулиці схопили його два гайдуки, зав’язали йому очі, посадили в темну карету і привезли до якоїсь красуні-богатирки в розкішний будуар.
Тут пішло у них таємниче кохання. Потім знов відвезли його з зав’язаними очима, давши йому 20 тисяч карб. Перегодом пішов він в актори, зажив собі незвичайної слави, але через інтригу актора Яковлєва мусив покинути сцену і пішов служити на флот. З корабля перейшов на службу в земський суд в Одесі; став би то голінним чаркуном, пристав до якогось товариства політичного і попав в тюрму без терміну, а потім послали його поліціантом в Астрахань. Звідсіля вже він і перебрався до Новопетровського форту. Пані Зигмунтовська була невинна цокотуха і трошки сентиментальна бабуся. Тарас прозвав їх Філемоном і Бавкідою. Він приносив їм з городу петрушки, кропу, редьки, за те читав у них «С[анк]т[петер]бургские ведомости», пив чай і слухав оповідання про чарівні події Філемона.
723 Записки Шевченка... - С. 30 - 34. [( Запис від 27, 28, 29 черв.)].
724 Ibidem. - С. [14] - 15. [( Запис від 15 черв. 1857 р.)].
725 Ibidem. - С. 48. [( Запис від 6 лип. 1857 р.)].
726 Киев[ская] стар[ина]. - 1883. - Кн. III. - С. 612.
727 Москов[ские] ведом[ости]. - 1862. - № 45.
728 Основа. - 1862. - Кн. VII. - С. 16.
729 Записки... - С. 36 - 38. [( Запис від 30 черв. 1857 р. - Кобзар, т. III)]
Попередня Наступна
Щодо звісток Агати Омелянівни, так їх підтримують і власноручні споминки Шевченка. З записок його бачимо, що Новопетровське «інтелігентне» товариство він називає «брудною ковбанею». Ми вже бачили, що за люде були офіцери Обрядін, Потапов, Мєшков; подивимося ще на декого з них і тоді скажемо, чи можна чистій душі Шевченка товаришувати з такими людьми?
От напр[иклад] поручник Кампіоні, інженер, значить, людина з освітою вищої школи. Перегодом я подам факти, який се був п’яниця і людина високо неморальна 723.
Бачимо другого офіцера, що, взявши четвертину відра горілки, торжественно йде з нею до свого нареченого тестя, п’є з ним і свариться доти, доки «тесть потяг по лобі свого нареченого зятя так, що з шляхетного чола заюшила кров. Поранений зять біжить окровавлений до швачки, бере там ту сукню, що казав пошити під вінець своїй молодій, і віддає її шинкареві в заставу за дві чарки горілки 724.
А от третій зразок 725. Прийшла думка одному офіцерові повеселити свою молоду; він скликав з обох рот солдатів співаків з бубоном, з тарілками, з ложками, з трьохкутником і ще з якимись брязкальцями. Коли переспівали, звісно, з танцями, увесь солдатський репертуар, тоді офіцер казав солдатам «покачати» його. Але коли солдати, підкидаючи вгору в десятий раз свого п’яного начальника, гукали: урра! - показався несподівано комендант; солдати з переляку покинули серед вулиці свого «отця-командира» та навтікача, а він не спроможен був підвестися, «був бо на смерть п’яний».
Річ зовсім натуральна, що Шевченкові не можна було товаришувати з такими людьми. І якої розваги він зазнав би в товаристві таких офіцерів? «Хто не пиячив, той в карти грав; а Шевченко, - пише пані Ускова, - карт не любив, гидував їми».
Так само уникав він і жіночого товариства, бо там панувало пащиковання. «Бачучи раз у раз перед себе людей або тупих, або п’яних, - каже Тарас до Залєського 10 лютого р. 1855 726 , - чоловікові і більш за мене байдужому не диво збожеволіти». В листі до Осипова 727 20 мая р. 1856 читаємо:
«Я дуже радію, що вам трапилося побачити хоч одну з тих амфібій, серед яких я стільки вже літ чеврію. Одначе зауважте, що ви бачили ліпший екземпляр, одухотворений чимсь таким, що скидається на думку і почуття, а коли б ви побачили інших з оцієї породи! Та ні! не приведи, Господи, щоб вам і в сні привиділася така гидота людська. Готи, між якими на берегах Дунаю доживав віку Овідій Назон, так і ті найцілковитіші створіння Божі. Вони були хижі варвари, та не п’яниці, а оці, що округи мене, так і те і друге», «І в отаких людей, - читаємо в листі Тарасовому до Артемовського 728, - я в кулаці сиджу: давлять, без всякого милосердя давлять, а я повинен ще й кланятися, а то візьме, та й роздавить, наче ту вош між ногтями».
Звісно, не без того, що і в «брудній ковбані» були такі люде, до яких навідувався Шевченко, щоб трохи розвіяти свій сум. Се було старе супружжя Зигмунтовських. Побачимо зараз, що вони не могли задовольнити Шевченка, але коли б і таких не було, так, певна річ; Тарас навідувався би хоч вряди-годи і до кого-будь гіршого, бо чоловік по своїй природі може обходитися без усього, але без чоловіка - нізащо не обійдеться.
Зигмунтовські були люде доволі цікаві й оригінальні. Колись він був латинської, вона лютеранської віри, потім перейшли на православіє. «Він, - читаємо в Шевченковому журналі 729, - дідусь простосердий, доброї душі і зовсім не шкідливий брехунець. Свій рід він виводив з якогось Зигмунда, короля польського. Про ближчих предків і про батьків не згадував. Дитинний вік його поринає в якійсь темряві. Першу половину віку парубочого учителював він у фабриканта тютюну в Петербурзі Головкіна. Отоді-то й сталася з ним чудна пригода. Буцім би то раз якось серед вулиці схопили його два гайдуки, зав’язали йому очі, посадили в темну карету і привезли до якоїсь красуні-богатирки в розкішний будуар.
Тут пішло у них таємниче кохання. Потім знов відвезли його з зав’язаними очима, давши йому 20 тисяч карб. Перегодом пішов він в актори, зажив собі незвичайної слави, але через інтригу актора Яковлєва мусив покинути сцену і пішов служити на флот. З корабля перейшов на службу в земський суд в Одесі; став би то голінним чаркуном, пристав до якогось товариства політичного і попав в тюрму без терміну, а потім послали його поліціантом в Астрахань. Звідсіля вже він і перебрався до Новопетровського форту. Пані Зигмунтовська була невинна цокотуха і трошки сентиментальна бабуся. Тарас прозвав їх Філемоном і Бавкідою. Він приносив їм з городу петрушки, кропу, редьки, за те читав у них «С[анк]т[петер]бургские ведомости», пив чай і слухав оповідання про чарівні події Філемона.
723 Записки Шевченка... - С. 30 - 34. [( Запис від 27, 28, 29 черв.)].
724 Ibidem. - С. [14] - 15. [( Запис від 15 черв. 1857 р.)].
725 Ibidem. - С. 48. [( Запис від 6 лип. 1857 р.)].
726 Киев[ская] стар[ина]. - 1883. - Кн. III. - С. 612.
727 Москов[ские] ведом[ости]. - 1862. - № 45.
728 Основа. - 1862. - Кн. VII. - С. 16.
729 Записки... - С. 36 - 38. [( Запис від 30 черв. 1857 р. - Кобзар, т. III)]
Попередня Наступна