(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845-1847), стор. 33]
Під кінець мая р. 1846 київський університет покликав Костомарова професоровати на кафедрі історії. Більшість професорів зовсім не знала його і пожадала, щоб він висловив спершу в університеті відчит на тему: «З якого часу треба починати «русскую» історію?» Костомаров згодився на те: відчит відбувся на раді університетській 4 червня; лектор висловив, що «русская» історія єсть історія того слов’янського народу, що живе в Росії, через що і починати «русскую» історію треба з того часу, коли спостерігаємо ознаки селитьби тих слов’ян на землях сучасної Росії. Відчит зробив такий величезний вплив на раду, що вона в один голос вибрала Миколу Івановича професором. Веселим і щасливим вертався молодий професор до господи. Переходячи через величезний плац, що був тоді перед університетом, художник-історик зустрів художника-поета і вже ж не спроможен він був не поділитися з Тарасом своїми радощами найяснішого і найпам’ятнішого в житті його дня. Душа Шевченка так перейнялася радощами свого друга щирого, що він з радощів почав співати пісню про козака, що звінчався з дівчиною, не відаючи, що вона йому сестра рідна. Байдуже було обрадованому Тарасові, що повз їх проходять люде: він ні на що не звертав уваги; опріч свого друга щасливого, нікого не бачив і співав собі на ввесь голос.
Цей епізод ґрунтується на спогаді Костомарова: http://community.livejournal.com/ua_kobzar/216477.html
Попередня Наступна
Під кінець мая р. 1846 київський університет покликав Костомарова професоровати на кафедрі історії. Більшість професорів зовсім не знала його і пожадала, щоб він висловив спершу в університеті відчит на тему: «З якого часу треба починати «русскую» історію?» Костомаров згодився на те: відчит відбувся на раді університетській 4 червня; лектор висловив, що «русская» історія єсть історія того слов’янського народу, що живе в Росії, через що і починати «русскую» історію треба з того часу, коли спостерігаємо ознаки селитьби тих слов’ян на землях сучасної Росії. Відчит зробив такий величезний вплив на раду, що вона в один голос вибрала Миколу Івановича професором. Веселим і щасливим вертався молодий професор до господи. Переходячи через величезний плац, що був тоді перед університетом, художник-історик зустрів художника-поета і вже ж не спроможен він був не поділитися з Тарасом своїми радощами найяснішого і найпам’ятнішого в житті його дня. Душа Шевченка так перейнялася радощами свого друга щирого, що він з радощів почав співати пісню про козака, що звінчався з дівчиною, не відаючи, що вона йому сестра рідна. Байдуже було обрадованому Тарасові, що повз їх проходять люде: він ні на що не звертав уваги; опріч свого друга щасливого, нікого не бачив і співав собі на ввесь голос.
Цей епізод ґрунтується на спогаді Костомарова: http://community.livejournal.com/ua_kobzar/216477.html
Попередня Наступна